Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася з херсонцями, яким нещодавно вдалося евакуюватися з окупації. Вони розповіли про життя з перших днів війни, зрадників і відчуття свободи новому місці. Ми змінили імена людей із міркувань безпеки.
Аліса виїхала зі Скадовщини через Крим і росію
Аліса прожила в окупації понад сім місяців і наприкінці жовтня вирішила евакуюватися.
"Жити було морально важко. Ми постійно читали новини з надією, що щось зміниться на краще. Однак ставало лише гірше", – розповідає вона.
У липні жінка втратила роботу. Працювати на окупаційну владу не хотіла, хоча й запрошували вчителювати.
"У школу пішли працювати пенсіонери, прибиральниці та навіть ті, хто ніколи ніде не працював. Кожен, хто закінчив трьохмісячні заочні курси в Херсоні, міг навчати дітей, – каже Аліса. – Я розуміла, що спочатку мене кликали, а потім можуть і змусити. Я не могла цього допустити".
Усюди були "вуха"
За словами жінки, колаборантів у рідному селі було багато. Вони надавали росіянам списки мисливців і учасників АТО і ті "відпрацьовували" кожну адресу.
Зрадники дуже раділи приходу окупантів, казали, що віднині всі люди матимуть високі зарплати, нарешті заживуть і все буде супер. Працювала й "нова" поліція. Її працівники перевіряли мобільні телефони молоді. За проукраїнські матеріали могли відправити юнаків на громадські роботи. Наприклад, поприбирати якусь територію.
"Усюди були "вуха", тож я майже ні з ким не спілкувалася. А ще було багато російських солдатів та їхніх "зеток"...Я постійно відчувала себе нещасною і пригніченою", – пригадує Аліса.
Ілюстративне фото. Російські солдати в Криму в березні 2014 року
"Готові поклястися Зеленським чи Бандерою?"
Терпіти окупаційний режим і сидіти без роботи жінка вже не могла. Продавши частину свого майна, вона евакуювалася через Крим. Для виїзду скористалася послугами BlaBlaCar.
На блокпостах на тимчасово окупованій території загарбники перевіряли тільки документи водія. На в’їзді в анексований Крим кожен проходив процедуру фільтрації. Її проводили два молоді працівники ФСБ у невеликих вагончиках, схожих на ті, що використовують для розміщення робітників.
Спочатку перевіряли мобільний телефон: підключали до комп’ютера і ретельно вивчали галерею та список контактів. Після цього починався допит, який у випадку Аліси тривав 20 хвилин.
Також фсб-шники знайшли в гугл-контактах Аліси чоловіка з рушницею на аватарці. Лякали, що не пропустять у Крим, якщо вона не скаже, хто це. Жінка не пам’ятала, хто це і чесно їм про це сказала.
Врешті, допит закінчився.
"У Грузії ніби камінь із душі звалився"
Через територію тимчасово окупованого Криму та Росії жінка приїхала до Грузії. Каже, що там нарешті змогла "видихнути". Грузинські міста та селища зустрічали українськими прапорами та написами, антиросійськими лозунгами.
Мітинг на підтримку України у центрі Тбілісі. 7 березня 2022 року
"У Криму та Росії ставлення до українців недоброзичливе, відчуваєш неприязнь. Коли добралися до Грузії, то ніби камінь із душі звалився. Ти неначе потрапив в інший світ: немає "зеток", військової техніки…зовсім інша атмосфера. Не страшно казати те, що думаєш. Та й елементарно не треба вмикати VPN для входу до соцмереж", – ділиться враженнями Аліса.
Із Грузії доїхала до Туреччини, де зараз живе у знайомого. За поїздку зі Скадовщини до Туреччини заплатила 500 євро (за двох людей).
Жінка планує їхати в Європу та обов'язково повернутися в Україну після перемоги.
Зараз Аліса гостює у знайомого в Туреччині
Вікторія виїхала з міста Олешки через Василівку
"24-го залетіли гвинтокрили із зірками та на наших очах розбомбили військову частину. Потім пішли колони по 180 одиниць, місто заполонив гул, який ніколи не стихав", – так розповідає про перший день війни Вікторія.
Зізнається, що спочатку мала надію на швидке завершення бойових дій – "думала, що буде як у Грузії: тиждень і Росія виведе війська". Однак цього не сталося.
Із кожним днем жити в Олешках було дедалі складніше та нестерпніше. Ціни на продукти та медикаменти шалено зростали, роботи не було. Тому кожен виживав як міг. Чи не єдиною радістю в окупації були прильоти по Антонівському мосту, які жінка могла бачити на власні очі.
"Якщо не дасте контакти людей, ми вас вб’ємо"
З початку окупації загарбники активно тероризували мирне населення, "пакували людей просто на вулиці". Одного разу "завітали" й до Вікторії .
ФСБ-шники не повірили синові, але поїхали геть.
Жінка розуміла, що "непрохані гості" можуть повернутися, тому прийняла рішення евакуюватися.
На початку вересня завдяки волонтерам жінка виїхала евакуаційним автобусом через Василівку на підконтрольну Україні територію.
На блокпостах окупанти поводилися по-різному: десь виводили з автобуса тільки чоловіків, десь усіх. Найдовше тримали перед Василівкою. Там зазвичай перевіряли всіх без виключення, але Вікторії пощастило: саме її документи забули подивитись.
"Знайомий розповідав, що під час перевірки росіяни відновили переписку трьохрічної давності якогось хлопця… Я дуже переживала, щоб мій телефон не чіпали. Бо тоді мене би точно зняли з автобуса. Але все обійшлося", – ділиться Вікторія.
Вікторія евакуювалася з Олешок на Одещину
Жінка зізнається, що після приїзду до Запоріжжя була готова цілувати землю під ногами та українська прапори.
"До війни не була такою патріоткою. Я все життя розмовляю російською, але зараз намагаюся хоча би писати українською. А ще вимовляю українську "г" щоб розуміли, що я українка", – каже вона.
Наразі жінка живе у родичів на Одещині. Коли звільнять Херсонщину, планує одразу повертатися додому.
Юлія виїхала з Херсона через Василівку
Зранку 24-го лютого Юлію розбудив телефонний дзвінок друга. Він сказав зібрати тривожну валізу, бо почалася війна.
"Життя в окупації – жахливе. Ти виходиш на вулицю, а там порожньо, всі поїхали. Така гнітюча атмосфера, наче ти помер або потрапив у Чорнобиль. Я плакала", – пригадує дівчина.
Повсюдно білборди про "дружбу" Росії та України, зачинені магазини та космічні ціни.
Один із бігбордів у Херсоні
"У Херсоні ми справді тішилися вибухам. Спочатку було страшно. Потім розумієш: якщо є прильоти, то ЗСУ поряд… Нервували лише тоді, коли вибухів не було. Бо думали, що нас забули…Два рази вибухнуло перед сном – зрадів і можеш йти спати", – розповідає Юлія.
Потрапила в СІЗО за патріотичні написи
Наприкінці серпня дівчина вирішила написати на своєму будинку "Слава Україні, Хай буде весна" і намалювати жовто-блакитний прапор. Каже, що так висловила свою проукраїнську позицію. Сусідка одразу ж повідомила окупантам.
"О 5 ранку вони прийшли додому. Їх було 8 чоловік. Я була вдома з 8-річною дитиною. Кричали: "відкривайте, військова поліція. Якщо не відкриєте, то виб’ємо двері". – розповідає жінка. – Відкрила. Одягли наручники. Здивувало, що запитали чи є мені на кого залишити дитину… Свекруха приїхала і забрала сина, а мене – окупанти".
Юлію відвезли у херсонське СІЗО. Тримали три дні у камері, розрахованій на двох людей разом із шістьома іншими дівчатами. Двоє з них були херсонськими поліціянтками.
Спочатку загарбники повідомили, що арештували її за патріотичні написи на стінах. Згодом також за бота "Я знайшов окупанта", який знайшли після перевірки її мобільного телефону.
"Вони зняли мої відбитки пальців та допитували протягом 4 годин на детекторі брехні. Питали про особисте та про роботу на СБУ, про партизанів і чат-бот. Я чесно сказала, що тільки на початку війни відправляла інформацію про переміщення російської техніки", – каже жінка.
Зрозумівши, що Юлія не має стосунку до партизанів та інших проукраїнських сил, її відпустили.
"Не підозрювала, що в нас можуть настільки турбуватися про людей"
Після пережитого жінка вирішила якнайшвидше евакуюватися. Завдяки волонтерській допомозі разом із сином залишила Херсон. Це було на початку вересня, їхала через Василівку.
Під час перетину блокпостів росіяни роздягали чоловіків і шукали татуювання. У Василівці відкривали сумки з речами, але телефони та ноутбуки не перевіряли – сказали, що Юлії та іншим людям пощастило, бо в перевіряючого в той день був вихідний.
Російські окупанти в Мелітополі
"В окупації дихати нічим. Коли приїхала в Україну, то наче вперше за півроку вдихнула свіжого повітря", – каже жінка.
Волонтери організувати поселення у Запоріжжі, а потім і переїзд на Хмельниччину, де жінці з сином виділили кімнату в гуртожитку.
"Волонтери дуже допомогли. Я й не підозрювала, що в нас можуть настільки турбуватися про людей", – зізнається Юлія. Жінка каже, що після перемоги обов'язково повернеться в рідний Херсон.
3025
