Журналістка Евакуація.city провела день разом з Полем і дізналась, як поїздки на український схід і 48 годин у березневому Києві в 2022 можуть відбити у людини всю любов до "русского міра".
Філософ і волонтер
Полю Вазо 36. Він француз, докторант філософії у Страсбурзі. Близько 5 років свого життя чоловік провів у монастирі, хоч і не прийняв зрештою вічних обітів; дитинство пройшло з батьками-місіонерами в Африці. Сьогодні він втомлено їсть сирник у львівській кав’ярні – лише кілька годин тому приїхав з Костянтинівки, селища біля Бахмуту. Пам’ять телефона Поля забита фото і відео з українського сходу – розбомблені селища, черги пенсіонерів біля машин з гуманітаркою, військові, які захищають свою країну.
Крім автівок з гуманітарною допомогою від Карітасу за останній рік Поль привіз до України більш ніж 10 медичних реанімобілів; майже кожен місяць приганяє автівки військовим; шукав джипи організації "Чорний тюльпан", яка евакуює загиблих; став співтворцем організації "Україна – це Європа", яка уже понад рік збирає гуманітарну допомогу, а також гроші на генератори і медичну допомогу.
"З початку великої війни нам з іншими волонтерами здавалося важливим підтримати українців і матеріально, і психологічно, і медично. Тож ми намагалися відправляти в Україну по одному гуманітарному конвою кожні 2 тижні", – згадує Поль.
На руці француза, ревного римо-католика – православний браслет з традиційними для конфесії іконками святих.
"Виміняв на чотки у одного з ваших військових. Хай його на фронті захищають і наші, і ваші святі", – пояснює Поль у відповідь на мій запитальний погляд.
Зі швейцарських Альп до Києва. У вогні
Про повномасштабне російське вторгнення Поль вперше почув в альпійському монастирі – писав там свою дисертацію з філософії. Про релігійний вимір російського націоналізму. Для душі він читав роман Мілана Кундери – і поки в книзі російські танки заходили до Праги, росіяни намагались прорватись до Києва через Оболонь.
Науковий інтерес Поля до лютого 2022 – російський комунізм та націоналізм. Улюбленою книгою філософа були "Брати Карамазови", Достоєвський викликав у нього щире захоплення.
В Страсбурзі Поль керує благодійною організацією "Les Vélos du Coeur", яка розвозить їжу людям у потребі. Жахаючись масштабами вторгнення француз спробував відразу домовитись про допомогу від меценатів і спонсорів для України, проте почув різке "ні" від патронів – йому наполегливо порадили займатись французькими бідними і не пхати носа до якоїсь там України.
Так все могло і закінчитись. Але в середині березня знайомий протестантський пастор Поля почав опікуватись великим центром для переселенців у Польщі. Криза з переселенцями була величезною – троє знайомих волонтерів філософа відразу поїхали до Польщі із зібраною за цей час гуманітарною допомогою від звичайних французів та інших благодійних організацій.
Майже в той самий час, 19 березня, знайомий католицький священник з Києва подзвонив Полю і сказав у розпачі: росіяни окуповують область, у нас недостатньо їжі для того, щоб годувати бідних людей.
Через два тижні Поль приїхав до Києва – із зібраною у Франції гуманітарною допомогою. Через тиждень після того, як росіяни намагались прорватись до міста.
За 48 годин француз отримав повний спектр вражень від реалій "русского міра".
"До війни я був русофілом. Ми думали, що росіяни – це як в книжках Достоєвського. Висока культура. Але 70 років комунізму знищили всю культуру, традиції і релігію. А в цій поїздці я закохався в Україну. Зрозумів, що я не русофіл, а подобається мені загалом слов’янська культура. А Київ – це матриця, дійсно мати міст руських. Мене вразили ваші люди – дружні. По справжньому сміливі", – захоплено говорить француз.
Після першої ж поїздки Поль для себе вирішив, що тепер він з Україною до перемоги.
Від липня до сьогодні
В липні Поль повернувся з кількома швидкими для армії до Львова, довгий час розвозив їжу центрами для переселенців від Дніпра до Києва. За перших кілька місяців війни Поль паралельно зібрав гроші на кілька швидких для цивільних та військових, а також 3 пікапи для армії.
Але щоб доправити ці швидкі на фронт, Полю довелось пройти військову підготовку, щоб поїхати туди самотужки. Відразу кілька організацій не захотіли їхати на Донбас.
"Важливо було освоїти автомат Калашникова. Якщо росіяни будуть стріляти по швидких, ти маєш захищатись", – згадує француз.
У своїх місіях до України чоловік спить не більше кількох годин в автівці – по дорозі на схід зі швидкими чоловік привозить сиротинцям та будинкам для літніх людей то генератори, то медикаменти, то гуманітарну допомогу.
Коли вдається переночувати в одному з римо-католицьких монастирів, де зазвичай зупиняються місійні волонтери, Поль спить ледь не по 10 годин – щоб дати організму хоч трохи відійти від поїздок на фронт.
А раніше мрією Поля було побувати в Сибіру та Москві.
"Думаю, що я був би дуже розчарований тими реаліями, які є зараз. Я нічого не знав про Україну до війни. Вона була ніби затемнена росією", – резюмує француз.
Зараз Поль з іншими знайомими волонтерами розпочинає новий проєкт: медичну евакуацію цивільних із зон бойових дій: сіл Донеччини, Луганщини та Херсонщини.
Цього червня він планує знайти ще 5 автівок. Зараз шукає медсестер або людей з медичною освітою, які на місяць зможуть вириватися та працювати у деокупованих селах – у разі зголошення, просить писати на сторінку у фейсбук. Також проєкту потрібні водії та перекладачі: на волонтерських умовах, але з їжею та проживанням.
Поль уже 5 разів був на Донбасі.
"Французькі медіа роблять помилку – показують тільки розвалені міста. А поза фронтом є життя – працюють ресторани, кав’ярні салони.
На фронті теж є життя, гумор. Якось біля мене взірвалась бомба, і один з військових глянув на неї зареготав – Павло, памперс, памперс! А ще ми якось ходили всі разом у сауну вночі. Хоч росіяни і продовжували бомбити", – згадує чоловік.
Паралельно Поль працює репортером для бельгійського новинного каналу. Коли у Франції розповідає друзям і родині про те, що бачить в Україні, зустрічає ввічливу байдужість – це його ранить найбільше. Але коли показує свої відеорепортажі – люди краще його розуміють.
"Мій іспанський дідусь був одним з генералів Франко, воював в інтернаціональному легіоні. Тут схоже, коли ми допомагаємо – з Канади, Америки, Австралії, Франції – коли ми б’ємось за Україну, ми б’ємось і за демократію і за свободу.
Якщо ми демократи, ми не можемо казати – окей, це не моя проблема. Україна ж не НАТО. Ні, ми маємо підтримувати Україну. Це не війна одного регіону. Це екзистенційна війна. Я тут з демократичних і гуманістичних причин – росіяни вбивають цивільних. Постмодерний фашизм не можна ігнорувати", – говорить філософ і біжить далі – на наступну зустріч у справах України.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту "Media Viability Project". Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки International Media Support (IMS) та NED.
3020
