Редактор, айтівець та маркетолог Георгій Рябий розповів редакції Евакуація.City, як залишитись близьким з дитиною, навіть якщо відстань між вами – Одеса-Ноттінгем.
Сни і вибухи
24 лютого одесит Георгій Рябий прокидається о п'ятій годині ранку. І одразу пересуває свою тривожну валізку ближче до дверей – звуки вибухів красномовно свідчать, що сон на сьогодні завершився. В месенджерах свистять повідомлення – головний редактор медіа Netpeak з професійною швидкістю повідомив усіх родичів, що почалась війна, паралельно нервово прогортаючи новини.
Восьмирічний син Георгія, Артемій, проспить у сусідній кімнаті до першої дня – в школу його, природньо, ніхто не будив. Дорослий одесит уже встиг кілька разів здригнутись від вибухів. Але дитина жодного разу не прокинулась.
Артемій в перший день повномасштабного вторгнення проспав до першої дня - дитина не прокинулась навіть від вибухів
Російський десант і евакуація
Наступними днями повномасштабного вторгнення містом ширяться тривожні новини: на Одесу йде російський десант. Поруч з реальними тривогами одеськими вулицями повзуть історії про снайперів на дахах і кольорові позначки на будинках, як цілі для літаків – ворожі лякалки для того, щоб люди не чулись в безпеці ніде.
На третій день повномасштабного вторгнення Георгій з сином та колишньою дркжиною, мамою хлопчика, виїжджає до Білгород-Дністровського. Згодом друзі знаходять їм прихисток на півдні Бессарабії, у селищі Криничному. Там одесити провели ще кілька днів, доки компанія Георгія домовлялась про евакуацію його сина та дружини до Софії, болгарської столиці.
Все вдалось – тож холодного восьмого березня Георгій проводжає свого сина за кордон.
"Особливості евакуації у перші дні повномасштабної війни – це коли водії не сплять по 48 годин. Втомлені, постійно возять людей.
Тож коли ми чекали на зупинці свого водія, який мав відвезти родину до пункту пропуску і далі до Софії, то він просто не зупинився перед нами. Хоч ми йому і маякували, як могли", – говорить Георгій.
Дорослі швидко беруть себе в руки – стрибають в автівку друзів і наздоганяють водія. Георгій прощається з сином швидко, в тисняві знервованих людей, що також хочуть евакуюватись, каже: ми побачимось через 2-3 місяці максимум.
Наступного разу Георгій наживо обійме сина аж через 9 місяців і 12 днів. Наприкінці листопада, в день, коли Україну накриє черговий ракетний обстріл, а енергетичну систему – уже далеко не перший блекаут.
Онлайн-татівство: роботи, що обіймаються та вайбер-навчання
В Софії Артемій та Анастасія провели небагато часу – з дому Георгій знайшов для них можливості евакуюватись до Великої Британії за програмою Homes for Ukraine.
Рябі знайшли прихисток у місті Ноттінгем, Англія
"Дивно, але евакуація до Британії виявилася дешевшою, ніж евакуація до Болгарії. До Софії Анастасія з сином доїжджала безкоштовним трансфером, а потім орендувала там квартиру. Школа для Артемія також була б платною – хоч весною хлопчик навчався онлайн в українській школі, батьки уже замислювались про перспективи на вересень.
А в Британію вони дістались завдяки безкоштовним квиткам від WizzAir. Живуть у своїх британських спонсорів також без оплати, і навчання сина в місцевій школі безкоштовне", – пояснює Георгій.
Зараз Артемію 9, а коли він евакуйовувався, було 8. Вперше батько і син розлучились аж так надовго. Пандемія посприяла тому, що редактор-маркетолог Георгій та школяр Артемій постійно були разом – тато дистанційно працював, а син дистанційно вчився.
Карантин створив такі умови, де вся родина була постійно разом
"Ми практично два роки були постійно разом, 24/7. І війна, і ця розлука стала шоком для сина – і я не можу сказати, що він до цього звик. Мабуть, до цього неможливо звикнути", – говорить батько евакуйованого школяра.
Кожен вечір після евакуації в родині Рябих проходить схоже. Батько і син зідзвонюються у вайбері.
"По-перше – ми з ним дистанційно навчаємось. В Артемія є навантаження в британській школі, але я намагаюсь давати щось з української програми: нашу математику, дещо з читання. Транслюю йому екран, і так працюємо", – говорить чоловік.
З сином Георгій спілкується у вайбері
Відсутність спільного проведення часу Георгій компенсує через онлайн-платформу Roblox.
"У нього і у мене є акаунт в цій мережі. Ми створили в ній аватари людей, і тепер можемо хоч завдяки грі онлайн обійматись, гратись, щось разом робити. Там не одна гра, а дуже багато різних всередині однієї платформи.
Навіть не можу сказати, що це ігри – це досвіди, "експіріенси". Наприклад: побудуйте корабель, або ж розв’яжіть якісь математичні рівняння. Не тільки розваги, але і корисні речі", – пояснює Георгій.
Батько і син по кілька годин "зависають" на цій платформі кожного вечора, від початку евакуації дитини.
"Мабуть, завдяки цьому розлука проходить менше болісно і для нього, і для мене. Я не уявляю, як відчував би себе десять років тому, коли таких інструментів не було, не були поширені месенджери, як зараз.
Георгій з сином. Довоєнне
Завдяки інтернету є відчуття, що ти поруч з дитиною. Ти можеш бути присутнім в його досвідах, навчанні, можеш поділяти його емоції 24/7. Це не замінить присутності дитини вдома. Але робить розлуку стерпною", – говорить тато.
Візит в блекаут
Георгій каже, що вони з Артемієм були друзями і до війни.
"Я нічого не змінював без синового дозволу у дитячій кімнаті – щоб у нього було розуміння, що його простір все ще належить йому. Все має бути як раніше, щоб зберігався хоч мінімальний психологічний комфорт. Речі, кімната, батьківський будинок, якісь іграшки, які він пам’ятає – це все дуже важливо для дитячого стану.
Я досі дякую спеціалістам, які працювали з батьками з початку війни. Читав крутий гайд ізраїльських психологів, як пояснити дітям бойові дії. Рекомендація була така – визначте зону відповідальності дитини. Наприклад, дати в руки іграшку і попросити її берегти. Я так і зробив, коли відправляв Артемія за кордон. Дав сину його улюблені іграшки і наказав – ти відповідаєш за їх безпеку. Бережи, щоб з ними нічого не трапилось. І це допомогло йому сконцентруватись", – згадує чоловік.
Артемій удома
Українці, що мають британський аналог тимчасового захисту, можуть приїжджати до України на 28 днів, зберігаючи його. Рябі скористались цією можливістю – і 24 листопада колишня дружина та син Георгія приїхали до Одеси.
"Потрапили якраз на масштабний блекаут через обстріли. Недавно знову проводив сина назад.
Вважаю, що мені, як чоловікові, в Україні легше, ніж дружині за кордоном. Жінки мусять десь на чужині шукати роботу. А інколи ти і не можеш її шукати, бо не маєш права залишати дитину на самоті. Найняти няню, як в Україні, не вийде, бо часто, за законами країн перебування у няні має бути багато сертифікатів, навчань, спеціалізації і т.д. Мати з дитиною мусить вирішувати дуже багато проблем самостійно", – каже чоловік.
Види в місті, яке прихистило Рябих
Георгій вважає, що батьківство під час війни – це питання ризик-менеджементу.
"Що безпечніше? Я знаю історії, де люди у травні приїжджали з Болгарії до Кременчука і потрапляли під обстріл. Схожу історію знаю у Вінниці. І ще одну – де дитину евакуювали, а її збила машина посеред Софії, болгарської столиці.
А якщо ядерна зброя? Маємо ситуацію, коли небезпечно всюди. І нема 100-відсоткового рецепта безпеки дитини у сучасному світі. Завжди є те, що може статись з більшою долею вірогідності. От від цього в першу чергу ми захищаємо дитину", – пояснює чоловік.
Щоб давати лад з ситуацією, для себе Георгій виробив специфічну стратегію ризик-менеджменту.
"Треба вважати, що ти вже мертвий. Якщо ти вже мертвий, то можеш спокійно волонтерити, допомагати родичам, які залишились в Україні. Можеш відчувати себе більш-менш спокійно, і виходити з позиції дорослого.
Але з дітьми так не можна. Коли дитина чує прильоти, тряски і вибухи; чує, що руйнуються будинки, а інші діти помирають під обстрілами, в ній щось змінюється. Це не відбувається з нею просто зараз, але відбувається поруч", – говорить Георгій.
Артемія чоловік називає своїм найважливішим горокраксом. Горокракс – це магічний предмет з всесвіту Гаррі Поттера. Частинка душі людини, захована в іншому місці.
"Мій син – найкраще, що зі мною ставалося. У ньому – частка мене. Саме для нього, заради нього варто і жити і працювати. І саме для нього – наближати перемогу України. Для найважливішого горокракса", – говорить Георгій.
3025
