Матеріал The City Monitor "Why are so many ‘Homes for Ukraine’ refugees living in England’s small villages?" скорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Як українцям отримати житло у Великій Британії
"З кінця 30-х років минулого століття забезпечення житлом ніколи не було частиною державної політики, – каже співзасновниця благодійної організації "Refugees at Home" Сара Натан. – "Житло для України" знаменує реальну зміну політики щодо біженців".
У день оголошення Програми одразу 100 000 людей зацікавилися і хотіли надати притулок українцям. Спонсорами стали набагато менше, оскільки для заповнення заявки на спонсорство необхідно самостійно знайти людей, які житимуть у домі. Станом на 6 вересня 2022 року за програмою "Житло для України" до Британії прибуло 66 825 українців.
Таня Ченері в автофургоні, який вона віддала для розміщення українських евакуйованих
Примітно, що ці українці живуть, головним чином, у селах і невеликих містечках, а не в містах.
Юлгрейв – село в графстві Дербішир-Дейлз з населенням приблизно 1 000 людей. Наразі тут проживає 21 українець у 8 спонсорів, – пояснює місцева жителька Кейт Ферчайлд, яка прихистила жінку з маленькою донькою. У початковій школі, де зазвичай навчається 70 дітей, наразі є 6 українців.
У списку десяти місцевих громад, які приймають найбільше українців на душу населення, перші дев’ять із щільністю населення менше 350 жителів на квадратний кілометр. Кенсінгтон і Челсі, 10-ті в списку, мають вищий показник – 11 800 людей на квадратний кілометр згідно перепису 2021 року.
Кількість українців, що отримали прихисток за Програмою "Житло для України" на 1 000 жителів. Дані місцевої влади.
Дербішир-Дейлз, до складу якого входить Юлгрейв, очолює список громад, де прихистили найбільше українців. На всій території Великої Британії в середньому прихистили 1,2 українця на 1000 мешканців. Водночас у Дербішир-Дейлз проживає 302 українця, тобто 4 людини на 1000 мешканців.
Дербішир-Дейлз прийняв приблизно стільки ж українців, скільки Манчестер чи Бредфорд. І це попри те, що населення останніх нараховує більше півмільйона.
Села приймають більше українців завдяки соціальним зв'язкам
Українська громада в маленьких містах та селах розвиваєся з історії однієї родини, до якої приєднувалися знайомі чи родичі.
"Першими до Юлгрейва приїхали мама, тато і малюк, пізніше – бабуся, яка зупинилася на цій же вулиці в іншого спонсора, – каже Кейт Ферчайлд. – Потім до Юлгрейва приїхала її подруга, а до Дербіширу – інші її друзі. Ми були зацікавлені, щоб люди трималися купи, і сільська місцевість дає таку можливість".
"Цей аспект має вирішальне значення для успішного розміщення українців", – пояснює Еліс Гуд, засновниця фейсбук-групи "Sunflower Sisters", яка шукає українським жінкам і дітям безпечних спонсорів. Завдяки міцним зв'язкам між спонсорами українці могли спілкуватися та підтримувати один одного.
"Моє золоте правило від самого початку – ми не розміщуємо людей випадковим чином. Спочатку ми мали переконатися, що вони мають знайомих, – каже активістка. – Там, де немає знайомих, особливо в сільській місцевості, люди почуваються ізольованими й не можуть адаптуватися. Там, де вже є українська громада, як показує наша практика, збоїв і проблем набагато менше".
Із 66 825 українців в Англії, що прибули за програмою "Житло для України", майже половина проживає в найбільш малонаселених районах країни.
Відсоток українців, які прибули до Великобританії за програмою "Житло для України" Джерело: City Monitor
У містах бракує вільних кімнат для українців
Може здатися дивним, що місцева влада не помічає зв’язку між кількістю українців, спонсорованих за програмою "Житло для України", і кількістю українців, які жили в регіоні до початку війни. Звичайно, у Гаунслоу, Ілінгу і Ньюхемі, де проживає багато українців і поляків, людей прихистили за сімейними візами. Проте неукраїнці цієї ж громади не відкрили свої домівки для українців.
Чому? Бо райони з великим українським і східноєвропейським населенням є, головним чином, міськими. Містяни мають менші за площею будинки, а тому рідше мають вільні спальні.
У Сток-он-Трент і Барнслі, районах, де менше 2% будинків мають п'ять і більше спалень, прихистили найменше українців. Для порівняння, у Вейверлі прийняли 3,6 українців на кожну 1 000 населення, у ньому майже 10% – це будинки з п'ятьма спальнями.
У середньому по Англії перепис 2011 року показав, що 4,6% будинків мають п’ять і більше спалень, причому Дербішир-Дейлз і Південний Кембриджшир значно перевищують цей середній показник.
Українські евакуйовані, яких прихистили, у порівнянні з відсотковим співвідношенням будинків з більш ніж 5 кімнатами
Як живуть українські евакуйовані у британських селах?
Факт залишається фактом: раніше евакуйованих приймали, передусім, у містах, а наразі – у менших районах. Хоча сільська громада може бути міцною і надавати необхідний рівень підтримки, вона водночас може бути й ізольованою і ускладнювати роботу благодійним організаціям та державним установам. Кейт Ферчайлд розповідає, що українці в Юлгрейві зіткнулися з такими труднощами:
- пошук роботи,
- поїздки на уроки англійської,
- поїздки в центри зайнятості, розташовані в сусідніх містах і містечках.
"Безкоштовні автобусні квитки з'явилися лише через три місяці після приїзду перших сімей, – каже жінка. – Щоб дістатися до найближчого міста, яке розташоване у восьми хвилинах їзди звідси, треба заплатили сумарно 6 фунтів стерлінгів в обидва боки. Тож їх возили спонсори".
Проте деякі сільські громади виграли від великої кількості українців, як-от Південний Кембриджшир.
Українець Анатолій Павловський майже десять років живе і працює в Кембриджі. Від початку війни чоловік брав участь у заходах спільно з Українським товариством Кембриджського університету. Після започаткування програми "Житло для України" вони шукали спонсорів і сконтактовували їх з українцями.
Щоб відібрати найкращих, вони ставили їм багато питань. Далі волонтери допомагали з подачею заяв та перекладами, навіть звертались до Міністерства внутрішніх справ, щоб полегшити процес.
"Ми організовували відеодзвінки для спонсора та родини, щоб вони могли побачити один одного і поговорити. Ми також допомагали з перекладом, щоб обом сторонам було комфортно після приїзду, – розповідає Анатолій. – Ми хотіли максимально полегшити життя евакуйованим".
Кінець терміну дії програми
Із наближенням шестимісячного терміну запуску Програми виникає новий виклик: спонсори зобов’язалися приймати українців лише півроку. Попри те, що деякі зможуть підтримувати українців і надалі, багато хто цього не зробить.
"Багато спонсорів планували надавати прихисток шість місяців. Тож, схоже, українці не зможуть забезпечити себе, – говорить Натан із "Refugees at home". – Уряд не каже, що робити в таких умовах".
За словами Анатолія Павловського, багато українців вже працевлаштувалися та налагодили побут в Кембриджі, влаштували дітей у школи і наразі стикаються із труднощами щодо пошуку житла у Кембриджі. Чоловік каже, що багато хто розповідає про дискримінацію з боку орендодавців.
Натомість Кет Ферчайлд стверджує, що охочі стати спонсорами є, і уряд має докладати більше зусиль, щоб знайти їх і пояснити, як працює програма.
"Минулого тижня я знайшла трьох спонсорів, які заповнили державну форму і очікують, коли до них прибудуть українці, – каже жінка. – Багато літніх людей мають вільні кімнати і хочуть допомогти. Але вони не користуються соціальними мережами – тож як вони можуть дізнатися про програму? Шестимісячний термін наближається і людям потрібно щось вирішувати. Я знаю, що спонсори ще є і вони готові допомогти. Але в уряду немає плану".
3025
