Редакція Евакуація.City поспілкувалася з волонтеркою Тетяною Колесниченко про евакуацію та допомогу людям під час війни.
15 тисяч кілометрів в евакуаційних рейсах
"Боже, допоможи! Боже, допоможи!" – каже жінка і дивиться в стелю швидкої, притискаючи ковдру до грудей. Вони з онукою переїхали до Херсона нещодавно. Самі з Голої Пристані. Речей небагато – одна сумка на двох, зібрана поспіхом.
"Не думала, що буду їхати кудись. Та я ж не ходжу. Не можу підводити Оленьку (онуку). Просто не можу", – додає вона", – це тільки одна з історій, яку розповідає волонтерка евакуаційного екіпажу загону швидкого реагування Тетяна Колесниченко. Вона занотовує такі історії на своїй сторінці у фейсбуці. До великої війни вона була журналісткою, спортсменкою та тренеркою з кросфіту. Після 24 лютого – волонтерка Миколаївського ЗШР.
Тільки за перший місяць роботи три загони швидкого реагування перевезли в безпечніші міста 105 маломобільних людей. Серед них підопічні психоневрологічної лікарні-інтернату, пацієнти однієї з лікарень та інші містяни.
Найвищим поверхом, з якого команді Тетяни довелося евакуювати, став 9. Їхні автівки подолали 15 691 кілометрів українських автошляхів. Протягом місяця всього 6 поїздок відбулися без звуків вибухів. Волонтери продовжують працювати щодня, адже в Херсоні без електрики залишається велика кількість лежачих, літніх та маломобільних людей, на яких чекають рідні в інших містах України.
Тетяна Колесниченко під час евакуації
"Після 24 лютого мені дуже допомогли навички, які я отримала протягом останніх 5 років, відколи почала тренуватися і працювати тренеркою.
Щороку я проходила курс домедичної підготовки і отримувала сертифікат, а також виступала у кросфіт-змаганнях в категорії 35+. Це допомагає зараз витримувати великі фізичні та емоційні навантаження," – ділиться Таня.
До 24 лютого Тетяна була професійною тренеркою з крос-фіту
Початок війни: коктейлі Молотова і план дій
"Ми готувалися до війни. Десь за місяць до початку повномасштабного російського вторгнення вже усвідомили, що зворотнього шляху немає. Але що саме буде, тоді ніхто не знав", – згадує жінка.
У Тетяни двоє дітей, вона завчасно готувала доньок до того, що їм доведеться переїхати і якийсь час пожити не у місті. Волонтерка згадує, як дівчата тричі перебирали свої рюкзаки, складали речі, обговорювали, що треба взяти з собою, як у її родині приймали непросте рішення:
"З першими вибухами моя сім’я виїхала з Миколаєва у безпечне місце і залишається там. Поки я не бачу сенсу їм повертатися, ситуація ще непевна, і я вважаю, що діти не повинні наражатися на небезпеку".
Вже наступного дня після перших вибухів жінка та її друзі згуртувалися для спільного протистояння ворогу:
"В першу чергу були коктейлі Молотова, збори, планування дій: якщо не буде зв’язку, де ми можемо зустрітися? Що ми можемо робити? Якось так все закрутилося, що люди, які однозначно знали, що залишаться у місті, склалися у класні волонтерські команди і почали працювати".
Рятівниця згадує, що перші дні всі ходили "як сліпі кошенята", але десь за 2 тижні згуртувалися і робили конкретні справи, зокрема допомагали знайомим по спортзалу військовим, з часом у команди додалися й інші обов’язки.
Загін швидкого реагування
"Загону швидкого реагування у Миколаєві вже 9 років. Він у мене асоціюється із командиром Павлом Бузніком. Павло його зібрав, просуває, розвиває. Наразі в команді 10 волонтерів, які зараз постійно чергують – доба через добу. Чергова команда складається з водія та двох людей плюс командир. Але оскільки зараз евакуація, то усталеного графіка немає і більшість наших людей постійно знаходяться на базі.
Виїзд до Херсона може бути як однією швидкою, так і всіма трьома, тому всі водії та всі волонтери задіяні постійно," – пояснює Тетяна. У складі команди, крім командира, дві дівчини і вісім хлопців.
Тетяна Колесниченко і командир загону Павло Бузнік. Евакуація пацієнтів психоневрологічної лікарні-інтернату Херсона
Волонтерка каже, що загін швидкого реагування працює у 3-х основних напрямках:
- транспортування маломобільних літніх людей по Миколаєву та з області,
- евакуаційні перевезення – те, чим переважно займаються зараз,
- супровід спортивних змагань і чергування на місці. У разі травмування спортсменів волонтери надають першу домедичну допомогу або забирають до лікарні.
"Ще один, на жаль, прокачаний протягом понад 9 місяців скіл нашої команди, – це робота разом із ДСНС та іншими екстреними службами на місцях влучання ракет у Миколаєві.
Після прильотів ракет у житлові будинки нерідко ми першими прибували на таку адресу, комунікували з ДСНС, зі швидкими, залишалися працювати на місці прильоту, розгортали намет, генератор, супроводжували бригади ДСНС", – розповідає волонтерка.
Волонтери на виїзді після прильоту російської ракети у 5-поверховий житловий будинок у центрі Миколаєва. Чергування тривало майже добу
Ще один напрямок, яким займається Загін швидкого реагування, – тренінги з першої домедичної підготовки.
Евакуація з Херсонщини
Як тільки звільнили Херсон, члени загону отримали у військовій адміністрації дозвіл для роботи на деокупованих територіях і вже на третій-четвертий день почали вивозити маломобільних людей.
Волонтерка каже, ситуація в Херсоні була і залишається критичною, багато людей боялися звертатися до медичних закладів, не отримували належної медичної допомоги, їх треба було терміново вивозити.
"Свою першу евакуацію я не пам’ятаю, для мене зараз всі дні як один. І коли ми якось зрозуміли, що пройшов вже місяць нашої роботи, для нас усіх він був як одна затяжна доба.
Фото "з іншого життя": Тетяна проводить тренування
Одна ситуація мене досі турбує. До нас звернулися люди з Одеси, попросили поїхати в Антонівку і знайти їхніх родичів, які з травня не виходили на зв’язок. Антонівка – це правий берег Дніпра.
Потрібний нам будинок – на другій лінії від води, тобто зараз постійно під обстрілами. Так от, ми приїхали, знайшли це житло і його мешканців. Там люди старенькі і погано чують, ще й собака у дворі. Вмовили їх виїхати, а коли приїхали за ними на наступний день – ті відмовились їхати.
Люди бояться залишати своє житло, кажуть, ми тут жили, тут і помремо. Ми пояснюємо, ви ж можете не померти, просто мучитеся без світла, без газу і без води, з дірявими дахами", – розповідає Тетяна.
Евакуація
Команда приймає заявки на евакуацію, які приходять на гарячу лінію. Після цього формують маршрут. Волонтерам треба розуміти, в якому стані людина, дорога – це складний процес для маломобільних, літніх людей, їм може стати погано тощо.
Рятувальниця каже, що найскладніше працювати, коли місто обстрілюють росіяни: "Йде обстріл, а нам треба саме туди, на Острів, який "накривають" росіяни. От тоді треба дуже швидко і безпечно для всіх діяти, тому у нас команди дуже злагоджені, кожен з пів погляду розуміє, що і як треба робити".
Правила волонтерської команди відповідають Статуту Червоного Хреста. Є і внутрішні правила, розповідає волонтерка:
"Третє – те, чим ти можеш врятувати себе, використовувати тільки на собі. Для поранених у нас є окремий рюкзак, який збираємо для кожного виїзду.
Четверте, що стосується роботи на базі: той, хто чергує, той і доглядає штаб – миє підлогу, прибирає, готує їжу на всю команду".
Навчання: надання першої домедичної підготовки постраждалому
Таня ділиться, що "вивозити" їй допомагає не тільки досвід тренерки, а і нові навички, набуті в цю війну: "Може звучати безсердечно, але коли ти постійно працюєш з людським горем, треба уміти ставити блок на емоції.
А кожен виїзд – це людське горе, понівечені долі. Я намагаюся не пропускати все це через себе, інакше можна з’їхати з глузду. Це уміння допомагає мені бути ефективною при евакуації, залишаючись при цьому людиною. Моя команда каже, що я для всіх як мама".
Тетяні допомагають тренування і робота над собою
3020
