До дня людей з інвалідністю, який відзначаємо 3 грудня, редакція Евакуація.City розповідає, хто і як допомагає маломобільним людям рятуватися від війни.
Якби не машина, нікуди б не поїхали: історія одної евакуації
Киянка Олена Кулаєва на початку березня вивезла родину зі столиці України на власному автомобілі. Її 12-річна донька Олександра має ДЦП.
За місяць до початку війни Саші зробили операцію на ногах, 25 лютого для неї мав розпочатись курс реабілітації. До проходження повного курсу дівчинка потребувала колісного крісла, щоб самостійно пересуватися.
Перший тиждень війни родина ховалась на дачі під Борисполем, де поблизу точились найзапекліші бої. Виїхати з країни і навіть із Київської області жінка не наважувалась, бо ж дитина з інвалідністю, хвора свекруха, речі… Але за два тижні від початку активних бойових дій таки рушила.
Кілька днів родина їхала до Польщі, де оселились у будинку подруги, а згодом переїхали до Іспанії.
Людям, які не можуть виїхати самостійно чи на власному авто, вкрай потрібна допомога інших. Як її організовують в Україні?
Найважче – швидко зібрати людей: евакуація від "Руху без меж"
У Юрія Понькіна вибору, яким транспортом евакуюватись, не було – власного автомобіля чоловік не має. Він також пересувається на кріслі колісному.
Юрій – голова громадської організації "Рух без меж" з міста Кривий Ріг. Там дуже добре знають і його, і організацію. 4 роки активісти "Руху без меж" намагаються покращити в місті умови життя для людей з інвалідністю, передовсім, зробити інклюзивний простір.
Юрій Понькін – голова громадської організації "Рух без меж"
"Із початком бойових дій питання евакуації людей з інвалідністю постало гостро, адже стало зрозуміло – босховища у нас не пристосовані, маломобільній людині не можна знайти жодного місця, щоб сховатися. Врешті об’єднавши зусилля кількох громадських організацій, ми втілили план евакуацій людей з інвалідністю і почали зі свого міста, Кривого Рогу," – розповідає Юрій.
Щоб вивезти людей, активісти домовлялися через Офіс президента, міністерку соціальної політики, і напряму з "Укрзалізницею". Для цього виділили спеціальні вагони з підйомниками і звичайні плацкартні вагони.
Найважчим було, за словами Юрія, швидко зібрати людей, коли такі вагони надавали спонтанно.
"Укрзалізниця" не могла нам гарантувати, шо от сьогодні двадцяте, а двадцять третього у нас будуть ці вагони. Ми дізнавалися про це в кращому випадку за добу до відправлення, – розповідає він. – І ми мали за оцю от добу обдзвонити всіх людей, щоб всі швидко зібралися".
Активісти власним транспортом збирали бажаючих евакуюватися по місту, відвозили на вокзал, супроводжували до потяга, заносили у вагони на руках людей та їхні спецзасоби, допомагали облаштуватись.
Так, за перші три місяці повномасштабної війни, "Рух без меж" допоміг евакуювати приблизно 600 людей з інвалідністю, причому не лише з Кривого Рогу.
"Ми розширились, перші вагони завантажувались на Запоріжжі, потім довантажувались у Кривому Розі, потім вже їхали далі.
У перші дні було, мабуть, сотні дзвінків на день, був ажіотаж, тому що російські війська підступали з півдня до Кривого Рогу. Ми домовлялися про прийом українців з Європою, тут формували списки, організовували транспорт – це була така комплексна робота", – ділиться Юрій.
Евакуаційна команда Fight For Right
Та й на цьому робота не закінчувалась – члени "Руху без меж" шукали місця, придатні для тимчасового життя людей з інвалідністю.
Юрій Понькін і сам виїхав з однією з евакуаційних груп, але за два місяці повернувся до Кривого Рогу. "У мене тут є чим займатись, я тут потрібніший, – каже чоловік. – Хоча в Будапешті я за ноутбуком працював, робота в мене була, але все ж таки це не вдома, це кожен день дивишся у бік України, слідкуєш за новинами і плануєш, як повернутися".
"Мама не може самостійно встати з ліжка": евакуація від Укрзалізниці
За перші 5 місяців війни (до липня цього року) "Укрзалізниця" перевезла майже 4 мільйони пасажирів, але неможливо сказати скільки саме з них – люди з інвалідністю, адже не було ніякої можливості вести облік. Про це розповідає директор філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Олександр Перцовський:
"Люди з інвалідністю, по суті, поділилися на дві частини, – каже Олександр Перцовський. – Половина йшла загальним потоком, це ті люди, що можуть самі пересуватися.
Людям з інвалідністю, які потребували супроводу, ми намагалися створити трошки кращі умови, незважаючи на загальну велику кількість пасажирів у кожному вагоні.
Друга частина – це організовані перевезення. На жаль, не було якоїсь центральної координації від якогось із міністерств. Це було на рівні окремих закладів чи громадських організацій. Коли вони зверталися і казали: в нас тут є, умовно кажучи, 50 "лежачих" пацієнтів, чи людей, які не можуть просто так подорожувати. І ми почали організовувати для них окрему пріоритетну посадку і транспортування".
Щоб допомогти людям пересуватися, на вокзалах організували цілодобове чергування співробітників різних підрозділів: тих, в чий обов’язок входить допомога людям з інвалідністю, а також просто людей, які в мирний час працювали в офісі. Крім того, до цієї роботи залучали волонтерів різних організацій.
Олександр Перцовський – директор філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця"
Саме з транспортуванням людей, які не можуть самостійно пересуватися, під час евакуації й було найбільше питань, зазнається Юрій Понькін:
"Дуже багато у нас питали, наприклад, таке: от у мене мама не може самостійно навіть встати з ліжка, як її перевезти? Її не можна ні садити, ні ставити. І це дійсно велика проблема.
Я бачив вже потім, аж за кілька місяців після початку війни, що десь у Києві показали вагон саме для таких людей, але він лише один, то він аж ніяк не допоможе".
До речі, реевакуацією, тобто поверненням людей назад в Україну, у тому числі з інвалідністю, "Укрзалізниця" теж займається.
"Ми відновлюємо сполучення з регіонами, як тільки їх звільняють, – розповідає Олександр. – З іншого боку, люди продовжують активно виїжджати з Донбасі, там де ситуація лишається дуже напруженою".
"За що ви тримаєтеся?": як волонтери переконували людей евакуюватися
Але чи не найскладнішим у всьому процесі евакуації було навіть не зібрати людей докупи і не транспортувати важкохворих до вагону, а… переконати, що треба їхати.
Співзасновник і юридично-програмний директор благодійного фонду "Шелтер Плюс" із Кривого Рогу Роман Морозов провів таких розмов десятки.
"Є у нас інклюзивний мистецький проект, де задіяно п’ятнадцять людей з інвалідністю, і я сорок хвилин вмовляв дівчат виїжджати, а вони через страх невідомості не наважувались, – розповідає він. – Я казав: друзі, вам тут нема, шо втрачати, якби у вас тут був бізнес, великі статки, а так – за що ви тримаєтесь?"
Із початком війни до основних напрямків роботи фонду – психологічної допомоги родинам із дітьми з інвалідністю – додався ще один: евакуація таких родин у безпечні регіони або за кордон.
"У нас було декілька знайомих і хороших друзів, яким ми довіряли, які були готові власними авто вивозити людей з конкретних сіл, міст, з дитбудинку, коли це була велика сім’я або мама з декількома дітьми, яка не впорається, – доповнює Аллу її колега по фонду "Голоси дітей" Ольга Микитчин. – Тобто це були люди, яким ми довіряли".
Збір грошей і виїзд до Південної Америки: досвід "Fight For Right"
Терміново переорієнтовуватись на евакуацію довелось багатьом державним структурам, благодійним фондам і громадським організаціям. Так, ГО "Fight For Right", яка до повномасштабного вторгнення боролась за дотримання прав людей з інвалідністю в Україні, із 24 лютого одним із напрямків своєї діяльності визначила евакуацію людей з інвалідністю, а також надання гуманітарної допомоги та психологічної підтримки таких людей.
Юлія Сачук – голова Fight For Right
"Можемо більше, ніж ви очікували, – коротко звітує голова Fight For Right Юлія Сачук і додає: – Ще до початку повномасштабного вторгнення ми відкрили велику кампанію по збору грошей на евакуацію людей з інвалідністю.
Ось лише нещодавні евакуації людей з інвалідністю та їхніх близьких: Краматорськ – Львів, Миколаїв – Дніпро, Покровськ – Польща, Торецьк – Ужгород, Запорізька область – Франція. І ще триває найдальша наша евакуація – до Південної Америки. Це без жодної допомоги влади, бюджетних грошей і великих гуманітарних організацій".
Автори тексту: Марина Балабан. Андрій Муравський
***
Ця публікація впроваджується в рамках проєкту "Права людини для України", який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2019-2023 рр.
У межах проєкту ГО "Fight for Right" провела дослідження «Досвід людей з інвалідністю під час евакуації задля майбутнього миру та безпеки: свідчення, аналітика, висновки». Для публікації використані інтерв'ю опитаних експертів.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.
3025
