Редакція Евакуація.City поспілкувалася з волонтером БАЗА UA Антоном Яремчуком, який з першого дня повномасштабного вторгнення росії розпочав евакуацію людей. Спочатку підбирав їх на кордоні, а потім повернувся в Україну та допомагає виїжджати усім охочим із прифронтових територій.
Якщо ти нормальна людина, хоча б з крихтою емпатії, то не можеш не допомагати іншим
"За два тижні до 24 лютого я моніторив ситуацію і розумів, що може статися, але чесно не очікував цього. Коли почалося вторгнення, був у Празі. Відразу повернувся до Берліна, взяв у друзів машину і поїхав на польський кордон допомагати першим переселенцям", – починає свою розповідь оператор-постановник, кінематографіст Антон Яремчук.
Йому 32 роки, він народився на Київщині, здобув освіту у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, але вже близько 12 років живе у Берліні. До війни багато часу проводив в Україні. Тут досі мешкає його рідня: батько, мати, брат, сестра та багато друзів.
З війною він зіштовхнувся ще в 2014 році на Донбасі, коли три тижні знімали документальний фільм у Щасті. Звідтіля і його дружина. Як пояснює Антон, якщо ти нормальна людина, хоча б з крихтою емпатії, то не можеш не допомагати, коли бачиш людський біль. А там, де війна, його не просто багато, ним просякнуто все: від зруйнованих будинків до дитячих ігор на розстріляних майданчиках. Волонтерять у найближчому оточенні Яремчука усі: дружина і навіть друг дитинства Михайло. Роблять це у громадській організації БАЗА UA.
Війна на Донбасі, 2022 рік
Їздять евакуювати туди, куди інші бояться
БАЗА UA створили після повномасштабного вторгнення росії. ЇЇ волонтери евакуюють людей із гарячих точок, надають гуманітарну допомогу, розселяють та супроводжують постраждалих, проводять мистецькі дитячі табори для переселенців тощо.
Для того, щоб отримати допомогу чи залишити заявку на евакуацію, потрібно зателефонувати: 093 600 84 74, 093 954 28 81 або написати електронного листа на адресу [email protected].
Антон Яремчук каже, що спочатку працювали невеликою командою, але зараз вона розрослася: на постійній основі проводять евакуацію 12 людей, і це ще не всі задіяні. Частина команди працює в Києві, займається логістикою та заявками. Також можуть залучати волонтерів під конкретну місію, у тому числі іноземних.
Волонтерська місія БАЗА UA на Донбас
"Декілька місяців тому їздили в 10-денний рейс великою командою. У нас було 17 людей, 7 автомобілів. З них 3 швидких, 3 броньованих буси і одна броньована фура. Половину команди склали американські парамедики, колишні військові, які допомагали евакуювати важкохворих", – розповідає Антон.
Якщо це стандартна місія, у рейс їде 8 людей, а решту долучають за необхідності. Часто кооперуються з іншими волонтерськими організаціями, які працюють "на землі" (на постійній основі у гарячих точках – ред.).
Для того, щоб не створювати паралельні центри евакуації, координують роботу з іншими організаціями, наприклад, Восток SOS. Люди дзвонять у кол-центр цієї організації чи координаційний волонтерський штаб Донецької ОДА і частину заявок передають на БАЗА UA. Їх багато, тож роботи вистачає всім.
"Так сталося, що ми спеціалізуємося на максимально гарячих точках і їздимо туди, куди не їздять інші команди. Наприклад, ми були останніми, хто вивозили людей з Лисичанська чи Сіверська і, можливо, єдині працювали до кінця, для інших це було занадто небезпечно", – розповідає Антон.
На окуповані території волонтери БАЗА UA не їздять. Евакуюють людей з прифронтових міст та сіл. Там сильні обстріли та велика загроза потрапили у полон, тому не всі команди волонтерів наважуються на цю дорогу.
"Нам усім боязко їхати на Схід, не остерігається лише дурень, але страшніше нічого не робити", – відповідає волонтер на питання, заради чого наражає своє життя на небезпеку.
БАЗА UA має свій транспорт. Його частково передали волонтерам партнерські організації. Зараз в автопарку є три броньовані буси (інкасаторські машини) та фура, в яку поміщається 30-35 людей. У таких машинах мешканців прифронтових територій вивозити безпечніше.
"Є ще один звичайний бус на 14 місць і наступного тижня плануємо придбаємо ще один такий самий", – ділиться Антон.
Фінансування для евакуаційних місій шукають не лише в Україні, адже тут жертвують все менше. Просять донати у західної аудиторії. Зараз пробують налагодити довгострокову співпрацю з німецькими фондами. Загалом шукають всі можливі джерела фінансування.
Волонтери їдуть у зону бойових дій на місяць чи півтори і кожного дня від ранку до вечора перебувають на виїзді. Потім 2 тижні ремонтують машини і видпочивають.
Не лише евакуюють, але й розвозять гуманітарну допомогу
"Зараз ми намагаємося налагодити роботу таким чином, щоб одна машина працювала постійно. Донецька область величезна, там більше 200 тис. людей, з яких 10 тисяч – діти. Опалення й інших комунальних послуг там не буде, тому незалежно від того, як будуть розгортатися події на фронті, евакуацію мусимо продовжувати", – каже Антон Яремчук.
Щодо людей, яких евакуюють, то вивозять практично всіх. Але намагаються працювати адресно. Забирають людей за заявками родичів, з якими немає зв’язку або на централізованих пунктах збору.
При адресній евакуації часто навіть не мають впевненості, що ці люди готові виїжджати, тому їх вмовляють. Це спеціалізація волонтерів
Дівчинка на ім'я Маша: історія порятунку сім'ї з Лисичанська
"В одній із місій на Схід, коли лише почались обстріли Лисичанська і Сіверська, частина нашої команди потрапила під обстріл. Ми вирішили перечекати у лисичанському Будинку техніка, де був гуманітарний склад. Там перебувала дівчинка 12-ти років її звати Маша. Вона завжди була із собакою без мами і тата. Дівчинка підбігла до моєї жінки, взяла за руку і попросила її вивезти. Це – складна ситуація. З одного боку обстріли і дитина в зоні бойових дій вже не перший день, сама без батьків, а з іншого – вивезти неповнолітню саму складно", – розповідає Антон.
12-ти річна Маша з Лисичанська
Волонтери вирішили її евакуювати. Коли дісталися в безпечне місце, зв’язалися з поліцією, їм сказали повернути дівчинку. Поруч перебували військовий, він взяв у нас слухавку і не дуже ввічливо сказав поліцейському: "Ніхто повертати дванадцятирічну дитину у зону бойових дій не буде". Її завезли у Слов'янськ, а наступного дня евакуювали з Лисичанська всіх її рідних. Але ця історія евакуації, швидше такий собі "хеппі енд". Як правило, доводиться людей вмовляти.
Чому мешканці Донбасу не хочуть евакуюватися та які аргументи для їхнього переконання наводять волонтери
Волонтери БАЗА UA вивозили людей після інсульту, 90-річних бабусь з важкими хворобами, маломобільних, дітей, жінок, чоловіків різного віку. Евакуюють всіх без обмежень. Але якщо людина відмовляються, то нічого зробити не можуть.
"Все залежить від ситуації. Як правило, намагаємося логічно аргументувати, чому залишатися в таких умовах абсолютно неадекватно і небезпечно. Більшість людей, які сидять по 2-3 місяці в підвалах, втрачають зв'язок із навколишнім світом, вони адаптуються, тому ми намагаємося повернути їх до реальності. Людям, які бояться, ми пояснюємо, що набагато небезпечніше залишатися у зоні бойових дій", – каже Антон.
Багато людей кажуть, що в них немає грошей і, що вони опиняться на вулиці. Тоді волонтери БАЗА UA розповідають їм про допомогу. Намагаються доносити до людей ту інформацію, якої в них немає та розвінчувати міфи і уявлення про тих, хто поїхав:
"Часто говоримо, що їхати треба швидко не даємо можливості довго думати, бо коли даєш час, вони не їдуть. Ми також розвозимо гуманітарну допомогу і спілкуємося з тими, хто її бере, намагаємося переконувати. Коли молода мама з дитиною бере гуманітарку, то ми говоримо про евакуацію. Часто в неї є ще подруга з дітьми і ми їдемо до неї також на розмову. В нас багато таких успішних прикладів, але є і багато відмов".
Люди прифронтових територій
Антон Яремчук каже, що із найбезглуздіших причин відмови від евакуації – це коли люди думають, що їх вивезуть до росіян або ще кудись, розстріляють тощо. Більшість людей, які залишалися декілька місяців під обстрілами, ніколи не покидали домівки і не уявляють собі життя поза нею. Тим паче, коли під час війни вони дестабілізовані, травмовані, живуть у підвалі, невеличкими комунами по 50-70 людей і починають бути залежними один від одного.
Крім того волонтер додає, що люди із зони бойових дій реально бояться, що їх ніхто не чекає на підконтрольній Україні території, їм не буде де жити. Вони чують про те, що в Дніпрі квартира коштує 25 тисяч гривень і не знають, як знайти роботу, щоб прогодувати сім'ю.
Бояться їхати в невідомість
Антон розповідає, що серед тих, хто не хоче виїжджати, є люди, які бояться залишати домівку, або у них багато обов’язків: "Вони 40 років заробляли на житло, в них більше нічого немає. Для них втратити домівку – це втратити себе. Особливо в приватних секторах, де треба доглядати за покинутими господарствами. В окремих випадках є опікуни, які доглядають за тяжкохворими рідними чи з інвалідністю".
Не додають впевненості і приклади людей, які виїжджали у 2014 р. і в них нічого не вийшло. Вони не вірять, що зараз щось змінилося.
"Для себе я виділяю ще одну причину – це відчуття свободи. Коли війна забирає все, але не може забрати їх вільний вибір залишитися і, можливо, померти. Це єдине рішення, яке вони можуть прийняти самостійно", – каже Антон Яремчук.
Шелтери у Кіровоградській області та мистецькі табори на Франківщині
Крім евакуації людей з гарячих точок, волонтери БАЗА UA розвозять гуманітарну допомогу, медикаменти. Намагаються доставляти все, що потрібно. Щодо довгострокового розміщення переселенців, то наприкінці серпня планують відкрити свій перший шелтер.
"Взагалі працюємо над тим, аби створити власну мережу для довгострокового перебування і реабілітації переселенців, де люди зможуть поступово повертатися до нормального життя", – каже Антон Яремчук.
Питання довгострокового розміщення людей – це один з пріоритетних напрямків роботи організації станом на зараз.
Перший шелтер відкриють у місті Олександрія в Кіровоградській області. Можливо, він там буде не один, оскільки знайшли багато будівель, які для цього підходять. Також шукають приміщення у Київській області. Є певні напрацювання на Закарпатті, але там проблема з адаптацією людей.
Антон каже, якщо людина все життя прожила на Донбасі в багатоповерхівці і працювала, умовно, на Нафтопереробному заводі, то їй буде складно соціалізуватися в зовсім інших умовах, чи інтегруватися в економічні процеси.
Крім того, роблять мистецькі табори для дітей-переселенців.
"Зараз організовуємо мистецький табір на Франківщині для дітей переселенців, і дівчинка Маша з Лисичанська теж буде в цьому таборі", – посміхається Антон Яремчук.
Обов’язкова евакуація із Донецької області – це крок вперед
Волонтер БАЗА UA Антон каже, що організаціям, які займаються евакуацією, важко повірити, що в таких містах як Лисичанськ чи Сіверськ відбувається добровільна, а не примусова евакуація. Там кожен день масовані обстріли і прилітає постійно всюди. Але коли приїжджаєш у ці міста, бачиш дітей, які їздять на велосипедах чи просто сидять у дворі, їх ще дуже багато. А батьки не хочуть їхати, наражають своїх синів і доньок на небезпеку.
"Тому коли на офіційному рівні заговорили про обов’язкову евакуацію із Донецької області, це стало крок вперед, але юридично нічого не змінилося, бо люди можуть відмовлятися. Їм просто треба підписати папір, який знімає з держави відповідальність", – каже волонтер.
На думку Антона у Донецькій і Луганській областях все одно залишаться ті, що не поїдуть за жодних умов, а це десятки тисяч людей, що мають дітей.
3025
