Лілія Попович, наша діаспорянка в Чикаго, розповіла редакції Евакуація.City, як місцеві українці лікують солдатів з фронту та чому так важливо виходити на масштабні демонстрації.
Українські медики в США
Лілія Попович працює медсестрою у Чикаго, Сполучені Штати Америки. Дівчина родом з Івано-Франківської області Наддвірнянського району. 12 років тому Ліля приїхала до Штатів з мамою, яка виграла грінкарту. Дівчина отримала американську медичну освіту та знайшла тут роботу. На цьому її історія з Україною могла б завершитись. Але ні.
"Окрім своєї постійної роботи, я є членом Ukrainian medical assosiation of North America. Це спільнота українських лікарів, медиків і фармацевтів в США. До повномасштабного вторгнення ми відправляли в Україну ліки і медичну допомогу.
Діаспора в Чикаго завжди була проактивна – всі заходи, які тут відбуваються, мали збірки коштів для України. Наприклад, організація Revived Soldiers of Ukraine з 2014 року привозила воїнів, якими ми опікувались. Були військові, яким в Україні вже не давали шансу, але в США вони ставали на ноги. І про це турбувалась діаспора", – розповідає Лілія.
Але з 24 лютого діяльність дівчини змінилась в іншому напрямку.
Перша масштабна демонстрація: жінки в білому і закривавлені іграшки
"В перші дні повномасштабної війни люди виходили на вулиці Чикаго тисячами – а потім все трохи стишилось.
Наші знайомі військові з Бахмута розповіли історію про хлопчика, який мав іграшковий автомат з картону, і бігав до них допомагати час від часу. А потім його будинок розбомбили", – згадує Ліля.
Після цієї історії, під кінець липня Лілія розмістила у себе в інстаграмі пост для жінок із закликом прийти на демонстрацію в білому та з іграшками в руках – на той момент в Україні померло вже 358 дітей.
"Ми зібрали 358 демонстранток і зробили перфоманс на площі: коли увімкнули сирену з пострілами, жінки із закривавленими іграшками в руках почали падати на землю. Було дуже багато преси, прийшли всі основні видання Чикаго. В один момент я тоді зрозуміла, як важливо бути в медіа, як важливо бути видимими.
Як потрібно було показати – вмирає цивільне населення, росія має бути визнаною спонсором тероризму", – розповідає Ліля.
Жінки виходили із закривавленими іграшками
Заклеєні уста
Після першої демонстрації діаспоряни Чикаго почали збиратись на такі систематично.
"Одна з наших акцій була про те, що Україна захищає світ. Ми стояли колами, з плакатами, навколо визначних споруд Америки, пояснюючи: ви не допомагаєте Україні, ви насправді захищаєте себе. Коли говоримо з пресою, підкреслюємо: ви ж знаєте, що таке тероризм, у вас був 9.11(прим.редакції – масштабна терористична атака Аль-Каїди на вежі Близнюки у Нью-Йорку) От уявіть, що його можна було зупинити.
Також американці знають, що США має певні зобов'язання перед НАТО. Якби росіяни прорвали кордон з Україною і пішли на Польщу чи якусь європейську країну, то американці були б змушені посилати туди своїх солдатів і захищати натівські країни. І набагато зручніше з раціональної точки зору допомогти нам, ніж потім відправляти своїх синів і чоловіків боронити НАТО", – розповідає Ліля.
Демонстрація в центрі Чикаго
Чиказькі діаспоряни говорять, що акції підсвічують проблему – зброю, яка переламує хід війни на кшталт хаймарсів, чи ППО, яке може закрити небо від ракет, не можна купити. Скільки б донатів материкові українці чи діаспоряни зі всього світу не зібрали, найважливіші речі можуть дати тільки країни-партнери.
"І вони дають, звичайно. І продовжуватимуть давати. Але от скільки – залежить від постійного тиску на них.
Так народилась наша наймасовіша акція – мовчазний протест. Люди вже звикли до того, що ми йдемо вулицею і кричимо, але цього разу ми виходили з заклеєними білим скотчем вустами. Як символ того, що те, що ми поширюємо в соцмережах про війну і її жертв, стає sensitive content. Це було основним меседжем – я хочу вам розказати про російський тероризм, але соціальні мережі змушують мене мовчати", – згадує Ліля.
Цінності VS геноциди
Дівчина говорить: всі злочини, які не були покарані, повторюються.
"В росії ніколи не визнали, що робили голодомори і геноциди, і світ цього не визнав. Тому росіяни все зараз повторюють, щоб шантажувати ЄС і НАТО нафтою і газом, чи африканські країни голодом. Ми тим і займаємось, що постійно намагаємось тримати ці теми в інформаційному просторі – показувати Україну, пояснювати, що це не тільки наша війна", – розповідає Ліля.
Одна з акцій - жовто-синій прапор у людському ланцюзі. Центр Чикаго
Акції в США не припиняються – українські американці відзначають кожну перемогу ЗСУ і кожну трагедію, яка трапилася з часів Голодомору.
"Чому так? Бо я українка. В мене є цінності, і я люблю цю країну. Я недавно думала про наших предків. Якими треба було бути, щоби вибрати собі гасло – Україна понад усе? І кожного ранку я себе питаю – чи в мене тут стоїть знак оклику чи знак питання? І я знаю – все таки знак оклику", – говорить Лілія.
Як медсестра, дівчина часто думає, чи не мала би вона поїхати на фронт парамедикинею.
"У мене є син, якому ще немає двох років. Але це питання стоятиме переді мною до самої перемоги. Поки що я для себе вирішила, що якщо я вже тут, то в США маю принести більше користі, ніж якби була в Україні як недосвідчена парамедикиня. Поки що так.
Лілія на демонстрації
Є козацьке прислів'я: "коли я відчуваю правду в собі, я незборимий". Це мене дуже мотивує. У нас є люди, які пережили Сибір, і поверталися. Хлопці, які були в полоні. Прикордонники Зміїного, бійці Азовсталі. Вони знають, що борються за правду. Тому навіть коли ми стаємо ланцюгом на мітингу, і підходить хтось з незадоволених чимось росіян – ми знаємо, що на відміну від них, ми боремось за правду", – розповідає Лілія.
3020
