Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася із волонтерками фонду Діною Уріх, Юлію Кострік та Іриною Туголуковою.
Як створили Helping to leave
На початку повномасштабної війни рідні Юлії Кострік залишалися в окупованому тоді Куп'янську, що на Харківщині. Сама жінка жила у Запоріжжі і понад усе хотіла вивезти рідних на підконтрольну Україні територію, тож почала звертатися до волонтерів.
На її прохання відгукнулися у організації Helping to leave. Волонтерки допомагали інформацією та підтримували морально, тож рідним Юлії вдалося евакуюватися.
Згодом організація запропонувала співпрацю, адже почала отримувати таку кількість заявок, з якою важко було впоратися. Жінка вирішила приєднатися і стала супроводжувати тих, хто прагне виїхати.
Спочатку Helping to leave був просто чатом у телеграмі, завдяки якому люди могли дізнатися про можливості, як покинути окуповані міста. Його створили одразу на початку великої війни, 24 лютого. Більшість волонтерів приєдналися до чату пізніше, сформувалися групи за регіонами та напрямами. Це надало більше можливостей допомагати. Всі запити обробляють через чат-бот та колл-центр.
Волонтери Helping to leave допомагають виїхати з окупованих чи деокупованих територій, через росію, якщо людина вже там через депортацію.
Команда працює так: кожного дня є автобусні рейси від Helping to leave з деокупованих територій, на які можуть записатися усі охочі. Також є довірені перевізники, які можуть вивезти маломобільних людей. Організація надає їм гроші на паливо. Крім того, переселенців спонукають користуватися безкоштовними евакуаційними рейсами від Мінреінтеграції до безпечніших регіонів.
З окупації людей супроводжують оператори та водії-волонтери. Вони вивозять переселенців до безпечніших сусідніх регіонів, а згодом у західні області чи за кордон.
Helping to leave може не лише вивезти, а й надати інформацію щодо подальшого розміщення. Для цього моніторять офіційну інформацію від влади, а також шукають особисті контакти у благодійників.
Для тих, хто продовжує вагатися, у Харкові у співпраці з іншими волонтерськими фондами Helping to leave організували координаційний гуманітарний хаб. Там надають допомогу тим, хто поки залишається в окупації.
Helping to leave cтали ініціаторами інформаційної кампанії “Території – це люди”. Часто лідери думок за кордоном заради “миру” пропонують Україні відмовитися від конкретних територій. Водночас важливо пам'ятати, що територія – це не лише земля, а й люди, які там живуть, наголошують у Helping to leave.
Плакала, ніби це моє рідне місто
Юлія Костіна працює операторкою для переселенців з Херсонщини. Користуючись її порадами, люди спочатку виїжджали з окупації, тепер же їдуть зі звільнених територій. Лише на початок січня у базі Helping to leave було 4 тисячі запитів.
Юлія каже, не з чуток знає, як почуваються люди в окупації, яка важлива підтримка інших під час евакуації, тож намагається бути корисною.
"Людей все одно треба витягувати. Треба оформляти перепустки через блок-пост окупантів, переконувати виїхати зі звільнених регіонів, надавати супровід людям з інвалідністю", – розповідає Юлія.
За час роботи з Херсонщиною жінка встигла вивчити більшість навіть найменших населених пунктів, хоч ніколи там не бувала.
"Херсонці дуже класні і відважні. Вони ніколи не опускали рук, навіть в окупації. Коли місто звільнили, я плакала, ніби воно рідне", – каже Юлія.
Найчастіше евакуацію з окупованих територій організовують, спілкуючись з тими людьми, які вже виїхали чи зараз живуть за кордоном.
"Це метод зіпсованого телефону: волонтери спілкуються із родичами, родичі передають інформацію тим, хто на непідконтрольній території", – каже Юлія.
Однак інколи вдається і поспілкуватися безпосередньо з евакуйованими. Тоді найголовніше – говорити, переконана волонтерка. Після окупації люди налякані і набагато менше довіряють незнайомцям, тож часто доводиться довго переконувати когось евакуюватися, кілька разів пояснювати, що водії справді вивезуть у безпеку. Інколи на вмовляння волонтери витрачають тижні.
"Спочатку люди думають, що їм телефонують шахраї. Але коли кілька днів, тижнів телефонуєш, переконуєш, вони розуміють, що їх не покинули, справді хочуть допомогти", – каже Юлія.
Чому люди відмовляються виїжджати з окупації
За словами волонтерок Helping to leave, часто люди відмовляються виїжджати з небезпечних територій. У звільнених містечках багато хто вважає, що в окупації пережив найгірше, тож далі загроз для життя немає. Все ж лінія фронту все ще поруч, тож деокупована Харківщина та Херсонщина потерпають від обстрілів щодня.
Тож намагаються будь-якими способами вмовити виїжджати з небезпеки.
"Часто люди просять привезти просто гуманітарну допомогу. Однак перед тим, як організувати вантаж, ми вмовляємо на евакуацію. Ми можемо допомогти, але це легше зробити, коли людина буде у відносній безпеці", – каже Юлія.
Неможливо cпрогнозувати, які аргументи спрацюють, додає волонтерка. Інколи люди вирішують все ж виїхати, коли “прилітає” зовсім поруч. Може спрацювати також турбота за рідних – коли волонтери згадують про родичів, які переживають за тих, хто не хоче евакуюватися. Часто дорослі виїжджають заради дітей.
Не варто говорити про бажання чи небажання евакуйовуватися з окупації, каже Діна Уріх. Жінка починала волонтерити у Helping to leave як операторка на Харківському напрямку, згодом очолила один із волонтерських напрямків. Вона багато спілкується з людьми в окупації, тож каже – часто на заваді виїхати стає те, що люди бояться стати непотрібними у новому місці.
Часто люди не хочуть виїжджати з окупації
"Частий сценарій, коли люди залишаються в окупації через родичів чи друзів, які відмовляються їхати. Наприклад, відмовляється від евакуації 90-річна бабуся, а щоб її не покидати саму, не виїжджає вся родина. Ще люди дуже бояться, що росіяни будуть жити у їхніх будинках. Для них це травматична ситуація, вони не хочуть, щоб росіяни торкалися їхніх речей", – каже Діна Уріх.
Після місяців в окупації людям важко ухвалювати рішення самостійно і швидко, каже волонтерка. На жаль, це часто потрібно робити, адже треба будувати життя майже з нуля, облаштовуватися у безпечніших областях України чи їхати за кордон.
"Треба вибирати країну: Польща, Німеччина Іспанія, інші, де приймають українців. Але люди довгий час жили лише з одним бажанням: виїхати з окупації. Тож думати про те, що буде далі – неймовірно важко. Вони дуже травмовані", – каже Діна.
"Важливо, що людина не загубилася після того, як виїхала", – каже волонтерка Helping to leave Ірина. Вона допомагає евакуюватися з Харківщини та Херсонщини.
Волонтери докладають усіх зусиль, щоб допомогти з евакуацією, але спрогнозувати, як будуть поводитися окупанти, наприклад, на блокпостах дуже важко. Пропуск навіть за вже оформленими документами можуть просто скасувати.
“Людям, які в окупації, не бачать усієї ситуації. Тому можуть не довіряти, наражатися на небезпеку. Одні люди вирішили їхати з пропусками, які я оформляла, але власним ходом. Коли пройшли блокпости, побачили черги, зрозуміли, що це не просто. Але навіть, коли вдається вивезти одну людину – вже радію”, – каже Юлія Кострік.
Виїзди намагаються зробити якнайчастіше, бо перепустки через ворожі блокпости діють до 5 днів. Тож людей намагаються вивезти, як тільки хтось із підопічних в окупації отримує документи.
Евакуація депортованих та маломобільних людей
Окремий напрям діяльності Helping to leave – допомога людям, яких депортували до росії. Загалом виїзди ніколи не організовують через росію, лише через українські території, однак, якщо українці вже опинилися на території країни-агресора, їм можуть надати інформаційний супровід до кордону ЄС чи назад до України.
"Їхати через росію – великий ризик, людина має ухвалити таке рішення сама. Нещодавно ми здійснили чудо – вивезли з росії дитину, яка потрапила туди ніби то на літній відпочинок. Хлопчик сам знайшов бот і подав заявку. Тепер ми чекаємо, поки він психологічно оговтається від всього і плануємо через нього спробувати допомогти іншим дітям", – каже Ірина.
У німецький Ганновер направляють людей, які прикуті до ліжка і не можуть піклуватися про себе самостійно. Там таким переселенцям надають і прихисток, і необхідне медичне обслуговування.
"На мою думку, це важлива і жахлива проблема. Для таких людей є мало місць, де їх готові прийняти. Важко організувати виїззд такої людини. Це мій особист пріоритет надати всю необхідну підтримку", – каже Діна Уріх.
3020
