Євгенія розповіла редакції Евакуація.City, як рятувала українського волонтера після російських катувань, де отримала поранення і чому вважає, що жертва її – недаремна.
Від початку
Євгенія завжди когось лікувала – від тварин до ляльок. Бабуся дівчинки працювала фельдшеркою швидкої допомоги. Інколи дитина і сама опинялась на "роботі" бабусі, краєм ока спостерігаючи, як та рятує комусь життя.
У Євгенії був вибір. Могла стати художницею, адже закінчувала художню школу. Проте чомусь дівчинку тягнуло до медицини – хотіла бути саме військовою лікаркою. Зрештою закінчила медичний у Черкасах, а на ньому – військову кафедру.
У 2014 році розпочалась війна з росіянами – і Євгенія відразу почала застосовувати свої знання на практиці. Спершу лікувала тих українців, які постраждали на проукраїнських мітингах в Донецьку, а потім стала приїжджати на волонтерських засадах до батальйону "Айдар".
нашивки батальйону "Айдар"
Громадянський чоловік Євгенії, який служив у війську, загинув у 2015 році. Жінка відчула, що якщо не приєднається до чогось важливого, зійде з розуму – і доєдналась до "ASAP Хоттабич" – організації медиків-волонтерів, які надають допомогу військовим у зоні бойових дій.
В "Хоттабичі" лікарка пробула близько року – зрозуміла, що їй чим далі, тим складніше відпрошуватись з постійного місця роботи та волонтерити замість відпустки.
"І організм виснажується, і від смерті близької людини я ще не відійшла", – згадує медикиня.
ASAP "Хоттабич"
Логічним рішенням Євгенії здалось більше не розриватись між цивільним життям і фронтом – жінка вирішила скласти присягу, та піти медиком до ЗСУ.
Від 2014
У 95-тій житомирській бригаді Євгенія відслужила півтора року.
"Чесно, як було? Отримуєш зарплату – половину вкладаєш в службу і форму. Всі все розуміли, але зрештою потрібно якось жити – і після того, як контракт закінчився, я знайшла роботу у фармацевтичній компанії. Тут мене повномасштабна війна і застала", – згадує Женя.
Напередодні загинули хлопці, з якими Євгенія служила в 95-й бригаді. На похорон жінка поїхала з побратимом зі Львова – в ніч з 23 на 24 лютого.
"По дорозі в Житомир мені почала дзвонити мама, і дуже нервовим голосом повідомляти, що і тут, і там бомблять. Напарник поглянув і сказав – все. Повномасштабне. Ми поховали хлопців, і я відразу знову занесла документи в 95 бригаду", – розповідає Євгенія.
Київ, страти, кати
Посада бойового лікаря передбачає курси по тактичній медицині та обов’язки головного лікаря батальйону.
"Основне наше завдання – рятування життя. Якщо у людини складне чи хронічне захворювання – скажімо, пневмонія – моє завдання відправити її у стаціонар, тому що в умовах бойових дій ми максимум що можемо швидко полікувати – то нежить. Паперова робота, комплектація турнікетами, замовлення ліків.
Женя на службі
Облік поранених бійців, лікування недосвідчених, які ще не мають досвіду, але мають бажання допомогти – тому часто нариваються на міни. Інколи і викладання медицини. Але рятування життя – на першому місці", – говорить Євгенія.
З 95-ою бригадою Євгенія звільняла Київську область.
"Є виклик по рації – поранені на такій-то лінії. Ми звільняли Купилів і Мотижин. Натрапили випадково на двох звільнених з полону волонтерів, які відвозили людям продукти – евакуювали людей по можливості, де безпечніше", – згадує Женя.
Обох чоловіків катували. Ноги і руки обом волонтерам прострелили, одному з них – не один раз. Намучивши українців, росіяни вирішили стратити полонених.
Євгенія за роботою
"З одним з волонтерів вони промахнулись. Куля пройшла під нижньою щелепою. Весь поранений був, але виповз з тієї ями, де його намагались стратити і якимось чином дістався до наших. Я не можу зараз сказати, що саме зачепила куля, але той чоловік дуже багато, безупинно розмовляв", – згадує Євгенія.
У пораненого був стан "ейфорії": чоловік постійно говорив, захлинаючись словами. Ніби і сам не очікував, що виживе, але все ж прийшов до тями. Женя зробила все від себе залежне, щоб зберегти волонтеру максимум здоров’я. До того часу жінка уже достатньо сильно втомилась – за час деокупації через її руки і очі пройшло стільки біди і крові, що з кожним днем їй було все складніше і складніше триматись.
На думку Євгенії спадає ще один випадок.
"Якось вивозили мужчину-водія, його напарник загинув. З ними була 17-річна дівчинка з собачкою, яка дивом залишилася без травм і забоїв, але з опіками. Це була траса Київ-Житомир, над нами пролітає дві міни. А ми їдемо на оцьому старезному радянському уазіку. Ставлю під обстрілом пульсометри, катетери, стабілізую стан – усього не перелічити. Пізніше дізнаюсь, що уламок міни пройшов чоловіку через шлунок і печінку, а ми дивом змогли зберегти йому життя", – згадує лікарка.
На День медика 2022 року той чоловік знайшов телефон Євгенії і привітав зі святом.
"Ти хоч і ризикуєш своїм життям, але розумієш, нащо. Ми стоїмо за хворих, а за нас – хлопці в окопах. Їм важче", – говорить медикиня.
Травми не обійшли і самої Жені. 29 серпня 2022 року, при звільненні Херсонської області, евакуаційну машину Євгенії атакували росіяни.
Деокупація Херсонщини
"Якось їхала евакуювати людей після вистрілу ворожого танку. На переправі загрузла машина. Думаю, що нас побачили з дрона. От і вистрілили. Маю тепер вибухову травму, купу уламків в нозі", – просто говорить жінка.
Спершу лікарі говорили, що обох ніг медикині врятувати не вдасться. Потім – що можна спробувати, але праву ногу "полагодити" вже пізно. Але про це Женя дізналась тільки тоді, коли знайшла можливість лікуватись у Латвії. Зараз балтійці борються за те, щоб Євгенія знову могла повноцінно ходити.
Медикиня лікується уже майже рік, має контузію, але ніколи не жалкувала про вибір, який зробила – рятувати інших.
"Мені хотілось тоді зупинитись, багато разів. Отримала важке поранення, досі пересуваюсь тільки на двох милицях. Але чомусь думаю, що якщо людині судилось отримати травму, то вона її отримає, в ДТП потрапить, наприклад. І краще я буду допомагати у боротьбі і боротись за незалежність, тоді буду знати, навіщо це все було", – говорить Женя.
Після реабілітації Євгенія хоче повертатись на фронт – бо її серце там, де можуть лікувати її руки.
3020
