Журналістка Евакуація.City відвідала ліцей, поспілкувалася з директором та його мешканцями і розповідає, в яких умовах живуть люди.
Людей переселили з іншого закладу
Директор Івано-Франківського Ліцею №10 Руслан Куриндаш розповідає, їх навчальний заклад був одним із перших, де на початку війни поселили переселенців. Люди довго у ліцеї не затримувалися, оскільки влаштовувалися на роботу та шукали житло для оренди.
"Хтось виїхав за кордон, хтось знайшов будинок в приміських селах. Потім мали перерву. Але ліцей ми почали облаштовувати на початку війни. Зробили душові кабіни, під’єднали сушки та пральні машини. Кабінети облаштували під людей з інвалідністю та для діток", – розповідає директор ліцею.
Всередині вересня до ліцею переселили людей з іншого закладу, оскільки там почалося навчання. Вчитися тут діти не могли, адже облаштованого сховища тут немає.
З допомогою міграційної служби переселенці зробили собі окремі шторки, що дає змогу бодай трошки усамітнитися, каже директор ліцею.
"Зараз ми будуємо ще дві душові кабіни. Ставимо обігрівачі по кабінетах, але намагаємося економити електроенергію. Особисті речі люди тримають біля себе. Вони отримують різноманітну соціальну допомогу від благодійних фондів", – каже Руслан Курдинаш.
Зараз тут живе 120 людей, це максимум, який можуть розмістити.
Більшість людей живуть у спортзалі
"Більшість людей мали з собою ковдри, подушки та інші речі. Для тих, хто не мав, "Червоний хрест" закупив усе необхідне і безкоштовно передали нам. Людей, які терміново приїжджають, ми теж поселяємо на кілька діб. Більша частина людей живе у спортзалі", – каже Руслан.
До прикладу, Лілія Баличева 10 квітня приїхала на Прикарпаття з Харкова і жила у цих двох школах близько пів року.
"Нам погрожували хімічною атакою, тож вирішили у Харкові більше не залишатися. Нам пощастило виїхати, адже люди виїжджали в переповнених вагонах стоячи, а ми ж мали сидячі місця. Доїхали безкоштовно. Спершу думали зупинитися у Львові, але там вже й так було багато людей, тож приїхали на кінцеву – в Івано-Франківськ", – каже жінка.
Люди використовують дерев'яні шторки, щоб відділити ліжка
На вокзалі вони зателефонували волонтерам, ті допомогли поселитися в ліцей №20.
"Ми розраховували виїхати лише на місяць, тож багато речей з собою не взяли. Але бачимо, що ситуація все гірше і гірше. Умови в ліцеї тут тяжкі, тож ми радіємо, що небайдужа волонтерка допомогла нам з житлом. Зараз ми з середини літа живемо на квартирі з 10-річним онуком та чоловіком", – розповідає Лілія.
В ліцеї ж залишилися двоє дітей. Каже, живуть тільки на соціальні виплати по 2 000 гривень.
"До дітей приходимо через день, приносимо продукти. З роботою не виходить. Чоловік пробував, але не склалося. В Харкові я працювала вдома нянею, а він – підприємцем в одному із місцевих магазинів для мисливців", – каже переселенка.
Виїхали з Харкова на два дні
Директор Івано-Франківського Ліцею №10 Руслан Куриндаш каже, що у переселенців в ліцеї є режим дня: безкоштовний сніданок, обід та вечеря. У випадку повітряної тривоги люди йдуть до найближчого укриття.
"У бібліотеці ми зробили для них читальний зал. Ті, хто не працюють, мають можливість бути там хоч цілий день. Для дітей поставили кілька Wi-Fi роутерів, щоб вони могли навчатися. Фінансує це Департамент соціальної політики Івано-Франківської міської ради", – розповідає директор.
Читати любить і переселенець з Харкова Володимир. Своє обличчя просить не показувати, але дозволяє зазнимкувати книгу. У Івано-Франківськ він виїхав разом із жінкою, яка має другу групу інвалідності.
"Вперше з Харкова ми виїхали у квітні. Пробули тут чотири місяці і у серпні повернулися до рідного міста. Але через обстріли були змушені знову їхати до Івано-Франківська, тому що тут є доступ до медичної допомоги. Вдома залишилися 83-річна мати моєї жінки, яка навідріз відмовляється виїхати. Складно, тому думками ми в рідному місті з сім’єю", – розповідає чоловік.
Володимир додає, з острахом чекає похолодання, адже невідомо, яка ситуація буде з опаленням в рідному місті, їх будинок вцілів лише частково.
Чоловік каже, радіє, що у Івано-Франківську дали дах над головою і гарячі страви.
"Дуже боїмося, щоб війна не застала місцевих жителів. Просто не дай Бог, щоб ракети долітали сюди, не дай Бог, щоб хтось пережив усі жахи війни. Бо зараз живемо тільки на фінансові виплати: жінка як ВПО отримує 3 000 гривень, пенсія – 2 100, а я ВПО маю по 2 000 на місяць. Ми подавали документи на поміч від ООН та Швейцарії, але з тих грошей моя жінка отримала лише 2 000 як людина з інвалідністю. Роботу знайти не можу, адже документи всі в Харкові. Тож живемо поки так", – додає Володимир.
Люди живуть у спортзалі
Коли в ліцей повернуться студенти
Директор ліцею каже, що зараз вони із місцевою владою намагатимуться зробити укриття за ізраїльським зразком: закрити вікна металевими віконницями, які опускаються під час тривоги.
"Батьки скаржаться, бо хочуть очне навчання для своїх дітей. Людей, які зараз тут живуть, міський голова пообіцяв переселити в інше місце. Куди – зараз важко сказати", – каже директор ліцею.
3337
