Голова української молодіжної організації "Світанок" Катерина Козак розповіла редакції Евакуація.City про допомогу від місцевих, росіян на вулицях міст та схожість Грузії й України.
Україна-Грузія
Катерина Козак – маркетологиня в IT-індустрії. Водночас – громадська діячка та голова молодіжної організації "Світанок".
Останні кілька років Катерина живе в Тбілісі, проте родом дівчина з міста Острог на Рівненщині.
"Я обрала для життя Грузію, бо вона була мені близька емоційно і ментально. А громадською діяльністю почала займатись саме тому, що мене завжди цікавили питання діаспори та українства за кордоном", – розповідає Катерина.
Катерина на одній з україно-грузинських зустрічей
До повномасштабної війни організації, в яких головувала Катерина, працювали з молоддю та об’єднували українців, які переїхали в Грузію. Або ж вже народились у двонаціональних сім'ях. Катерина спільно з українським посольством у Тбілісі озвучувала рідною мовою аудіогіди, влаштовувала зустрічі між українською та грузинською молоддю, щоб допомогти землякам інтегруватись.
Проте 24 лютого діяльність Катерини та української діаспори у Грузії сильно змінилася: перетворилася на збір гуманітарної допомоги, поміч евакуйованим та акції протесту.
Катерина Козак
Лютий: 5 тонн сухого молока та відкриті двері грузинських готелів
"Ми ніколи раніше не були благодійною організацією, не брали на себе такої місії. Працювали в культурній та соціальній сфері. Проте як тільки перші бомби полетіли на Київ у лютому, ми почали формувати волонтерський штаб допомоги постраждалим. Зрозуміли, що велика кількість українців буде їхати до Грузії, і постане питання проживання, інформаційної підтримки і допомоги. А грузинська мова дуже далека від української, зорієнтуватись людям буде тяжко. Тому наші волонтери були на зв’язку з евакуйованими 24/7. Багато людей рятувалися через окуповані території та росію", – згадує Катерина.
Дівчина розповідає: питанням перших трьох місяців було просто спрямувати у правильному ту величезну допомогу, яку пропонувала, здавалося б, вся Грузія.
"Ми не шукали допомогу чи людей, а просто перенаправляли – у мене постійно телефон був в режимі дзвінків. Телефонували люди: є автомобіль, я можу возити. Телефонували компанії і пропонували свою продукцію, інші ящиками приносили в штаб і до мене додому гуманітарку. Одна фірма, що займалась кисломолочними продуктами, відправила в Україну 5 тонн сухого молока для дітей.
Були такі дзвінки: в мене є кілька вантажних/легкових автомобілів, можу возити деталі. В мене є будинок за містом – хочу взяти дітей з сім'ями на вихідні, відвезти кудись в гори відпочити. А загалом, ви мені скажіть, що робити, бо я готовий робити все", – згадує жінка.
Грузини на авто були готові робити абсолютно все, чого потребувала ситуація
"Українці в Грузії" створили злагоджену систему координації після перетину кордону – спершу людей відразу перерозподіляли в грузинські готелі, які погодились безкоштовно прихистити українців.
"Це була величезна мережа, з такою ж величезною кількістю організацій та залучених бізнесів. І просто небайдужих людей, які хотіли допомогти. Активна фаза продовжувалась до кінця травня, а потім у всіх стався спад. У Грузії почався туристичний сезон, і власники готелів фізично більше не могли надавати місця – потрібно було якимось чином заробляти гроші.
збір гуманітрної допомоги вдома у Катерини
Тому ми створили телеграм-канал "Робота в Грузії", де були вакансії, які не вимагали знання мови. Ми адаптовуємось в залежності від того, як міняється ситуація", – пояснює Катерина.
В Тбілісі досі працює центр гуманітарної допомоги, де кожна людина, яка цього потребує, може взяти речі: від одягу до предметів гігієни. Катерина згадує, що були евакуйовані, які виїжджали з одним лише паспортом.
В кінці лютого-початку березня пошта Грузії дозволила безкоштовні посилки в Україну. За даними Укрпошти, найбільше гуманітарних посилок до України прийшло саме з гірської країни, з якою у нас немає жодних прямих кордонів.
"Контекст війни, яку пережила Грузія, неймовірно впливає саме на сприйняття, на правильний образ україно-російської війни. Не потрібно було пояснювати грузинам, чому треба допомагати українцям ось так і ось так – у нас є співрозуміння спільного горя, спільного ворога", – розповідає Катерина.
Спільний біль
У серпні 2008 року росія підтримала сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії та розпочала повномасштабне наземне, повітряне і морське вторгнення в Грузію. Понад 190 тисяч грузинів втратили домівки, майже 2 тисячі грузинських військовослужбовців та 228 цивільних загинули. росія не понесла ніякої відповідальності за скоєне. Ці події назвали п’ятиденною війною та першою європейською війною 21 століття.
"Воїни, які захищали Грузію в 2008, зараз воюють в Києві. У центрі Тбілісі, біля парламенту, стоїть меморіал, а біля нього – портрети загиблих грузинських героїв", – розповідає жінка.
Меморіал грузинським героям у центрі Тбілісі
Проте грузинська влада, всупереч окупації двох областей, смертям і жертвам, послідовно займає проросійську позицію. Катерина розповідає, що корінь проблеми у величезній владі олігарха Бідзіна Іванішвілі, колишнього прем’єр-міністра країни, який тісно пов’язаний бізнесом з росією. Основна вимога на мітингах грузинів – це усунення впливу Іванішвілі на грузинську політику та санкції на всю його діяльність.
28 лютого в аеропорту Тбілісі довго чекали добровольці, які були готові воювати за Україну. Київ домовився про чартерний рейс, що мав відвезти їх до Польщі, а звідти до України – але грузинська влада не давала на це згоду. Київ навіть відкликав грузинського посла для пояснення ситуації.
Грузини, що воюють за Україну
Ідея подання заявки на членство у ЄС була втілена лише через тиск людей – у червні тисячі людей вийшли на вулиці за євроінтеграцію. І саме до народу Грузії, а не до влади, звертався Зеленський – його промову транслювали на великому банері посеред Тбілісі.
Мобілізація і росіяни
21 вересня в Росії оголосили часткову мобілізацію. Росіяни почали втікати за кордон від власної влади та масово направились до кордонів Грузії.
"Зараз в країні дуже багато росіян. Враховуючи розміри Грузії, населення в 3.7 мільйона, їх присутність помітна сповна: я рідше можу чути грузинську, більше російську. Це може створити навіть звичайні побутові проблеми: нестачі місць для житла і високу орендну плату.
Грузини не проковтнули того просто так – проводили акції протесту на контрольно-пропускному пункті на Ларсі. А місцева поліція не дозволила мітингувальникам навіть наблизитися до нього. Протестувати у Грузії – це також небезпечно, тому що на попередніх мітингах силовики калічили людей гумовими кулями. Комусь навіть вибило очі. Провладна партія має набагато більші ресурси, ніж опозиційна. Але грузини все одно висловлюють свою позицію. Якщо хтось з росіян скаже щось погане українцеві, з повітря виникає 15 місцевих, від бабусь до воїнів 2008 року, готових прибити того росіянина", – розповідає Катерина.
Грузини вступаються за українців всюди, де це необхідно
Українці Грузії активно мітингують – кожну трагедію війни в Україні Тбілісі зустрічає жовто-синіми стягами та демонстраціями. Організації виходять кожного 24 числа кожного місяця, грузини завжди супроводжують демонстрації та долучаються до них.
"Це дуже мило, вони навіть знають населені пункти Харківської області – слідкують за всіма новинами, бо ж там звільнили Ізюм чи Бахмут. Новини про Україну завжди є в телевізійному випуску. Грузія дуже сподівається на нас. Коли Україна переможе, тоді можна буде все проросійське одним паротягом за парєбрік і спихнути", – розповідає дівчина.
3020
