До дня волонтера, який відзначаємо в Україні 5 грудня, редакція Евакуація.City розповідає історію водія евакуаційного екіпажу БФ "Восток SOS" Едуарда Скорика.
Спочатку вивозив людей самотужки
Від 24 лютого 2022 року команда благодійного фонду "Восток SOS" евакуювала понад 34 тисячі українців зі східних регіонів України, з яких 3 500 – маломобільні. Тридцятирічний Едуард Скорик із Бахмута є водієм одного з евакуаційних екіпажів.
Для Едуарда початок повномасштабної війни не став несподіванкою. За 30 кілометрів від його рідного міста війна тривала протягом восьми років, він нерідко чув далекі вибухи з передової. Крім того, у нього є друзі військові, які попереджали про велику війну.
Едуард Скорик
"Мій друг служить у Азові, він попереджав, що це станеться, я вірив у вірогідність повномасштабного вторгнення", – розповідає Едуард.
До 24 лютого 2022 року він вісім років працював професійним водієм грузового спецтранспорту. Керував майже всіма машинами: від екскаватора до бульдозера. Здебільшого працював у Донецькій області. Після початку вторгнення чоловік не планував покидати дім.
"Я не думав, що все буде змінюватися так швидко. Робота зупинилася, тоді вирішив, що буду займатися евакуацією людей на своїй машині", – згадує Едуард.
У перші місяці війни чоловік вивозив українців із Сєвєродонецька та Лисичанська самотужки, залишатися в Україні та нічого не робити він не міг.
"Тоді були сильні артобстріли, я не мав амуніції, бо не був у жодній організації, але дуже хотів допомагати", – зізнається він.
Коли Едуард почав забирати людей, то побачив важкі умови, в яких вони живуть. Його сім’я самостійно збирала продуктові набори та роздавала людям у Сєвєродонецьку.
У березні він познайомився з командою "Восток SOS", хотів у неї потрапити. Згодом пройшов серію тренінгів, отримав амуніцію та став водієм екіпажу. Чоловік каже, що робота в гарячих точках вимагає чимало навичок, досвіду та стресостійкості.
"Найбільше шансів вижити та врятуватися дає інтенсивність і швидкість водіння, воно повинно бути екстремальним, мені дуже допоміг досвід із мирного життя", – ділиться Едуард.
Як працюють евакуаційні екіпажі
У кожному евакуаційному екіпажі евакуацією займаються троє людей. Перші місяці повномасштабного вторгнення вони працювали без перерви, адже охочих виїхати було дуже багато.
"Зі мною в екіпажі є Микола, йому 19 років, він для мене справжній герой, бо пережив пекло Бучі та приїхав рятувати людей із Донбасу. Також є Владислав, йому близько 50 років, він донеччанин, у всіх однаковий рівень компетенції в евакуації", – каже Едуард.
Чоловік розповідає, що робота виснажує фізично та емоційно. Тож зараз команда евакуаційного екіпажу працює з понеділка до суботи, неділя – вихідний, також є можливість брати відпустки. Едуард упевнений, що його покликання потребує вміння ефективно розрахувати сили команди.
"Дуже часто ми евакуюємо важкохворих людей, багато лежачих. Інколи потрібно знести людину з 9 поверху, а вона важить 100 кілограмів, це дуже важко", – каже чоловік.
У роботі Едуарда траплялося, що люди помирали за кілька днів після евакуації. Один випадок він запам'ятав на все життя: літня жінка померла за кілька годин у лікарні, адже перебувала в інсуліновій комі.
"Ми розуміли, що вона приречена, але все ж мали надію. Вона жила разом із сином, який не прислідкував за нею. Потім мені розповіли, що він наклав на себе руки, коли дізнався про смерть матері", – із сумом згадує він.
У евакуаційного екіпажу є важливе правило взаємозаміни в команді – кожен повинен вміти виконувати функції напарника, аби в разі нещасного випадку вивезти екіпаж із небезпеки. Також потрібно добре орієнтуватися на місцевості, адже під час місії майже немає зв’язку, всюди стоять "глушилки".
"Іноді карти показують, що я десь у Нью-Йорку і мені потрібно їхати півтора тижні до місця призначення", – з усмішкою розповідає Едуард.
Місія евакуаційного екіпажу – це постійний ризик, тож евакуатори повинні бути на варті викликів і швидко реагувати на ситуацію. Едуард розповідає, що одного разу з Миколою їхав до Сєвєродонецька з Бахмута. На половині шляху вони потрапили під обстріл. Снаряд розірвався на відстані 50 метрів від машини, Едуард одразу загальмував від шоку.
На щастя, уламки навіть не зачепили машину. Чоловікам вдалося завершити місію та забрати людей, які жили під звуки постійних обстрілів ворога у Сєвєродонецьку.
"Всі евакуатори розуміють, що кожна твоя місія може бути останньою. Ми себе морально до цього готуємо", – каже Едуард.
Зараз благодійний фонд почав вивозити людей із деокупованих міст, як-от Лиман чи Куп’янськ. На Харківщині разом із партнерами БФ «АРТДАЧА», ГО «Х-ТРАВЕРС» та ФОП Бринцов їм вдалося вивезти 1 890 людей, 28 з них – маломобільні.
"Люди там налякані, все сприймають із недовірою. Ми нормально до цього ставимося. Люди, які пережили окупацію, піддаються пропаганді", – каже чоловік.
Нема куди повертатися
Щодо повернення на деокуповані території, то Едуард все ж радить зачекати, особливо українцям із дітьми. Ворог залишає за собою заміновані території, квартири, особисті речі, велику кількість розтяжок.
"Ми намагаємося далеко не відходити від нашої машини, адже ворог розкидав дуже багато "пелюсток" (заборонена протипіхотна міна натискної дії радянського виробництва – ред.). Вони були там ще влітку, а зараз місцевість вкрилася листям чи снігом", – застерігає Едуард.
Проте чоловік розуміє мотиви повернення, адже це питання житла, роботи та грошей. "Восток SOS" надає прихисток, медичний супровід, харчування для літніх і маломобільних людей. У Бахмуті друзі-перевізники Едуарда кажуть, що кожного дня возять забиті автобуси з міста й назад.
"У місті два місяці немає світла, і навіть якщо уявити, що люди заселять приватний сектор, то запалити піч означає дати коригування ворогу по собі", – каже Едуард.
У свій дім він уже не потрапить, будинок зруйнували загарбники. Про це йому розповів сусід. Едуард засмутився, але розумів, що вплинути на ситуацію не міг. "Він сказав мені, щоб я не поспішав повертатися, адже мені немає куди", – згадує чоловік.
Едуард і колеги завжди в доброму настрої, навіть в умовах складних викликів. Він каже, що його команда чудово зійшлася як професійно, так і в жартах.
"Ми веземо з собою трохи страху, почуття гумору та надію, надію та ще раз надію!", – всміхається Едуард.
Допомога з евакуацією
Якщо Ви хочете покинути прифронтові території або евакуювати близьких, скористуйтеся номерами гарячої лінії благодійного фонду:
- 38 099 311 53 36
- 38 099 311 53 02
- 38 099 710 48 72
3025
