Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася з письменницею про книгу "Юстина я", інтерв'ю з переселенцями та пошуки дому.
Як писати, якщо світ поламався
Каріна Саварина – українська письменниця, яка виросла на Харківщині, потім кілька років жила у Чорногорії, поверталася у Київ, і зараз мешкає у Польщі.
Вона написала два автобіографічні романи "Не вагітна" та "Мам".
Перший – розповідає про молоду дівчину Хрусталину, яка протягом п'яти років намагається стати матір'ю. Вона ходить до лікарів, знахарів, ворожок, думає про усиновлення та штучне запліднення та все ж не може втілити свою мрію про материнство. Друга книга – продовження історії Хрусталини, яка після 5 років невдалих спроб завагітніти усиновлює немовля.
Каріна Саварина планувала писати на гострі соціальні теми далі і згадує, що мала ідеї для роботи над книгами ще на 8 років наперед. Однак все змінила велика війна.
"У перші дні я була шокована. Мені здавалося, що всі мають все кинути, не видавати більше книжок, не знімати фільмів. Як писати, якщо ми слухаємо перехоплення розмов росіян і повірити не можна, що люди можуть таке говорити? Я не знала як пристосуватися, світ поламався, у мене маленька дитина. Думала йти на будь-яку роботу, допомагати рідним і донатити", – згадує Каріна Саваріна.
Поступово шок минув і авторка вирішила написати про те, що добре знає і бачить щодня у сусідній Польщі – переселенок, які рятуються від війни.
Нова книга письменниці “Юстина я” – розповідь про жінку на ім'я Юстина, яка нещодавно вийшла на пенсію, залишається активною. Через повномасштабне вторгнення Юстина наважується перетнути кордон і стає переселенкою у Європі.
— Хто ви?
— Юстина я, — відповідатиме на питання, яке, здається, звучить звідусіль, – пишуть у анонсі до видання.
50 розмов про досвід перетину кордону
Щоб втілити задум, Каріна Саварина дивилася фільми про людей, які втікають від війни, кліматичних змін чи політичних переслідувань. Крім того, читала тематичні книги, зокрема “У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання”.
Також письменниця спілкувалася із переселенцями вживу та онлайн. На її заклик поговорити у соцмережах відгукнулося близько 180 людей, з яких письменниця врешті обрала 50.
"Спочатку розмовляла з усіма підряд, а потім – почала уточнювати, у яких людина опинилася обставинах. Бо одна ситуація, коли достатньо грошей, інша – коли неможливо орендувати житло самостійно, і є далеко від родини, за кордоном лише з дітьми. З кожної розмови я робила нотатки для майбутнього тексту", – розповідає Каріна і показує товстезний блокнот із записами.
Кожна розмова зробила історію ширшою, поступово до тексту додавалися нові персонажі. Наприклад, з'явилися не лише жінки-героїні, а й їхні чоловіки, які виїжджали з окупації, проходили фільтрацію, чекають рідних в Україні, чи виїхали за кордон. У кожного та кожної – свої особливі обставини, але основною у сюжеті залишається Юстина, пояснює авторка.
"Всі, з ким я говорила, вразили своєю силою. Починали зазвичай з того, що "я опинився чи опинилася в такій ситуації" і далі… Ніхто не казав: "я бігла, не знала, що робити".
Навіть люди з Маріуполя, які були хоч вже у Європі, але ще в поганих обставинах, навіть вони не просили про допомогу. Лише попросили знайти людей, які можуть піти в їхній дім у рідному місті і перевірити, чи живий кіт. Коли треба було виходити, він втік і його не знайшли", – розповідає Каріна Саварина.
Інший герой – пастор протестантської церкви. Протягом 8 років він жив з родиною у так званій днр, а з початком великої війни переїхав до Польщі через росію. Де був той Бог, коли росіяни вбивали дітей і гвалтували жінок, випитувала авторка у чоловіка.
"Мені сподобалася його відповідь. Він сказав : "Я не знаю всіх відповідей на всі запитання, і Він мені їх теж не дає. Це було дуже щиро…", – згадує Каріна.
Дія у книзі відбуватиметься у Польщі, Німеччині, Швейцарії, Франції, Болгарії, Україні (Києві та Харкові). Однак у тексті не буде описів про те, яку допомогу можна отримати у цих країнах.
"Я не була сконцентрована на допомозі, яку інші держави надають, які документи де потрібно отримати. Всі розмови повели мене до думки, що все в світі відбувається одночасно. Росіяни живуть своє життя, дивляться новини як шоу, інші люди – сидять заблоковані в Маріуполі, хтось – наважується перетнути кордон, хтось іде на війну. Я сфокусувалася не на формальних речах, не хто як отримує PESEL, а на власне цьому відчутті одночасності", – розповідає авторка.
Йтиметься у книзі і про стереотипи, з якими зіштовхуються переселенці. Багато хто з іноземців не знав, що насправді відбувається в Україні. Часто у новій країні у переселенців питали, чи є в Україні банани, дивувалися, що українці знають іноземні мови на високому рівні, згадує Каріна. Водночас українці довели, наскільки сильні і можуть дати собі раду.
Відчуття дому для переселенців
Працюючи з героями та безпосередньо над написанням книги, Каріна постійно думала про дім і те, чим він є для людини. Їй довелося часто змінювати місце проживання, тож авторка мала багато невирішених питань стосовно того, що вважати домом для себе самої.
Думки про це стали лише гостріше турбувати Каріну після початку великої війни. Перші книги та фільми чи подкасти, які вдалося читати, дивитися чи слухати у перші місяці після вторгення, були саме про ідентифікацію та дім.
"Чи дім – це лише улюблені три магазини поблизу, місце, де вперше поцілувався і ходив до школи, два улюблених кафе? Дім – це місце, де я із батьками святкувала день народження, де вийшла заміж? Ми розмірковували з кожним героєм, що таке дім, я думала про себе. У Юстини буде Мирон, це така моя ніжна історія двох людей, які шукають свій дім і в кінці його знайдуть, додає вона", – розповідає письменниця.
Робота з темою переселенства допомогла Каріні відповісти собі на ті питання, які її хвилювали.
"Можу сказати, що розібралася у собі, але поки готова говорити про цю тему лише з тими, хто вже прочитав мою книгу. Хочу, аби це був повноцінний діалог", – пояснює авторка.
Ця книга – про життя інших людей, а не про мене
Книга "Юстина я" – зовсім інша, ніж попередні, каже письменниця. Попередні були написані за щоденниками Каріни та стосувалися її особистого досвіду. Третій роман написаний від третьої особи.
"Ті, хто вже прочитав нову книгу, кажуть, що я вмію описувати прості речі та факти через літературну красу. Я надчутлива, буквально зливаюся з людьми, про яких пишу. А вони всі різні. Пишаюся, що змогла написати про інших людей, а не про себе. Думаю, що ця книга складніша", – розмірковує Каріна Саварина.
Крім того, працюючи, над романом "Юстина я" Каріна вперше почала співпрацювати з видавництвом. Нова книга вийде у "Лабораторії" у травні.
"Свої перші книги я не відправляла у видавництва, не хотіла, щоб хтось втручався у мою історію. Хотіла контролювати обкладинку та назву, але зіштовхнулася із складним досвідом самвидаву. Я все робила сама, про все сама домовлялася. Після друку у Києві сама ходила на Нову пошту, розсилала книгу покупцям, домовлялася із книгарнями, заповнювала накладні", – пояснює Каріна.
Тож коли видавництво запропонувало комфортні умови співпраці, авторка з радістю погодилася.
"Вони настільки обережні, з повагою ставляться до всіх письменників. Я пишаюся, що видавництво, яке видає мемуари принца Гаррі, працюватиме зі мною", – ділиться Каріна.
Книгу "Юстина я" просуватимуть для іноземної аудиторії. Для цього планують переклади іноземними мовами та презентуватимуть у різних країнах світу.
3026
