Журналістка Евакуації.City відвідала прихисток, дізналася, як він працює та послухала історії евакуації його мешканців.
Як живе прихисток
Ранок. Багато сонячних променів освітлюють старовинне приміщення, яке живе історією. Темний фасад, дерев’яні вікна, фундамент обкладений великим каміннями, а піддашшя оздоблюють ромбисті візерунки. Це будинок греко-католицької єпархії, який вони дали працівникам та волонтерам з Українського дому в польському місті Перемишлі.
Приміщення, де розсташований прихисток
"Коли розпочалась війна і було багато людей, ми поселяли їх в театральному залі народного дому. Там мешкало 100 людей. Але ми розуміли, що це не зручні умови. Тому почали пошук нового житла. Завдяки нашим партнерам, які погодились профінансувати, нам вдалося відкрити новий прихисток на 50 людей. Тут вони можуть перебувати протягом 48 годин", – зустрічає Катерина Комар-Мацинська одна з організаторок.
Прихисток вдалось відкрити на початку серпня. Він повністю безкоштовний. Там дають триразове харчування, можна прийняти душ, є кухня, щоб зробити чай чи каву. Є дві спальні кімнати з двоповерховими ліжками, багато світла та тепла.
Сьогодні в прихистку біля 15 людей, кожен займається своєю ранковою рутиною. Хтось ще досипає після нічного приїзду, хтось приймає душ, інші заварюють чай та каву, деякі жінки складають план своїх дій та радяться з іншими, ще хтось розказує, як важко доїхав, а хтось відпочиває, слухаючи музику. Наче звичайний ранок вдома кожного з них.
Катерина Комар-Мацинська
"Переважно ми поселяємо людей, які приїхали поїздом на вокзал в Перемишль і не мають, де заночувати: жінок з дітьми, людей з інвалідністю. Вони зголошуються до наших працівників волонтерів на вокзалі, ті телефонують координатам хостелу і якщо є місця, то ми їх поселяємо", – пояснює Ева Пульковська, яка керує хостелом.
Кожна людина, яка реєструється на нічліг, отримує свій ідентифікатор з номером і ліжко, яке їй відповідає. Є спеціальна дошка, з віконцями для номерків кожної людини – вони відповідають номеру ліжка. Коли команда знає, що хтось має прийти, то позначає кольором і це є резервація ліжка.
Ева Пульковська почала займатись волонтерством ще від лютого. Спочатку волонтерила в одній зі шкіл, потім почала в народному домі, а тепер координує роботу прихистку. Жінка почала волонтерити, бо відчувала це своїм соціальним обов’язком й так вона була солідарна з Україною. Спочатку вона тратила на допомогу 4 години в день, а тепер відповідає за цей прихисток.
"За час мого волонтерства одна історія мені запам’яталась найбільше. Ще коли я волонтерила в початковій школі (там був організований нічліг для переселенців – ред.), приїхала мама з чужими дітьми і зі своєю дочкою та внучкою. Вночі вже всі заснули, світло погасло, але страшний крик усіх збудив серед ночі. Чоловік старшої доньки підірвався, вона якраз отримала повідомлення про це. Далі сім’я поїхала на Сілезію в Польщі. Думаю, зараз вони там добре облаштувались", – пояснює жінка.
Команда ще планує облаштувати куточок для дітей і місце під склад. Далі, якщо буде фінансування, будуть розглядати варіант створення ще одного житла для переселенців, це буде залежати від його актуальності і потреб людей.
Проте координаторка зауважує, що портрет людей, які виїжджають за кордон, змінюється.
"Приїжджають інші люди, з іншими проблемами і є такі, що з конкретною метою: зробити PESEL, отримати гроші. І є друга частина людей, яка конкретно знає, куди далі їхати. Наприклад, мають квиток в Німеччину, вони тут ночують і далі їдуть. Немає вже такого, як спочатку, що приїжджали налякані і не знали, що робити. Це вже інший рівень страху", – каже жінка.
Історії мешканців прихистку
Незважаючи на різний стан людей на початку війни і зараз, ціль приїзду у більшості одна – врятувати себе і дітей від війни.
Дараган Марта та її подруга Ірина їдуть з 4 дітьми до Німеччини. Марта з Бахмута, а Ірина з Авдіївки.
“Швидше не виїжджали, бо не хотіли залишати чоловіків. Проте обстріли не зупиняються, щодня гинуть люди. Ми їсти варили на вулиці, більшість часу проводили в підвалі. Вже по звуку визначаємо, чи достатньо стати біля стіни, чи потрібно швидко бігти в підвал“, – ділиться Ірина.
Їдуть до Німеччини, бо там живе сестри Ірини. Планують, що діти підуть до школи і вони зможуть так перечекати війну.
Наталія Пикуза
В іншій кімнаті сиділа Наталія Пикуза з Чернігова. Спочатку жінка з сином та донькою евакуювались до Києва, далі поїздом в Перемишль.
"Хочу їхати до Варшави, вже не могла слухати гул літака. Швидше боялась виїхати, бо читала, як в новинах обстрілюють евакуаційні колони, і мене це зупиняло. І ще зараз навчання для дітей в Україні, це не навчання, а я хочу, щоб він добре вчився, тому наважилась виїхати", – пояснює жінка.
Це місце дає людям можливість оговтатись, поставити своє життя на паузу та через 48 годин вдихнути нове повітря дій. Вони їдуть далеко від дому, але вже чекають повернення. Пункт ночівлі для переселенців є їхнім моментом для роздумів та прийняття рішення, а волонтери їм радо в цьому допомагають.
3020
