Журналістка Евакуація.Сity поспілкувалася з переселенкою про труднощі адаптації у Болгарії, пошук роботи у новій країні та поради для евакуйованих.
Залишки касетної бомби впали неподалік від будинку
"Чоловік в перший день війни пішов до військкомату. А я стала волонтеркою гуманітарного центру. Допомагала приймати людей з міст, де вже велись запеклі бої. Сортувала гуманітарку, робила все, що було в моїх силах. Дивлячись на переселенців, відчувала, що треба їхати з дітьми якомога далі від війни. Чоловік вже воював у Пісках, бачив ситуацію на фронті й спонукав мене до евакуації", – пригадує Альона.
Довго думати не довелося. Після ракетного обстрілу залишки касетної бомби впали неподалік від будинку батьків жінки. В той же день Альона з доньками та кількома подругами поїхали до Болгарії.
Альона Тригуб
Країну обрали випадково, спираючись на схожість мов та слов’янський менталітет. У той час у Болгарії почалася програма підтримки для переселенців: місцеві надавали безплатне житло та харчування у готелях.
Жінки добирались кількома евакуаційними потягами, п’ять діб вони провели в дорозі. Ночували на вокзалах та таборах для переселенців, поки не дістались до Варни. Попри те, що Болгарія не найбагатша країна ЄС, місцеві допомагали українцям.
Робота знайдеться, якщо ви цього прагнете
Альоні видали разову допомогу – 373 левів на родину. Більше фінансової підтримки переселенці не отримували. Далі жінка оформила документи та отримала статус тимчасового прихистку.
Це дало право дітям навчатись у школі та забезпечувало медичні послуги.
"І я почала шукати роботу. Відправила резюме на різні сайти з працевлаштування, але це виявилось помилкою. Роботи пропонували багато, але це не дало результатів".
Під час вивчення мови
Сумнівні роботодавці телефонували цілодобово. Жінці навіть довелось відключити український номер та купити sim-карту місцевого оператора. Альона з подругою вирішили шукати роботу іншим способом. Вони намагалися влаштуватися на роботу у болгарські готелі. Втім, першою перепоною стала відсутність знань іноземних мов. Через це дівчатам відмовили у п'ятнадцяти закладах.
У останньому готелі на ламаній болгарській Альона звернулась до керівника з проханням взяти їх на роботу. Чоловік підтримав українок та запропонував звернутись до бюро праці, бо у сусідньому закладі дійсно потребували працівників. Жінки скористались порадою та пішли у державну установу. Поки стояли у черзі, готували промови за допомогою гугл-перекладача.
"Наша наполегливість розчулила болгар, нам дали анкети, ми їх заповнили та відразу повернулись до готелю, де були потрібні працівники. Менеджер був дуже здивований такою швидкістю. Я тоді не розуміла чому, але згодом все стало на свої місця. Болгари взагалі нікуди не поспішають. Те, що в Україні можна зробити за дві години, тут виконують два тижні. Тому все ж таки омріяну роботу ми отримали", – розповідає жінка.
Альона з доньками
Для подруги Альони все склалось досить вдало. У Мирнограді вона працювала адміністраторкою ресторану, а у болгарському готелі знайшлась вакансія бармена.
А ось Альоні запропонували працювати покоївкою, тому що диплом масажистки треба було перекладати на болгарську мову та підтверджувати свій фах.
Поки подруга поїхала оформлювати документи далі, вона пішла до моря, щоб поплакати. Але відчай тривав недовго, бо жінка не звикла здаватись. Альона каже, що у той момент вона опанувала себе та почала думати, чим ще можна займатись на чужині.
"Відразу з’явились відповіді: я можу прибирати, готувати смачну їжу, допомагати по господарству, консультувати у масажній справі. Тоді я зрозуміла, що вакансія покоївки не така вже й погана. Можна відпрацювати курортний сезон, а за цей час вивчити мову та законодавство, познайомитись з місцевою культурою, аналізувати ринок болгарського масажу та зробити спробу відкрити власний кабінет", – ділиться Альона.
Вона утерла сльози та взялася за роботу камельєрки, що болгарською означає «покоївка». Коли керівниця побачила Альону, то сказала, що ця праця не для неї, та запропонувала їй звернутись до сусіднього готелю, де були потрібні масажисти. Тож жінка отримала роботу за фахом.
Перші успіхи та крок назад
Болгари закрили очі на український диплом та незнання мови. У готелі переважно відпочивали європейці, українців серед гостей майже не було. А от серед персоналу готелю – багато росіян, тож працювати інколи було важко.
Офіційне працевлаштування позбавило Альону права користуватись програмою підтримки від уряду Болгарії. Тож їй довелось самостійно дбати про житло. Жінка орендувала квартиру у Варні та склала договір з власниками. За її словами, це велика перевага, бо документ захищає не лише права власника, а й права орендатора. Кожен іноземець перед тим, як підписати договір, повинен зареєструватись у поліції.
Мінімальна зарплата у Болгарії складає 800-1000 левів (15 700 –19 600 гривень). Квартиру у країні можна орендувати починаючи від 200 євро (7 700 гривень).
Варна – це таке місто, де попит на житло є протягом всього року, попри курортний сезон. Влітку люди їдуть, щоб відпочити, а восени починається навчання для студентів. У приморських містечках навпаки. Влітку ціни на житло ростуть, а взимку різко знижуються.
Альона на роботі в готелі
"Моя зарплата складала 800 левів плюс 20% від загального обороту, не враховуючи чайових від клієнтів. Тож я могла собі дозволити сплачувати оренду за житло, купувати нормальну їжу та піклуватись про доньок. Хоча загалом власний заробіток в Болгарії був менший, ніж в Україні. Але він забезпечував досить гідний рівень життя", – зазначає Альона.
Коли закінчився курортний сезон, їй знов довелось шукати роботу. Гідної вакансії не знайшлось, тому жінка вирішила повернутись до програми підтримки українців. За цей час у Болгарії з’явилось дуже багато друзів, які всіляко її підтримували. Навіть господарі квартири допомагали перевозити речі до готелю та повернули депозит, попри те, що договір оренди розірвали достроково.
За словами Альони, спочатку виникли певні труднощі з освітою. Болгари не розраховували на таку велику кількість переселенців. До того ж, відповідно до місцевого законодавства є обмеження щодо кількості дітей у класах.
Поки Альона вирішувала питання вакцинації доньок, жінка з подругами, з якими вона разом приїхала до країни, не могли влаштувати дітей до школи та садочка.
Старша донька на той момент закінчувала сьомий клас. Наступного року вона мала вступати до коледжу. Дівчатам запропонували місце у школі, за сорок кілометрів від Варни. Їхати доводилось з двома пересадками. Заняття починалися о 7:30, а перший автобус відправлявся о шостій ранку. Тож довелось навчатись онлайн лише в українській школі.
Особливості роботи в Болгарії
Так минула перша зима українки в Болгарії. Альона потроху підробляла, робила масажі українцям за символічну оплату. Влітку почався курортний сезон й вона повернулась працювати масажисткою до готелю.
Контракт зобов’язував жінку відпрацювати протягом всього сезону. Але несподівано у Варні українці відкрили салон краси. Це був шанс знайти постійну роботу й Альона ним скористалась. Домовилась з керівництвом готелю, що буде працювати через день, щоб уникнути штрафних санкцій.
У салоні краси у гарні
"Сфера краси, фітнес, викладачі – це фахівці, які переважно дуже добре влаштувались, – каже Альона, – Тут багато російськомовних, а також українців, які вже давно живуть у Болгарії. Тож у б’юті сфері знайти роботу нескладно. Що стосується приватного підприємства, то попри велику конкуренцію, можна виграти шляхом високого та швидкого сервісу, яким відрізняються наші земляки. Тому зараз у Болгарії вже багато українських бізнесів, які досить успішно розвиваються".
Альона наголошує, що місцева система оподаткування нескладна й самі податки нижчі, ніж в Україні. Головне працювати, або вести власний бізнес прозоро та офіційно, тому що бюро праці пильнує захист робітників та дотримання законодавства. Після закінчення другого болгарського курортного сезону Альона залишилась працювати у новому салоні краси. Вона не втрачає надії повернутися в Україну, тому вирішила поки що не відкривати власний бізнес.
Зі свого досвіду життя за кордоном Альона Тригуб радить не боятись працювати за договором. Адже без офіційного працевлаштування не можна розраховувати на гідну зарплату та захист своїх прав. Маючи договір, робітник може не хвилюватися через затримку зарплатні та порушення графіку. Адже бюро праці завжди стоїть на захисті прав працівників.
Також треба вивчати мову країни, де тимчасово перебуваєте, або хоча б знати англійську. Не завадить дотримуватись місцевих традицій та знати культуру країни. Це викликає повагу та сприяє швидкій адаптації за кордоном.
Звісно, треба знати місцеве законодавство та трохи розбиратись в ньому, аналізувати та перевіряти інформацію. Не варто сприймати за чисту монету все, що пишуть в інтернеті. Треба довіряти лише офіційним джерелам, каже Альона Тригуб.
Альона у Болгарії
Якщо ви плануєте офіційно працювати за кордоном, необхідно мати певні документи та заздалегідь довести їх до ладу, каже жінка. Якщо потрібно, то перекласти на англійську мову та затвердити нотаріально.
"Коли вам здається, що нічого не виходить та опускаються руки, дайте собі можливість відпочити, подивіться по сторонах та запитайте: "Хто я? Що я вмію? Чим я можу бути корисним?". Якщо відверто відповісти, можна відкрити інші можливості. Я знаю багато прикладів, коли українки досягали успіху в Болгарії, працюючи в незвичній для себе сфері. Будьте вдячними за все, що з вами відбувається тут і зараз", – констатує Альона.
3020
