Редакція "Евакуація. Сity" поговорила з Дмитром Браславським про досвід евакуації, адаптацію на новому місці та спроби монетизувати давнє захоплення матері.
Лише я розумів, що це надовго
До початку повномасштабного вторгнення Дмитро разом із батьками мешкав у Слов'янську. Перший час родина не задумувалася про переїзд, Дмитро почав волонтерити, а його батьки стежили за новинами і ситуацією у місті.
"Пізніше, у березні, я почав думати, що все ж потрібно готуватися до виїзду, збирати речі. Поговорив з батьками, спробував переконати їх. Були приклади окупованих територій Ізюму та Волновахи, таке могло повторитися і у Слов'янську. Тож краще виїхати", – розповідає Дмитро Браславський.
Впродовж 4 квітня очільник Донецької області Павло Кириленко закликав мешканців Слов'янська евакуюватися. Тоді ж Дмитро із родиною вирішив покинути місто. Для виїзду попередньо придбали автомобіль – хотіли забрати з собою домашніх тварин: двох великих собак та четверо котів.
Дмитро з батьками виїхав зі Слов'янська
Через знайомих Дмитро знайшов приватний будинок у Кіровоградській області.
"Думаю, лише я розумів, що все це надовго. Батьки сприймали все не так, сподівалися пересидіти", – розмірковує чоловік.
У орендованому будинку не було комунікацій, тож це пригнічувало, ділиться Дмитро. Проте у місті не було регулярних обстрілів, тож якоюсь мірою було спокійніше.
"Потрібно було рухатися далі, бо жити лише на відкладені гроші не дуже раціонально. Я мав відносно стабільну роботу у журналістиці, батько ж займався посудом. Його цех і сировина – у Донецькій та Запорізькій області. Релокувати виробництво дорого та не вигідно", – розмірковує Дмитро.
Іграшки Moon Craft Toys
Через три місяці після виїзду з Донеччини Дмитро вирішив переїздити на Київщину, де планує залишитися на тривалий час. Будинок за невелику оплату знайшов у Бучі. Туди і перевіз батьків.
"Я бачив війну з 2014 року, тому, може це й звучить цинічно, ставлюся спокійно. Це дуже жахливо, в Бучі було багато вбитих. Але у самому Києві житло за нашим запитом було б складніше знайти. Зараз у Ірпені, Бучі багато дешевого житла – більшість не повернулися. Погоджувалися на оренду навіть без попереднього огляду. Зараз тут багато переселенців".
У новому місті – нова справа
У Бучі Дмитро Браславський разом з матір'ю вирішив розпочати сімейну справу. Жінка вже давно захоплювалася пошиттям іграшок. Перші зробила для зоозахисних ярмарок кілька років тому.
"Це стало її хобі, виходили прикольні речі. За роки назбиралося кілька поличок з іграшками в будинку. В евакуації треба було шукати нові види заробітку, намагатися монетизувати те, що подобається. Тож ми вирішили розпочати сімейну справу. Мама придумала назву бренду, я накидав логотип, зайнявся соцмережами, зробив фотографії", – розповідає Дмитро Браславський.
Під час виїзду зі Слов'янська з собою вдалося взяти лише найнеобхідніше – тож іграшки залишили. Пізніше Дмитро забрав їх, коли приїздив до міста у справах.
Виготовленням продукції займається матір Дмитра. Наразі клієнтам пропонують речі з колекції – вже вдалося продати кілька іграшок Moon Craft Toys. Деякі з них стилізують відповідно до побажань клієнтів – наприклад, у патріотичній символіці.
Є іграшки з патріотичною символікою
Водночас з'являються нові іграшки. Матеріали купують у тематичних магазинах міста.
На створення потрібно витрати чотири-п'ять днів. Один виріб коштує близько 450 гривень. Це ще не стабільний заробіток, але шлях до нього.
"Перший етап – найважчий. Таких магазинів є вже багато, а покупці тепер рідко можуть дозволити собі купити приємну річ просто так. Але поступово все вдається", – розмірковує Дмитро.
Moon Craft Toys вже отримували запити на індивідуальний пошив, але поки що відмовляли таким клієнтам. У роботі використовують вже готові ескізи, тож зробити щось унікальне навряд чи вдасться.
Надалі бренд планують розвивати – завдяки соцмережам шукати клієнтів по всій Україні, особливо у тих регіонах, які не потерпають від постійних обстрілів. Над цим і працює Дмитро.
Скільки грошей вкладають в бізнес розрахувати важно. Переважно використовують давно придбані матеріали, які теж вдалося забрати зі Слов'янська, продають вже готові іграшки. Частину прибутку планують віддати на потреби ЗСУ.
"Якщо вдасться продати всі іграшки, які зараз є (більше сорока), то це буде успіх. Наразі продали лише кілька, переважно для знайомих. Зробити конвеєр із виробництва не хочемо – це буде не так якісно. Зараз намагаємося все прорахувати, щоб товар завжди був у наявності".
Треба намагатися адаптуватися, шукати можливості
Переселенство – це не діагноз, треба рухатися далі, вважає Дмитро Браславський.
"Звичайно, багато хто втратив бізнес, роботу, будинок.. але що зміниться, якщо просто про це казати? Можна втратити набагато більше: можливості на новому місці. Я тримаю себе в тонусі, намагаюся підказувати іншим, як адаптуватися у нових умовах. Якщо людина дійсно хоче, то все вийде", – розповідає Дмитро.
Додає, готовий, що бізнес не вдасться. Але намагатися все одно треба.
Всі, хто хотів виїхати з територій, де йдуть активні бойові дії, зробили це до середини літа, каже Дмитро.
Дмитро Браславський
"Але там немає нормальної роботи, високі ціни, більше обстрілів та проблеми з комунікацією. Чи може людина бути щасливою у таких умовах? Якщо терпимо і людина залишається – її вже не переконають жодні поради".
А от тим, хто виїхав – треба триматися, намагатися адаптуватися, і не рватися їхати назад у небезпеку. Варто шукати гранти і подаватися на участь в них. Дмитро і сам брав участь у кількох після 2014 року.
"Тим, хто втратив роботу, треба пам'ятати, що це тимчасово. Можливо, варто попрацювати за нижчу плату, на менш престижних посадах. Водночас шукати можливості, їх багато: гранти, курси для переселенців", – радить Дмитро Браславський.
3025
