Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася із трьома волонтерами, які працювали у зоні затоплення. Вони розповіли про мотивацію займатися волонтерством, роботу під російськими обстрілами та найбільш щемливі історії порятунку.
Пережив окупацію, полон і тортури
Валерій Комагоров – уродженець Білорусі. У 2014 року приїхав у Херсон волонтерити та допомагав українським військовим. Живе у місті й донині.
У 2022 році Валерій пережив окупацію Херсона. Протягом всього часу не припиняв займатися волонтерством: збирав кошти на потреби місцевих, допомагав з евакуацією, передавав ЗСУ місця дислокації російських військових, проводив прямі Тіk-Тоk трансляції, в яких розповідав про ситуацію в місті.
Чоловік витримав полон, допити та тортури. Після звільнення схуд на 15 кг, втратив 15 зубів, мав зламані кінцівки та нервову систему. Все ще страждає від розладів сну – може відпочивати лише по дві-три години на добу.
Валерій Комагоров
Попри підірване здоров’я чоловік залишається у Херсоні. Каже, що не міг вчинити інакше, бо розумів: після звільнення міста цивільні та військові потребуватимуть допомоги.
"Чи міг я виїхати? Так. Але що буде, якщо всі покинуть місто?...Просто дивитися, як гинуть люди? Моя совість мені не дозволила", – каже Валерій.
"А потім накривають ГРАДом і ти вже повертаєшся з двохсотим"
"Рано-вранці подзвонили та повідомили, що росіяни підірвали Каховську ГЕС. Я одразу відкрив топографічну карту: хотів зрозуміти, які сектори будуть першочергово затоплені. До 11 ранку обзвонив знайомих, а в обід ми вже працювали на повну", – пригадує білорус ранок 6-го червня.
Рятувальні роботи він із друзями-волонтерами проводив до 18 червня. Щодня з 5:00 до 22:00 вони евакуювали людей і тварин, запливаючи навіть туди, куди "ДСНС-ники не наважувались".
Чоловік розповідає, що місцева влада блокувала їх роботу. Попри всі складнощі, відсутність дозволів, зі "скандалами та бійками" волонтери проривались на воду.
Працювати доводилось і під російськими обстрілами: "Один човен пускали, щоб відволікти увагу. Він потрапляв під обстріл, а далі вже ми пливли", - пригадує Валерій.
Росіяни нещадно накривали вогнем не тільки сектори, звідки вивозили людей, а й де їх зустрічали медики та ДСНС-ники.
"Бувало пів дороги нормально, а потім тебе накривають ГРАДом…і ти вже повертався з двохсотим. Бувало везли трьохсотого, а поки допливали до берега, людина вже помирала", – каже він.
Рятували й чотирилапих: "Пам’ятаю заплив у домівку, кличу людей, а до тебе кіт пливе по воді. Тварини інколи були більш згуртовані: кіт із собакою сидять і чекають, поки їх заберуть. Людей гукаєш – спочатку не хочуть, а через кілька діб вже просять евакуювати", – розповідає волонтер
Вивозити людей із затоплених Гопрів чи Олешок можна було за домовленістю з росіянами та за...гроші. Ціна питання варіювалася – одні ФСБ-шники просили 100, інші – 500 доларів за людину. Але така евакуація, за словами Валерія, як гра в російську рулетку: тебе пропускали на окуповану територію, але не було гарантій, що тебе випустять. Тож деякі волонтери так і не повернулись у Херсон.
"Пам’ятаю як рятували бабусю і дідуся з Олешок. Вони були шість днів без води та їжі…Це були люди, які мають родичів у росії. Знаєте, чого вони хотіли найбільше? Звичайного людського життя", – каже чоловік.
"Совість не дозволяла залишити людей напризволяще"
"24 лютого я одразу зібрав людей до молитви. Під звуки вибухів ми провели хресний хід селом…Згодом село опинилось в оточенні, але не в окупації. Постійні прильоти спричиняли пожежі та руйнування", – пригадує протоієрей Павло (Саган) перші дні війни.
Чоловік родом із Тернопільщини, але останні десять років служить у селі Шевченкове, що за 30 кілометрів від Миколаєва.
Від початку повномасштабного вторгнення священник піклується про односельчан. Ба більше – перейняв на себе керівництво селом після того, як староста потрапив у полон, а місцева адміністрація виїхала.
Протоірей Павло (Саган)
Священнослужитель допоміг створити нічну варту та пожежну бригаду в селі, надавав притулок жителям, чиї будинки були знищені внаслідок вибухів, займався евакуацією дітей, мешканців притулку для людей похилого віку та всіх охочих.
Через постійні обстріли село оминали волонтери, тож чоловік почав привозити гуманітарну допомогу самотужки – з Тернопільщини, Рівненщини, Вінниччини та Одещини. Згодом організував у селі п’ять пунктів видачі "гуманітарки" та декілька укриттів, налагодив контакти з волонтерами, які забезпечували селян найнеобхіднішим.
"Совість не дозволяла залишити людей напризволяще. Я обіцяв бути з ними. І я дотримав свого слова", – каже протоієрей.
Священнослужитель допомагав й іншим селам Херсонщини та Миколаївщини, що потерпали від російських обстрілів. Серед них: Кізомис, Дніпровське, Первомайське, Камишани тощо.
Першу поїздку здійснив у травні: купив за подаровані на іменини гроші продукти харчування та одразу вирушив у дорогу.
У селах сконтактувався з волонтерами, які почали надсилали список потреб громад. Найчастіше людям були необхідні матраци, ковдри та газові балони. Протоієрей завозив родинам гуманітарку особисто, знав, чого потребувала кожна з них.
Підрив Каховської ГЕС: коли вперше приїхали, люди сміялися
Після знищення Каховської ГЕС чоловік прогнозував, що більшість волонтерів поїдуть у Херсон. Натомість підтоплені села не отримають належної уваги.
Йому вдалося організувати 12 волонтерських машин, які вирушили у Камишани. Через підрив дамби асфальтні шляхи були розмиті, тож до людей доїжджали полями, безпечний проїзд якими показав місцевий мешканець.
Пізніше відвідали й інші села Херсонщини та Миколаївщини: Зимівник, Дніпровське, Білозерка, Афанасіївка, Павлівка, Василівка.
"Коли вперше приїхали, люди сміялися: "Наші будинки були побудовані ще до ГЕС, нас не затопить". Згодом, коли рівень води підвищився і дороги перекрили, в людей почалася паніка. Але виїжджати все одно майже ніхто не хотів. Сподівались перечекати повінь", – пригадує протоієрей.
Чоловік разом із іншими волонтерами допомагав перевозили людей на підвищені частини сіл, рятував тварин, збирав адресні потреби людей. Найчастіше привозили продукти харчування, ліки, воду питну, а коли зійшла вода – лопати, інструменти, газові таганки, одяг і фільтри для очищення води.
"Ми хотіли не будь-що привезти, а саме те, що було потрібно. Тому я особисто спілкувався з людьми і дізнавався про їхні потреби", – зазначає чоловік.
Священнослужитель продовжує свою волонтерську місію й дотепер. Нещодавно доставляв гуманітарну допомогу у села Бериславського району.
Протоірей не планує припиняти волонтерити
"Люди покинуті напризволяще, влада ними не займається"
Всі 255 днів російської окупації Херсона волонтер і бізнесмен Олександр Касторнов провів у місті. Вирішив залишитись, бо прагнув зберегти своє підприємство – багатопрофільну судноплавну компанію "АНК", а також підтримати працівників, більшість з яких не хотіла евакуюватись.
У вільний від роботи час чоловік разом із дружиною волонтерить, допомагаючи людям з інвалідністю та людям похилого віку, які залишились у Херсоні. Вони були змушені жити без води, тепла, світла та їжі та конче потребували допомоги.
Олександр Касторнов
"У багатоповерхівках не працювали ліфти і люди не могли сходити в магазин. Тож я возив їм воду та продукти харчування… Пам’ятаю як взимку піднявся на п’ятий поверх до дідуся, а в нього в квартирі відкриті двері. Я поцікавився чому так, а він мені: "Я Вас чекаю зранку, бо в мене іншої надії немає. Якщо ви не привезете воду та їжу, то ми з бабцею не матимемо нічого". Люди покинуті напризволяще, влада ними не займається", – зазначає Олександр.
Чоловік співпрацює з громадською організацією "Місто Сили", яка забезпечує херсонців необхідним (медикаментами, продуктами харчування, постільною білизною тощо), і організував на власному підприємстві пункт гуманітарної допомоги. Разом із працівниками чоловік сортує та розвозить цю допомогу нужденним.
"Люди просили привезти хліб та воду, протягували з вікон руки і просили забрати"
Подзвонив батькам, наказавши зібрати речі і підніматися на горище, – так діяв Олександр після того, як дізнався про підрив дамби Каховської ГЕС. Його мати та батько жили на дачах під Коханами, що на окупованому лівому березі Дніпра. Територія потрапляла у зону підтоплення.
Розуміючи всю складність ситуації, волонтер вирішив рятувати рідних:
"Без дозволу від українських військових я переплив Дніпро у районі річпорта і поплив до батьків. Тоді мені ніхто не перешкоджав, до руйнування ГЕС тут завжди "працювали" російські снайпери", – розповідає він.
Після приходу великої води на місцевості було важко орієнтуватись: усюди стирчали верхівки дерев, двох- і трьохповерхових будинків, натомість одноповерхові були повністю під водою. Користуватися гугл-картами було неможливо, оскільки мобільний зв’язок не працював.
"Росіяни рятувалися так само, як і наші. Я бачив покинуті дахи вантажівок, стволи танків. Окупанти так само не були готові до затоплення", – зазначає Олександр.
Врешті знайшовши батьківську хату він забрав стареньких і брата на борт. По дорозі врятував ще бабусю і дідуся та їх домашніх улюбленців.
"Люди просили привезти хліб та воду, протягували з вікон руки і просили забрати. Але я не міг через перевантаження човна. Люди передавали записки з номерами телефонів родичів, просили, щоб подзвонив і повідомив, що вони живі…Це страшно, людей кинули напризволяще", – ділиться спогадами чоловік.
Наступного дня українські військові хотіли врятувати людей так само, як це зробив Олександр. Але їм це не вдалося, оскільки за цей час росіяни повернулись, розставили засідки та почали розстрілювати човни, які наближались до тієї місцевості.
Наразі Олександр продовжує волонтерити та допомагати людям, які щоденно потерпають від російських обстрілів Херсона.
3024
