Журналістка Евакуація.Сity поспілкувалася з Анастасією Тихою про допомогу тваринам з інвалідністю, роботу притулку під час повномасштабної війни та вплив на його діяльність медійності.
Евакуація з Ірпеня
Повномасштабне вторгнення застало Анастасію та її чоловіка Артура зі звірятами в Ірпені. Спершу вони були налякані і не знали, як саме діяти. Проте вирішили, що залишаться в Ірпені і допомагатимуть підопічним тваринам на місці. Перший день для них минув відносно спокійно: вони пішли і запаслись ліками та продуктами. Так прожили тиждень, у відносній безпеці.
Анастасія з чоловіком
Згодом російські військові стали частіше бомбардувати та обстрілювати місто. Воно опинилось в облозі. Тоді почали відключати світло, опалення і воду. На той момент у Ірпінь не могли ввезти продукти харчування. Анастасія з Артуром готували їжу на вогні, а тваринам давали воду з акваріума.
З кожним днем жити в таких умовах ставало все важче. Тож вони почали думати про евакуацію, хоч це також було ризиковано. По дорозі з міста російські окупанти розстрілювали цивільних. Одного дня на сусіднє подвір'я прилетів снаряд – і це стало поштовхом, щоб таки евакуюватися.
Ще одним фактором, який їх стримував, була невизначеність щодо того, де розмістити усіх тварин і що робити у Києві. Тож Анастасія з Артуром ухвалили рішення їхати за 15 хвилин – як тільки знайшлося місце, де вони могли переночувати, і машина.
У той день у місті уже точились бої. Місто нагадувало руїну. Від будинку до села Романівки Анастасія з чоловіком та підопічними звірятами пройшли понад три години.
Фотомомент і вплив світлини на діяльність Анастасії
Перед тим, як фотографи зробили знане на весь світ фото, Анастасія саме прямувала вперед до підірваного навпіл мосту. Їй разом із собаками, які тягнулися у різні сторони, потрібно було спуститися вниз. На краю стояло багато фотографів, з якими дівчина почала сваритися, бо ті не давали їй пройти. У момент, коли Анастасія на світлині стоїть з піднятою головою і наче щось говорить, вона саме спілкувалась з ними.
Потім до неї підійшов її чоловік Артур і попросив, щоб її пропустили. Так вона далі пішла з собаками, які й далі пручалися та виривалися в різні сторони. Артур тягнув візочок із супермаркету, в якому стояли коти у переносках і лежала собака з інвалідністю. Також він тягнув за собою старого собаку, який не міг йти так само швидко, як ті собаки, які були в Анастасії.
Те саме знамените фото
Коли вони вийшли на дорогу вулиці, до них підійшов чоловік Валентин, який допоміг їм тягнути візочок з котами. Тоді Анастасіїн чоловік взяв на руки собаку з інвалідністю, який важив близько 30 кілограмів. Також їм допомогли українські військові. Вони переносили через річку і дерев'яні балки. На іншому кінці їх чекала машина, яку організувала подруга Анастасії, Сніжана. Вона також допомогла їм знайти дім у Києві.
"Я кричала, чоловік кричав, ми посварилися, собаки розбігалися, ми їх ловили, деякі втекли, таки потім їх знайшли. Це було лише на впертості й адреналіні", – пригадує дівчина момент евакуації.
Коли Анастасія з чоловіком виходили з дому, у них було 20 собак, але по дорозі вони втратили декількох з них, тому на фотографії їх 15. Опісля вони зловили одного, і їх стало 16, ще пізніше українські військові вкинули декілька бездомних тварин у машину.
Анастасія з підопічними
Згодом Анастасія з чоловіком повернулися в Ірпінь і забирали тих собак, яких загубили. Загалом за березень вони врятували в Ірпені близько 50 тварин.
Після публікації фото в Анастасії майже щодня брали інтерв'ю. Така медійність привернула увагу людей та організацій. З нею почали зв'язувалися фонди, завдяки допомозі яких вона з чоловіком і підопічними собаками прожили перші місяці. Також тоді їм стали допомагати більше волонтерів і звичайних людей. Така увага трималася перші два-три місяці, а потім пішла на спад.
"Я дуже стараюся показувати людям, що не завдяки цьому фото ми робимо це. За останні півтора року ми переробили стільки роботи і врятували стільки тварин, що ця евакуація – найменше з моїх досягнень. Я сподіваюся, що фотографія допомагає розуміти, що тварин можна кидати, про них не можна забувати", – міркує Анастасія.
Дівчина розповідає, що завдяки публікації прийшло більше уваги до тварин з інвалідністю. Їхній притулок "Дім хвостів" стали підтримувати люди та організації з різних країн. А деякі люди, побачивши це фото, взагалі вперше дізналися, що є тварини з інвалідністю.
Життя після обкладинки
Спершу пара розташувалася в Києві, де був своєрідний притулок-перетримка для підопічних тварин. Жили з подругою Сніжаною у будинку, де не було ні туалету, ні душу, ні кухні. Тож якийсь час їздили за зручностями до рідних.
Нині їхній притулок розташований в Ірпені. Анастасія з чоловіком допомагає тваринам з інвалідністю, онкозахворюваннями та чотирилапим з фронту. Вони лікують їх, годують і дають житло.
Анастасія з одним з підопічних
Деяким спершу роблять операції, потім виписують і забирають до притулку, де за потреби продовжують лікування. Якщо собака має інвалідність, їй замовляють індивідуальний візок. Кожний собака з інвалідністю має своє індивідуально підібране крісло колісне.
Нині Анастасія з чоловіком утримують притулок майже самостійно. Там мешкають 106 собак і 60 котів. Більшість тварин мають інвалідність.
Власники прихистку роблять збори в соціальних мережах тільки на лікування тварин, бо це обходиться дуже дорого. Допомога одному котику або собачці може обійтися у 30-40, а інколи й 100 тисяч гривень. Тож у своїх соцмережах Анастасія регулярно проводить збори на лікування тварин. Також у їхньому притулку завжди раді допомозі з сухим кормом, консервами, пелюшками, іграшками та амуніцією для собак і котів.
Волонтерка Анастасія Тиха отримала першу зоозахисну премію в Україні
"Якщо це такі собаки як стара, велика вівчарка, то вони живуть в нас і наше завдання – зробити це життя якісним, щасливим як можна довше", – говорить Анастасія.
Для дівчини це фото нічого не змінило, але допомогло тваринам, які потрапили в кадр, каже вона.
"Є воно і є. Як для людини воно мені нічого не дало, але воно дало тим собакам, які є на фотографії, бо вони знайшли домівки завдяки цьому фото. Люди з Європи побачили цих собачок і вирішили подарувати їм дім".
Собаки, які радіють життю
На думку Анастасії, до повномасштабної війни люди допомагали тваринам, але не так активно. Ще років п’ять тому, за її словами, зустріти тварину з інвалідністю було рідкістю. Пригадує, що більшість лікарів не знали, як це лікувати, а люди і волонтери здебільшого таких собак ефтанозували. Нині таким собакам дарують шанс на життя.
У їхньому притулку приймають тварин з інвалідністю зі всієї України, а до повномасштабної війни навіть іноді привозили із закордону. В Україні є кілька подібних притулків.
Фото Київської міськдержадміністрації
Анастасія ділиться, що її щодня захоплює і підтримує волонтерство та допомога тваринам. Це для неї є однією з найважливіших цінностей. Ще одна важлива цінність для неї полягає у тому, щоб поширювати в маси таке волонтерство і всіляко підказувати, підтримувати тих, хто наважується взяти в родину собаку з інвалідністю.
"Мене підтримує, коли я виходжу до двору і бачу майже 100 собак з інвалідністю, яких би приспали і не лікували. Приємно бачити на вулиці, що ці собаки живі і радіють життю. Це нас надихає. Для мене цінність – це життя тварини, яка живе щасливо і має високу якість життя".
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту "Media Viability Project". Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки International Media Support (IMS) та NED.
3020
