Журналістка Евакуація.City відвідала зустріч колективу новоствореного театру і розповідає, як мистецтво допомагає переселенцям.
Театр замість кіно
На зустріч із колективом театру приходжу в творчий простір "Сінема спейс", який у 2021 році відкрило подружжя Єгорових – В’ячеслав та Юлія. Початково "Сінема спейс" створили як майданчик для заходів, що стосуються кіно: тут проводилась кіношкола, відбувалися творчі зустрічі, майстер-класи та обговорення кіно. Про "кіношне" минуле нагадують великий екран та розвішані по стінах постери кінозірок.
Сінема спейс
З початком повномаштабної війни Юлія та В’ячеслав перетворили "Сінема спейс" із творчого на волонтерський простір: впродовж усіх цих воєнних місяців тут щоденно від самого ранку до пізнього вечора відбувалися різноманітні активності для дітей переселенців. Тут же проводить групові й індивідуальні заняття з гончарства художниця-керамістка Юлія Єгорова.
Простір перетворили у волонтерський
Зараз активності у просторі трохи сповільнилися, утім цільові заходи для евакуйованих влаштовують й досі: перед моїм приходом тут проходили заняття для переселенців, організовані центром "Я Маріуполь".
Саме "Сінема спейс" став "базою збірки" театру переселенців. Свою назву "УЖіК" він отримав спонтанно перед першим виступом, коли потрібно було створювати афіші. Перші репетиції театру відбувалися в підвальному приміщенні будівлі, в якій розташований "Сінема спейс". Саме тут ми зустрічаємося з частиною колективу театру. День перед тим вони дали одразу дві вистави – спочатку грали "Короля Ліра" Вільяма Шекспіра, а ввечері – "Чекаючи на Ґодо" за п’єсою Семюела Бекета.
"Король Лір" як точка відліку
Ідею поставити на сцені "Короля Ліра" головний режисер театру В’ячеслав Єгоров виношував давно: "Король Лір був моєю дипломною роботою, коли я закінчував режисерське відділення Ужгородського інституту культури і мистецтв. На той момент я передивився вже найрізноманітніші його постановки і прочитання.
Хотів поставити спектакль ще зі студентами, але це було неможливо – то ковід, карантин, то іще щось, потім – повномасштабне вторгнення. Коли у нас в "Сінема спейс" розпочався наплив переселенців, якось просто заради цікавості спитав в однієї з волонтерок: а якби я тобі запропонував спробувати зіграти в "Королі Лірі"? І побачив з реакції, що ця ідея може спрацювати".
В'ячеслав Єгоров
Так вирішив оголосити кастинг: за три дні прийшло близько 60 бажаючих. Претендентам давали декламувати уривки з монологів героїв "Короля Ліра". В’ячеслав Єгоров шукав конкретні типажі під конкретну виставу. Відбір тривав із 30 березня до 1 квітня, в підсумку було сформували 2 акторських склади. Згодом, у процесі репетиційї, залишився лише один робочий склад із 5 акторів, з ним режисер працює й понині.
Терапія театром: історії переселенців, які стали акторами
Те, що до акторського складу театру увійдуть виключно переселенці – аж ніяк не задумка режисера: близько половини з тих, хто приходив на кастинг, були ужгородці. Та з волі випадку наразі УЖіК творять саме люди, які переїхали в Ужгород через війну – з Харківщини, Кривого Рогу, Ірпеня. Всі вони прибули в місто на початку березня залізницею: хтось – обираючи Ужгород свідомо, хтось – навмання сідаючи в евакуаційний потяг, який на той момент рушав із перону їхнього міста.
Після спектаклю "Чекаючи на Годо"
Наймолодша учасниця театру, 17-річна Софія Алмаз із Кривого Рогу розповідає: їх із матір’ю та братом прихистила в Ужгороді жінка, з якою її батьки познайомилися минулого року на відпочинку на морі:
"Пані Ніна тоді багато розповідала про Ужгород і запрошувала приїздити на цвітіння сакур. Вони з батьками навіть телефонами обмінялися. Хто ж знав, що приїдемо за таких умов… Ми з мамою та братом виїхали з Кривого Рогу на початку березня, батько залишався вдома. Тоді розклад поїздів оприлюднювали ввечері на наступний день, тобто, ти міг приймати рішення буквально за одну ніч. Одного разу ми так ввечері подивились – були рейси кудись на Польщу, на Львів, на Ужгород і на Чоп. За кордон не хотіли, Львів був уже тоді занадто перевантажений, згадали про пані Ніну – і вирішили їхати в Ужгород".
Софія Алмаз на сцені
Про відбір до театру Софії розповіла її мама: побачила оголошення, сфотографувала й відіслала повідомленням, запропонувавши взяти участь. Аби чимось зайняти себе у незнайомому місті й відволіктись від невеселих думок, дівчина пішла на кастинг і пройшла відбір. Каже, не розраховувала на те, що це буде довга і така наповнена історія: "думала, поставимо виставу – і роз’їдемось". Але після прем’єри – гастролі містами області, робота над новим спектаклем, регулярні репетиції, розвиток театру… І ось мама з братом уже повернулися додому в Кривий Ріг, а Софія – вступила до Академії культури і мистецтв, заселилась у гуртожиток і залишилася в Ужгороді.
Центральну роль короля Ліра у головній постановці театру грає Олексій Дашковський – вчитель англійської мови з Ірпеня. 5 березня Олексій пристав до пішої евакуації мирного населення з Ірпеня до Києва, коли вже були підірвані залізничні колії і мости. Вже з Києва – рушив із друзями до Ужгорода, будучи певним, що вдасться повернутися додому за кілька днів, може, тижнів. Але нині, 8 місяців потому, Олексій налагодив побут і проводить з Ужгорода уроки англійської онлайн, а в Ірпінь приїздить хіба що заповнити шкільні журнали чи іншу робочу документацію: у школі, де він працював до повномасштабної війни, під час окупації росіяни облаштували штаб. Навчальний заклад досі вщент розбитий.
"Після приїзду в Ужгород я волонтерив у Гастрономічному батальйоні, розташованому в тій же будівлі, де і "Сінема спейс" – мив баняки, робив, що було треба (Гастрономічний батальйон – об’єднання рестораторів та підприємців, що готували для переселенців в Ужгороді – ред.). Якось дівчата, з якими ми разом волонтерили, кажуть: "Олексію, завтра кастинг на "Короля Ліра", ходіть, спробуйте!". Мені стало цікаво, я й пішов. Там мені дали декламувати монолог короля – уривок, де він вже втратив глузд, і після прослуховування сказали, що я пройшов, і що відповідаю типажу й характеру.
Змінивши в Ужгороді за попередні місяці кілька місць проживання, Олексій оселився в одному із місцевих готелів і найближчим часом додому не повертатиметься. Та й немає, каже, поки куди повертатися. Тоді як в Ужгороді – театр, що займає чималу частину його життя та думок, і пов’язані з театром плани.
Олексій Дашковський на сцені
Олена Аляб’єва та Юлія Горєлкіна приїхали до Ужгорода з Харківщини: Олена – з самого Харкова, Юлія – з Чугуїва. Обидві дісталися Закарпаття на початку березня: Олена – з попереднім кількаденним "заїздом" у Львів, Юлія – поспіхом виїжджаючи евакуаційним поїздом "Харків-Ужгород" з-під щільних ракетних обстрілів Чугуєва і страхом повної його окупації.
Олена Аляб’єва – художниця і велика поціновувачка театру. Розповідає, що завжди хотіла спробувати себе у ролі акторки, тож, коли випала нагода, не стала її втрачати.
"Ми з родиною їхали в Ужгород цілеспрямовано: давно хотіли відвідати місто, побачити цвітіння сакур. Перші тижні ми жили в спортзалі в ПАДІЮНі, де поселяли переселенців, які прибували в Ужгород. Там на дверях я побачила оголошення про кастинг на "Короля Ліра" – пішла, і мене відібрали. Я була дуже рада! Адже завжди хотіла потрапити за лаштунки театру, відчути його магію та атмосферу зсередини", – каже Олена.
Нині вона з родиною проживає в одному з готелів міста, тут вона продовжує поміж репетиціями та виступами творити картини. Чоловік – влаштувався на роботу, донька – відвідує дитсадок. Нещодавно серія робіт Олени Аляб’євої під назвою "Біле місто", які були написані вже в Ужгороді, експонувалася на виставці Conflikted Art-2022 у Вашингтоні. Наразі повертатися у Харків Олена не хоче: каже, там ще надто небезпечно. Тоді як Ужгород подарував їй нове життя – з театром, новими друзями і можливістю перевтілюватися на сцені.
Олена Аляб'єва
Юлія Горєлкова працює на виробництві медичного обладнання, а на кастинг прийшла, аби трохи розважитися та перемкнутися. Вдома до повномасштабного вторгнення Юлія вела активний спосіб життя – бігала марафони, здійснювала велозаїзди та мотивувала до активного життя інших. Тож, побачивши оголошення про відбір до театру, як справжня спортсменка сама собі кинула виклик:
"Це були перші дні, як тільки ми приїхали. Ми з родиною жили тоді в спортзалі в ПАДІЮНі і я, побачивши оголошення про кастинг, вирішила: а чому би й ні? Хотілося дати собі якийсь передих, поміняти картинку, додати нових фарб у життя. Я була приємно здивована, коли мене взяли в театр. Це неймовірний, ні на що не схожий досвід, і я ним безмежно тішусь!".
Юлія розповідає, що за час спільної роботи її колеги по сцені стали, насамперед, друзями. Здружитись, каже, змогли й через те, що вживалися в свої ролі й образи, спільно долаючи труднощі та підтримуючи один одного, адже для кожного з них це – новий досвід.
Розповідає, що бачити очі глядача, який проживає з тобою історію твого персонажа – безцінно. Найбільшою радістю називає моменти, коли люди підходять після виступу, дякують за емоції та кажуть, що акторам вдалося доторкнутись до чогось глибинного на споді душі глядачів. Кожний такий виступ, каже Юлія, дарує віру в себе і в свої сили, доводить, що щирість і справжність здатні творити диво на сцені.
Юлія Горєлкова
Закордонні гастролі та майбутній арт-центр
Через півтора місяці активних репетицій, 26 травня, театр зіграв свою першу прем’єру в обласному Палаці дітей та юнацтва в Ужгороді. Здійснитися цьому, каже продюсерка театру Юлія Єгорова, допомогло чимало людей:
"Ще за тиждень до виступу у них не було костюмів, тож я дуже вдячна керівниці швейної фабрики "Парада" Мирославі Каламуняк, що погодилась допомогти з пошиттям. Власне костюми розробила евакуйована з Києва модельєрка-дизайнерка Дзвінка Сивик, арт-концепт та дизайн костюмів, а також афіші, створювала Дар’я Єгорова. Декорації допомогла розробити Катерина Секрет. Підтримку в підготовці декорацій, забезпеченні освітлення та обладнання, надали фонд "Сан-Франциско –Україна" та "Зонта-клуб Ужгород".
Після успіху "Короля Ліра", з яким актори "УЖіКу" в червні об’їздили кілька міст Закарпаття та виступили в Ужгородському та Мукачівському замках, вирішили рухатися далі. Наступним спектаклем, за який взявся театр, став "Чекаючи на Ґодо".
Наразі, розповідає Юлія Єгорова, завдяки чеській некомерційній неурядовій організації "Людина в біді" учасники театру отримують стипендії. Постійного сталого фінансування в театру немає, його шукають "точково" щоразу під кожну нову потребу. Хоч по-хорошому, додає В’ячеслав Єгоров, такими ініціативами мала би опікуватись держава, адже культура – важлива складова державної безпеки:
"Ми не потребуємо мільйонних вкладень, легко і швидко адаптовуємося до будь-яких умов і змін, ми мобільні і завзяті. "УЖіК" – це не про театр-будинок, це – театр-люди. Але владним структурам ми нецікаві… Ну, то й нехай".
Після спектаклю "Король Лір"
Зараз "УЖіК" вивчає можливості гастролей за кордоном. В’ячеслав Єгоров каже, що має вже кілька запрошень від друзів зі Словаччини, Чехії, Польщі. Продовжуючи виступи в Ужгороді, театр паралельно приступає до репетицій над новим спектаклем за романом Джорджа Орвелла "1984".
Декотрі з репетицій проводять на новій локації – "на Світанку", як кажуть про це відоме серед ужгородців приміщення у готелі з однойменною назвою. Плани на це приміщення в подружжя Єгорових грандіозні: тут вони хочуть облаштувати не лише репетиційну, але справжній великий арт-центр, аби, як каже В’ячеслав, "показати, що громадські ініціативи працюють, і що все можливо".
Він каже, якщо глядач після спектаклю виходить натхненний і наповнений, а їхні постановки змушують співпереживати, радіти і сумувати, плакати і сміятися разом із героями на сцені, значить, – "УЖіК" все робить правильно.
4164
