Редакція Евакуація.City записала історії трьох українок та дізналася чому вони готові вкладати свої ресурси і час для служіння іншим.
Постійно себе заспокоюєш, що, можливо, все зараз закінчиться як страшний сон
Катерина – приватна підприємиця. До війни жила звичайним життям: працювала, подорожувала, допомагала батькам, мріяла, будувала плани на майбутнє…
Вранці 24 лютого жінка прокинулася від потужних вибухів. Схопивши шістьох домашніх улюбленців, спочатку заховалася у ванній. Пізніше перебралася до батьків, які жили у приватному будинку неподалік. У підвалі, який використовували для зберігання консервації, родина провела першу ніч.
"Вибухи та обстріли міста не вщухали, ми весь час моніторили місцеві пабліки. Потім зрозуміли, що ситуація буде погіршуватися і вирішили поїхати кудись подалі від кордону з Росією", – пригадує Катерина.
25 лютого жінка разом із матір’ю, трьома котами та трьома собаками покинули Харків на власному авто. Тато пообіцяв евакуюватися пізніше.
Війна застала Катерину Ключко у рідному Харкові
Родина зупинилася у Львові, але, зрозумівши, що в Україні немає жодного безпечного місця, поїхала до Польщі.
"Ти постійно себе заспокоюєш, що все зараз може закінчитися як страшний сон. Тому ми вирішили далеко не виїжджати та обрали сусідню Польщу", – каже харків’янка.
Тим часом тато Катерини весь час наголошував, що Німеччина буде кращим варіантом, оскільки наступною ціллю Росії може стати Польща.
"В Україні я мала кілька невеликих проєктів із німцем. У нас було суто формальне спілкування, я навіть не знала, де він живе. Неочікувано він написав: "я знаю, що в Україні війна, тому якщо потрібна якась допомога - дайте знати", – розповідає Катерина. – Спочатку я відповіла, що нічого не потрібно. А потім написала, що потребую допомоги, але маю задачу із зірочкою".
Чоловік мешкав у Бремені. За три дні він знайшов житло і Катерина з мамою, татом (який теж приїхав) та домашніми улюбленцями переїхали до Німеччини.
Виявилося, що людина людині не вовк, а друг
"Вся історія моєї евакуації по Україні та за кордон пов'язана з людьми. Виявилося, що людина людині не вовк, а друг. Я була надзвичайно вдячна моїм співгромадянам і німцю, який випадково згадав про мене, свого умовного бізнес-партнера. Для мене це безцінно! Я була вдячна й працівникам держслужб, які завжди допомагали", – каже Катерина.
Жінка не могла ходити та казати всім "дякую, дякую, дякую", але хотіла віддячити за підтримку. Вона побачила у фейсбуці об'яву про День чистоти в Європі, який організовують небайдужі українці.
"Я подумала: о, це воно. Це те, як я можу висловити свою вдячність", – зізнається харків’янка.
Вона створила фейсбук-подію та поширила її в телеграм-групи для біженців Бремена. Спільними зусиллями вдалося знайти близько 60 волонтерів-українців. Гуртом вони прибрали територію між двома зупинками (350-400 метрів) і зібрали 6 величезних мішків сміття.
Місцеве телебачення відзняло сюжет про подію.
"Війна розкриває як найгірше, так і найкраще. Якщо ти відчуваєш, що війна відкриває в тобі щось хороше, то це треба використовувати. Я хочу бути корисною. Робити щось хороше для наших співвітчизників", – каже жінка.
Родина очікує перемоги України у війні, відновлення територіальної цілісності нашої держави та планує повертатися до Харкова.
Прокинулася від того, що готель ходив ходуном
Анна Давиденко родом із Луганщини. У 2012 році її синові встановили діагноз аутизм. Від почутого жінка впала у депресію, закрилася від усіх. На додачу до цього у 2014 році на Донбасі розпочалася війна…
Родина переїхала до Кривого Рогу. На новому місці жінка почала шукати як і чим можна допомогти синові.
"Ні логопедів, ні психологів, ні реабілітологів…жодних фахівців я не могла знайти. Тільки натрапляла на таких самих батьків, які шукали як я. Тож я вирішила створити громадську організацію "Фонд об’єднаних сердець", – пригадує Анна.
Переїхавши до Києва, жінка очолила програму "Autism friendly space" від асоціації Child.ua, покликаної створити дружнє середовище для людей із аутизмом. Війна 2022-го застала Анну за тренінгом для запорізької поліції у Бердянську. Зранку вона прокинулася від того, що "готель ходив ходуном".
Анна Давиденко
"Я вийшла з номеру та побачила поліцейських, що метушилися в коридорі. Спитала, що відбувається. Мені сказали швидко одягатися та що почалася війна", – розповідає жінка.
Анна повернулася до Києва, забрала сина та 25-го лютого поїхала до Польщі.
Подивилися кілька відео про Ірландію і вирішили їхали
Родина зупинилася в хостелі для українських біженців у самому центрі Варшави. Умови були чудові, однак перспективи – не дуже.
"Читаю новини: 1 мільйон українських біженців прибув до Польщі, через тиждень – 2 мільйони. Розумію, що починається демографічна криза в Польщі і невідомо, де ми житимемо далі", – розповідає Анна.
Дублін
Жінка вирішила переїхати до іншої країни. Оскільки давно хотіла вивчити англійську, почала шукати англомовні країни і обрала Ірландію.
"Ми з сином подивилися кілька відео про Ірландію. Така гарна країна, зелена, нам все сподобалося…Наприкінці березня ми переїхали", – зазначає вона.
У мене не було вибору волонтерити чи ні
Анна почала самотужки вивчати ірландську систему допомоги людям із інвалідністю. Також у тандемі з місцевою організацією UCCI написала листа до міськради Дубліну, в якому попросила роз'яснити, як працює система, куди треба йти, щоб оформити та отримати допомогу.
Інші українці, які евакуювалися в Ірландію та мають дітей із інвалідністю, почали звертатися до Анни за інформацією.
"У мене не було вибору волонтерити чи ні. Я сюди приїхала та почала розбиратися. А потім такі самі мами почали питати що, де і куди йти… Щоб не повторювати одне й те саме усім, я створила групу в Телеграм. У ній публікую корисну інформацію, відповідаю на питання, даю поради. Словом, ділюся всім, що знаю сама", – розповідає жінка про свою волонтерську діяльність в Ірландії.
Тимчасовий захист не передбачає реабілітацію людей із інвалідністю
Анна рекомендує українцям, які шукають прихистку, звернути увагу на Ірландію. Каже, що держава пропонує гарні умови, забезпечує житлом і виплатами і залюбки приймає українців.
"В усій Європі українці під тимчасовим захистом, який передбачає право на роботу, навчання, соціальні гарантії щодо. Але не включає реабілітацію людей із інвалідністю. Ірландія не зобов'язана про це дбати, але за можливістю допомагає. Якщо приїздите з дитиною із тяжкою формою аутизму - одразу шукайте школу", – рекомендує українка.
Чи повернеться в Україну поки не знає. Каже, що рішення буде залежати від потреб сина.
На вокзалі ми потрапили під обстріл, але змогли виїхати
44 роки Олександра прожила в Запоріжжі. За 4 місяці до війни переїхала до Ірпеня.
Жінка працювала топ-менеджером банку, а потім відкрила школу фінансової грамотності "Fun_business" для підлітків у Запоріжжі, яку успішно розвивала протягом 8 років.
Олександра переїхала до Ірпеня
Таку саму школу жінка відкрила в Києва на початку лютого 2022-го, а 24 лютого планувала презентувати програму soft skills в одній із приватних шкіл Ірпеня. Планам не судилося здійснитися…
Ввечері 23-го пролунав дзвінок зі школи: на іншому кінці дроту повідомили, що презентація відміняється і що всім заборонено йти до школи.
Вранці 24 лютого жінку розбудив могутній гул. Вийшовши на балкон, вона побачила літаки, що нетипово низько пролітали повз.
"Потім я подивилась у бік Гостомельського аеропорту. Вибухи, стрілянина, пожежа…і пішов дим. Я не зрозуміла, що відбулося. Через пару годин сусіди почали метушитися на вулиці, а о 10 ранку почалися активні бойові дії", – розповідає Олександра.
Жителі під’їзда переховувалися у підвалі багатоповерхівки. Спочатку людей було 50-60, а на початку березня у прихистку залишилося 3 родини, в тому числі Олександра та її донька.
5 березня росіяни обстріляли підвал і квартиру жінки.
"5-го ми зрозуміли, що навряд чи все закінчиться. Тому вирішили евакуюватися на поїзді. На вокзалі ми потрапили під обстріл, але змогли виїхати. Через пошкодження залізничного полотна наступний поїзд вже не зміг евакуювати людей", – зазначає вона.
Хто перший подзвонить, туди і поїдемо
В Олександри багато друзів за кордоном, але жінка не хотіла нав'язуватися. Вона вирішила: хто перший подзвонить, туди й поїде. Першим був дзвінок від знайомої з Греції.
Впродовж евакуації донька Олександри весь час плакала, а після перетину українсько-польського кордона взагалі перестала говорити. У Греції мовні навички відновилися.
"Повсюди були дуже добрі люди. Ми жили в містечку Калабака, тут особлива атмосфера, багато святих місць, монастирів. Доньку полюбили в школі, "засипали" подарунками – в Україні в неї не було стільки одягу, як тут. Його приносили греки", – ділиться жінка.
Афіни
Дівчинка є чемпіонкою України з повітряної гімнастики. У Греції їй знайшли тренера та вже готують до Чемпіонату Греції.
Була би моя воля, я би все давала безкоштовно
У Греції жінка займається улюбленою справою як волонтер – проводить заняття із фінансової грамотності та розвитку soft skills (комунікаційних навичок) для дітей українських евакуйованих.
"Роблю це, бо хочу допомогти дітям вийти зі стресу та розвиватися в чужій країні, побачити додаткові можливості", – розповідає Олександра.
Фінансові ігри жінка організовує двічі на тиждень. За правилами діти отримують професію та вчаться виживати на мінімальну зарплату. Ключове – виживати, жити від зарплати до зарплати.
Гра триває 4,5-5 годни, кожна година – це нові 10 років життя. Наприкінці гри всім учасникам виповнюється по 60 років і вони роблять висновок: хочуть закінчувати так своє життя чи ні. Діти роблять помилки, вчаться на помилках і вчаться не повторювати помилок своїх батьків.
"Була би моя воля, я би все давала безкоштовно. Бо найбільш розумні та працьовиті діти – діти з незаможних сімей. Так було завжди. Бо якщо родина фінансово забезпечена, мені спочатку треба почистити їх мізки від того, що вкладають у них батьки….Вони приходять до мене з великою короною, розповідають що я їм повинна і не повинна. З 3-4 заняття вони вже хочуть самі займатись", – розповідає Олександра.
Учні Олександри, які наразі живуть у Німеччині, незабаром будуть волонтерити та проводити фінансові ігри для українців у Німеччині. Теж на волонтерських засадах.
3020
