Євгенія Маркевич – лікарка. У її медичне "портфоліо" входить участь у деокупації Київської та Херсонської областей; евакуація та "латання" людей під шквалом артилерії; допомога тим українцям, які намагались протистояти російській навалі в Донецьку у 2014 році. Зараз Женя проходить реабілітацію у Латвії – її ноги, посічені уламками снарядів, ледве врятували українські медики після атаки ворожої артилерії.

Євгенія розповіла редакції Евакуація.City, як рятувала українського волонтера після російських катувань, де отримала поранення і чому вважає, що жертва її – недаремна. 

Від початку

Євгенія завжди когось лікувала – від тварин до ляльок. Бабуся дівчинки працювала фельдшеркою швидкої допомоги. Інколи дитина і сама опинялась на "роботі" бабусі, краєм ока спостерігаючи, як та рятує комусь життя.  

У Євгенії був вибір.  Могла стати художницею, адже закінчувала художню школу. Проте чомусь дівчинку тягнуло до медицини – хотіла бути саме військовою лікаркою. Зрештою закінчила медичний у Черкасах, а на ньому – військову кафедру. 

У 2014 році розпочалась війна з росіянами – і Євгенія відразу почала застосовувати свої знання на практиці. Спершу лікувала тих українців, які постраждали на проукраїнських мітингах в Донецьку, а потім стала приїжджати на волонтерських засадах до батальйону "Айдар". 

нашивки батальйону "Айдар"нашивки батальйону "Айдар"Автор: уніан

Громадянський чоловік Євгенії, який служив у війську, загинув у 2015 році. Жінка відчула, що якщо не приєднається до чогось важливого, зійде з розуму – і доєдналась до "ASAP Хоттабич" – організації медиків-волонтерів, які надають допомогу військовим у зоні бойових дій. 

В "Хоттабичі" лікарка пробула близько року – зрозуміла, що їй чим далі, тим складніше відпрошуватись з постійного місця роботи та волонтерити замість відпустки. 

"І організм виснажується, і від смерті близької людини я ще не відійшла", – згадує медикиня. 

ASAP "Хоттабич"ASAP "Хоттабич"Автор: Цензор.Нет

Логічним рішенням Євгенії здалось більше не розриватись між цивільним життям і фронтом – жінка вирішила скласти присягу, та піти медиком до ЗСУ. 

Від 2014

У 95-тій житомирській бригаді Євгенія відслужила півтора року. 

"Чесно, як було? Отримуєш зарплату – половину вкладаєш в службу і форму. Всі все розуміли, але зрештою потрібно якось жити  – і після того, як контракт закінчився, я знайшла роботу у фармацевтичній компанії. Тут мене повномасштабна війна і застала", – згадує Женя.

Напередодні загинули хлопці, з якими Євгенія  служила в 95-й бригаді.  На похорон жінка поїхала з побратимом зі Львова – в ніч з 23 на 24 лютого.  

"По дорозі в Житомир мені почала дзвонити мама, і дуже нервовим голосом повідомляти, що і тут, і там бомблять. Напарник поглянув і сказав – все. Повномасштабне. Ми поховали хлопців, і я відразу знову занесла документи в 95 бригаду", – розповідає Євгенія. 

Київ, страти, кати

Посада бойового лікаря передбачає курси по тактичній медицині та обов’язки головного лікаря батальйону. 

"Основне наше завдання – рятування життя. Якщо у людини складне чи хронічне захворювання – скажімо, пневмонія – моє завдання відправити її у стаціонар, тому що в умовах бойових дій ми максимум що можемо швидко полікувати – то нежить. Паперова робота, комплектація турнікетами, замовлення ліків. 

Женя на службіЖеня на службіАвтор: архів героїні

Облік поранених бійців, лікування недосвідчених, які ще не мають досвіду, але мають бажання допомогти – тому часто нариваються на міни. Інколи і викладання медицини. Але рятування життя – на першому місці", – говорить Євгенія.

З 95-ою бригадою Євгенія звільняла Київську область. 

"Є виклик по рації – поранені на такій-то лінії.  Ми звільняли Купилів і Мотижин. Натрапили випадково на двох звільнених з полону волонтерів, які відвозили людям продукти – евакуювали людей по можливості, де безпечніше", – згадує Женя. 

Обох чоловіків катували. Ноги і руки обом волонтерам прострелили, одному з них – не один раз. Намучивши українців, росіяни вирішили стратити полонених. 

Євгенія за роботоюЄвгенія за роботоюАвтор: архів героїні

"З одним з волонтерів вони промахнулись. Куля пройшла під нижньою щелепою. Весь поранений був, але виповз з тієї ями, де його намагались стратити і якимось чином дістався до наших. Я не можу зараз сказати, що саме зачепила куля, але той чоловік дуже багато, безупинно розмовляв", – згадує Євгенія. 

У пораненого був стан "ейфорії": чоловік постійно говорив, захлинаючись словами. Ніби і сам не очікував, що виживе, але все ж прийшов до тями. Женя зробила все від себе залежне, щоб зберегти волонтеру максимум здоров’я. До того часу жінка уже достатньо сильно втомилась – за час деокупації через її руки і очі пройшло стільки біди і крові, що з кожним днем їй було все складніше і складніше триматись. 

Місяць по тому. 11 чи 12 вечора. Я вже стомлена, але роботи паперової досі багато. Думаю, відпочину, відкрию інтернет – і тут натрапляю на якусь статтю. А там і пише – врятований волонтер впізнав п'ятьох росіян, які катували людей у Мотижині. То був "мій" волонтер. Ми не просто врятували людину, а ще й допомогли знайти убивць і катів. Інколи ми робимо "дрібнички", не знаючи, як складеться плетиво подій.

На думку Євгенії спадає ще один випадок. 

"Якось вивозили мужчину-водія, його напарник загинув. З ними була 17-річна дівчинка з собачкою, яка дивом залишилася без травм і забоїв, але з опіками. Це була траса Київ-Житомир, над нами пролітає дві міни. А ми їдемо на оцьому старезному радянському уазіку. Ставлю під обстрілом пульсометри, катетери, стабілізую стан – усього не перелічити. Пізніше дізнаюсь, що уламок міни пройшов чоловіку через шлунок і печінку, а ми дивом змогли зберегти йому життя", – згадує лікарка. 

На День медика 2022 року той чоловік знайшов телефон Євгенії і привітав зі святом. 

"Ти хоч і ризикуєш своїм життям, але розумієш, нащо. Ми стоїмо за хворих, а за нас – хлопці в окопах. Їм важче", – говорить медикиня. 

Травми не обійшли і самої Жені. 29 серпня 2022 року, при звільненні Херсонської області, евакуаційну машину Євгенії атакували росіяни. 

Деокупація ХерсонщиниДеокупація ХерсонщиниАвтор: LB.UA

"Якось їхала евакуювати людей після вистрілу ворожого танку.  На переправі загрузла машина. Думаю, що нас побачили з дрона.  От і вистрілили. Маю тепер вибухову травму, купу уламків в нозі", – просто говорить жінка. 

Спершу лікарі говорили, що обох ніг медикині врятувати не вдасться. Потім – що можна спробувати, але праву ногу "полагодити" вже пізно. Але про це Женя дізналась тільки тоді, коли знайшла можливість лікуватись у Латвії. Зараз балтійці борються за те, щоб Євгенія знову могла повноцінно ходити. 

Медикиня лікується уже майже рік, має контузію, але ніколи не жалкувала про вибір, який зробила – рятувати інших. 

"Мені хотілось тоді зупинитись, багато разів. Отримала важке поранення, досі пересуваюсь тільки на двох милицях. Але чомусь думаю, що якщо людині судилось отримати травму, то вона її отримає, в ДТП потрапить, наприклад. І краще я буду допомагати у боротьбі і боротись за незалежність, тоді буду знати, навіщо це все було", – говорить Женя. 

Після реабілітації Євгенія хоче повертатись на фронт – бо її серце там, де можуть лікувати її руки.