Олександра Романюк розповіла Евакуація.City, як їй вдалось отримати роботу регіональної менеджерки великої мережі пекарень.
Виїзд з Донеччини
Подружжя зустріло війну у Мирнограді, що на Донеччині. Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії вони придбали власну квартиру. У Олександри та Валерія народилась третя дитина, якій на момент евакуації не було ще й року. Коли у регіоні стало неспокійно, батьки Олександри та чоловік наполягли на виїзді.
"Напевно вагомою причиною стали навіть не прильоти, а те, що під нашими вікнами була розташована система сповіщення. Сирену було чутно майже цілодобово. На той момент я ще годувала сина й гормони давали про себе знати. Мене все дратувало, я не спала кілька ночей поспіль", – згадує Олександра.
В очікуванні молодшого синочка. Родинна новорічна фотосесія з мирного життя
Спочатку вона думала евакуюватись лише з дітьми, але перед від’їздом багатодітній родині підказали, що вони можуть виїхати за кордон разом з чоловіком. Олександра до останнього не вірила, що їм вдасться це зробити разом. Родина обрала приватних перевізників, оскільки молодшому синочку Олежику тільки виповнилось десять місяців. Їхати переповненими потягами було дуже важко.
Майже сорок годин вони добиралися з Дніпра до Німеччини. Олександра каже, що на диво діти добре перенесли тяжку подорож, а у автобусі всі підтримували один одного.
На шляху до Німеччини
"Наш від’їзд припав на той час, коли були сильні обстріли Дніпра та Львова. І це ще раз нагадало мені, навіщо я їду з країни. Вже у Дніпрі я відчула, що опинилась в іншому вимірі. Бо тут життя зовсім не нагадувало війну. У нашому регіоні ще в березні магазинні полиці спустіли. Зникли крупи, цукор, м’ясо, дитяче харчування", – розповідає жінка.
Спочатку родина планувала скористатись програмою підтримки українців, яку надавала Канада. Для цього треба було оформити візу в одній з країн Європи. Цією країною стала Німеччина, оскільки колись пані Олександра тут проходила стажування. До того ж оператор перевізника, послугами якого вони скористались, порадив їхати до Нюрнберга.
Адаптація у Німеччині
Перші випробування почались вже там. Родину ніхто не зустрів, як це було обговорено раніше. Тоді на залізничному вокзалі вони знайшли волонтерів, які нагодували дітей, напоїли усіх гарячим чаєм та запропонували поїхати до табору для біженців на нічліг. Зранку Романюків перевезли до іншого табору у передмісті Нюрнберга, де вони зареєструвались та залишились на певний час.
"Я не люблю пригадувати той період. У таборі мешкало дуже багато асоціальних людей, які весь час сварились через їжу, бились, з’ясовували стосунки, навіть були крадіжки. Тому ми багато гуляли на свіжому повітрі, на щастя табір був розташований практично у лісі, тож у приміщенні ми лише спали", – говорить пані Олександра.
Згодом їм знайшли житло. Родину прихистила літня пара німців у невеликому місті Гільпольтштайн. Пара дуже добре подбала про українців, навіть ліжечко для малюка приготували, не кажучи вже про повний холодильник з продуктами. Все було продумано до дрібниць. Дітей чекали фрукти, іграшки, книги. Після обіду до будинку почали сходитись сусіди. Люди несли дитяче харчування, одяг, спортивне спорядження для старших хлопців, велосипеди.
Діти розглядають подарунки від місцевих
Тут родина Романюків мала жити місяць, а потім для них планували знайти іншу домівку. Але українці дуже подружились з німецькою парою Євою та Пітером Гонза, яка запропонувала їм скласти контракт на постійне проживання, що було доброю звісткою і влаштовувало усіх. Так вони почали освоюватися.
Окрім допомоги від родини Гонза, у якої зараз живе подружжя з дітьми, їм надали одноразову допомога у розмірі 950 євро на п’ятьох. Олександра каже, що тоді вони боялись витрачати ці гроші та жили на збереження, які мали ще в Україні.
Єва та Пітер виявились дуже чуйними людьми. Господар будинку – професор математики, а його жінка – лікарка-психологиня. Вони звернули увагу на тяжкий емоційний стан своєї підопічної та знайшли Олександрі роботу в мерії Хильпольштайна. Деякий час вона працювала секретаркою, опрацьовувала інформацію про українських переселенців. На початку літа інформацію про родину передали до джобцентру (німецький центр зайнятості). Але й Олександра і її чоловік вже мали роботу, тож соціальна допомога була не потрібна.
Різдвяний обід у компанії німецького подружжя Гонза
Пошук роботи у Німеччині
З часом родина зрозуміла, що їм треба прийняти своє нове життя та вивчати німецьку, що вони й зробили. Чоловік Олександри знайшов роботу з мінімальною зарплатою навіть без знання іноземних мов. Валерій взагалі перший раз опинився у Європі. В Україні все життя працював шахтарем. А за кордон родина їздила лише відпочивати.
Середній син Гліб у німецький школі
"Стосовно роботи без знання мови можу сказати, що це цілком реально, треба лише бажання. В мене була базова англійська і до листопада 2022 року я працювала при мерії Хильпольштайна. Потім отримала пропозицію перевестись до міграційної служби у Нюрнберг. Мені дозволили працювати віддалено згідно з українським дипломом, який, до речі, я не підтверджувала, бо закінчила технічний виш", – розповідає жінка.
Все, що було потрібно від Олександри – це якісно виконувати свої обов’язки. Але жінка розуміла, що без знання німецької не обійдеться. Тому працювала й вивчала мову онлайн. До нового 2023 року вже мала певний словниковий запас. Одного разу після спілкування з німецькою родиною, яка водила свою дитину разом з Романюками у дитячий садочок, Олександру познайомили з керівницею департаменту мережі пекарень Bäckerei Plank.
Олександра Романюк з мером Хильпольштайна
Та запропонувала українці спробувати себе у новій справі. Спочатку пані Олександра сприйняла цю пропозицію з недовірою, гадала, що її чекає робота прибиральниці. Але на співбесіді мова зайшла про якість обслуговування покупців. Мережа відкрила при своїх магазинах власні кафе. Німка цікавилась, як обслуговують відвідувачів в українській системі громадського харчування.
"Мені треба було ознайомитись з роботою кафе і написати проект з власними пропозиціями щодо покращення сервісу. Якщо керівництву він сподобається, тоді я дізнаюсь, яка вакансія чекає на мене", – говорить Олександра, і додає:
Через два тижні її запросили до Мюнхена на зустріч з керівництвом компанії. Цей експеримент приніс Олександрі Романюк посаду регіональної менеджерки з реклами та роботі з персоналом. Зараз в її обов’язки входить інтернет-реклама, зовнішня реклама, брендована поліграфія, організація вітрини, навчання персоналу, підтримка іміджу та створення корпоративної політики закладу.
Нова робота Олександри
Регіон керування пані Олександри простягається від південної частини Нюрнберга до Мюнхена. Вона контролює роботу мережі пекарень та кафе, виступає в ролі таємного покупця, пише звітну документацію з рекомендаціями щодо покращення обслуговування конкретних закладів. Зараз за ініціативою українки компанія проводить ребрендинг. Олександра зізнається, що робота приносить їй задоволення завдяки творчому підходу.
"Чи подобаюсь я персоналу – не знаю. Але багато хто хоче зі мною дружити. Керівництво схвалює мої пропозиції та лояльно ставиться до початкового рівня знання німецької мови. Якщо мені щось незрозуміло, не соромлюсь перепросити. Коли треба багато говорити, заздалегідь пишу текст на листку, щоб спиратись на нього при розмові", – каже пані Олександра.
Вона зазначає, що для пошуку гідної роботи все ж таки треба вчити мову країни. Це своєрідна повага, а також частина соціальної адаптації. Що стосується її зарплатні, то вона трохи вища середньої у Німеччині. Каже, що того, що заробітку цілком вистачає не лише на хороше харчування, а й на допомогу рідним та знайомим, які залишились в Україні. Вона регулярно відправляє додому подарунки.
Романюки разом з Євою, Пітером, їх донькою Монікою та її сином Бенні на прогулянці під час пасхальних свят
Валерій отримує мінімальну зарплатню, бо працює не за фахом і поки що погано знає німецьку. Але їхнього спільного бюджету вистачає, щоб забезпечити себе та трьох дітей. Якщо порівнювати з українською зарплатнею, то це у п’ять разів більше відносно до того, що родина отримувала вдома.
Як шукати роботу в Німеччині: поради
Спираючись на власний досвід життя у Німеччині Олександра Романюк дала кілька порад для тих, хто збирається поїхати за кордон, далі пряма мова:
- Не треба боятись взагалі ніякої роботи у Німеччині. Вона гідно оплачується, до того ж відсутня дискримінація до певних професій, які в Україні вважаються не престижними. Наприклад, праця прибиральників. Тут вся робота викликає повагу.
- Де шукати роботу? Окрім джобцентру можна шукати роботу напряму у компаніях. Є заводи, фабрики, склади, куди можна влаштуватись без знання мови. Скласти і перекласти резюме можуть допомогти при міграційних центрах та джобцентрах.
- Треба уникати фірм-посередників, які паразитують на необізнаних людях. Я рекомендую мати справу тільки з джобцетрами, або напряму з компаніями, які шукають працівників. Це гарантує офіційне працевлаштування, страхування та виплату зарплати без омани.
- Звертайте увагу на оплату за годину роботи. Робочі професії тут оплачуються на рівні від 12 євро за годину, більш фахові – від 18 євро та вище.
- В країні існує таке поняття, як міні-джоб. Це підробок, який не оподатковується і дає можливість працювати кілька годин на тиждень.
Родинний відпочинок
Сама Олександра цілком задоволена тим, що має зараз і не збирається змінювати роботу. Вона цінує дружнє ставлення до себе колективу та розумні дії керівництва, яке прислухається до професійних рекомендацій підлеглих. Це відбувається завдяки командній роботі, що є поширеним явищем у Німеччині, де кожен працює на загальний результат.
Стосовно повернення в Україну, то це питання поки що відкрите. Ніхто не знає, коли закінчиться війна. До цього моменту родина Романюків буде залишатись у Німеччині. Вони цінують те, що здобули у новій країні. Ставлення до поняття родинного будинку змінилось. Олександра каже, що наразі їх домівка – це не якісь умовні стіни та побутові речі, а місто, де вони живуть тут і зараз. Головне, щоб разом:
3024
