Журналістка Евакуація.City поспілкувалася з фахівчинею з соціальної допомоги з Покровська про адаптацію в Польщі та власну справу за кордоном.
Переїзд до польського села
До великої війни покровчанка Вікторія Дронь працювала в службі соціального захисту населення. Після початку вторгнення, турбуючись за життя дітей, жінка планувала евакуюватися в західні регіони України.
Але дорогою до Львова, поїзд зупинився у полі, бо місто обстрілювали.
"Ми бачили, як далеко палають пожежі. Сирени не було чутно, але тоді я остаточно вирішила не зупинятися у Львові, а їхати за кордон. Так ми добрались до Польщі. Там нас направили у маленьке село неподалік від Познані. Місцева адміністрація розміщувала українців за спеціальною програмою: кожній людині надавали безплатне проживання та харчування протягом певного періоду", – пригадує Вікторія.
Жінці повідомили, що можуть надавати прихисток пів року, а далі треба самостійно давати собі раду. З цього моменту Вікторія замислилась про майбутнє в чужій країні. Вона розуміла, що їй треба нести відповідальність за себе та двох дітей. Чоловік, який залишився у Покровську, підтримував родину. Але грошей не вистачало на оренду квартири та купівлю продуктів.
Через два тижні після евакуації Вікторія зареєструвалася у центрі зайнятості та почала шукати роботу. У містечку, де вони оселились, не було громадського транспорту, бо воно дуже маленьке. Мешкали там переважно люди пенсійного віку, молодих родин майже не було. О шостій вечора життя завмирало. Попри це, поляки мали по дві-три автівки та могли вільно пересуватись країною.
Вікторія з донькою
"Єдина робота, яка була у тому селі – це догляд за індиками на фермі. Робітники повинні слідкувати за птахами та своєчасно звертати увагу на хворих. Таких індиків треба було власноруч забити та общипати. Це мені зовсім не підходило. Тоді я почала аналізувати ринок праці, чим ще можна тут зайнятись", – розповідає Вікторія.
Колись вдома вона закінчила курси манікюру просто для себе та мала спеціальне обладнання, яке взяла з собою в евакуацію. Але виявилось, що в селі ніхто не робив манікюр. Тоді Вікторія вирішила використати переваги програми, яка надавала можливість пів року жити безплатно. За цей час вона планувала знайти будь-яку роботу та накопичити грошей, щоб потім мати певну фінансову подушку.
"Я почала писати оголошення на фейсбуці, зверталась до знайомих поляків. Пощастило, що місцеві дуже прагнули допомогти. Окрім мене в селі оселилась ще група українських жінок. Нам почали пропонувати тимчасовий підробіток. Що я тільки не робила: працювала на кухні, мила вікна, прибирала у готелях неподалік села, хапалась за будь-яку пропозицію, щоб тільки накопичити грошей на оренду житла", – зізнається Вікторія.
Паралельно жінка вивчала польську мову на безплатних курсах від центру зайнятості. Для цього треба було їхати в інше місто, що при відсутності громадського транспорту проблематично. Але курси того вартували.
Самостійне плавання
Після закінчення пільгової програми Вікторія Дронь оселилась у сусідньому містечку Брудзев Великопольського воєводства. Тут вже була школа, кілька магазинів та деякі переваги місцевої цивілізації. Вона винайняла будинок разом з подругою, з якою приїхала до Польщі. За місяць треба було платити 1000 злотих (8 650 гривень). Це, за словами Вікторії, надто велика сума для маленького селища. Окрім цього, жінкам треба було купляти вугілля, щоб опалювати приміщення. Загалом витрати були тотожні вартості житла десь у великому місті.
"Там ми жили пів року, мені хотілось ще почекати трохи, бо мала велику надію, що війна ось-ось закінчиться і ми повернемось додому. Взимку було дуже холодно, доводилось постійно чергувати біля старої пічки. Я замислилась, що за рік перебування у Польщі мої діти нічого не бачили окрім полів з кукурудзою. Треба було змінювати своє життя, а для цього потрібна гарна робота", – каже Вікторія.
Тоді жінка почала ходити до місцевої влади та просити собі роботу. Їй запропонували вакансію соціального працівника. Кожного дня по декілька годин вона доглядала за чоловіком з інвалідністю. Але то була тимчасова робота. Окрім цього, Вікторія підробляла на інших роботах та вчила польську мову, бо праця на заводі або на складі її зовсім не влаштовувала.
"Працювати по дванадцять годин за зміну я не могла. Бо мої діти навчались одночасно у двох школах – онлайн в український та офлайн – у польський. Разом з дітьми продовжувала навчатись і я. Записалась до місцевої бібліотеки, щоб покращити мову, та брала читати книги додому. Спочатку найпростіші дитячі, потім складніші. Дивилася польські фільми, спілкувалась на вулицях з поляками", – розповідає Вікторія Дронь.
Навчання онлайн
Подруга запропонувала їй звернути увагу на віддалену працю. Вона сама записалась на курси HR-менеджменту та запропонувала приєднатися Вікторію. Два місяці вони навчались, а потім проходили практику як рекрутери у фірмах з працевлаштування. Зарплата залежала від кількості залучених людей, які потім ще пропрацюють певний період.
Грошей вдалось заробити небагато, але вони повністю покрили вартість навчання. Тоді жінка почала вивчати всі тонкощі нової для себе сфери. Шукала партнерські фірми, виставляла вакансії на власній сторінці у фейсбук. Паралельно шукала місто, куди згодом планувала переїхати з дітьми.
Новий старт
"Після закінчення курсів мені запропонували роботу у Варшаві зі ставкою п’ять тисяч злотих (43 000 гривень). Але ціни на житло там були захмарні, тому довелось відмовитись від цієї пропозиції. Випадково я знайшла фундацію, яка допомагала українським переселенцям у пошуку житла та частково його оплачувала. Так у квітні цього року я опинилась у Катовіце", – каже Вікторія.
Праця з кандидатами на вакансії потребувала значних зусиль та великої кількості часу. Вікторія була на зв'язку і в вихідні дні, і навіть у періоди, коли не прийнято дзвонити. Люди телефонували вночі, могли подзвонити о п’ятій ранку. Але заробіток за той обсяг роботи, який вона виконувала, не був еквівалентним витраченому часу. Також жінка бачила, що їй не вистачає часу на дітей та інші важливі потреби.
"Це мене геть не влаштовувало. Я вирішила змінити своє життя, але ще не знала, як саме. І тоді з'явилася думка скоротити обсяг вакансій, які я пропонувала людям. Залишити три найбільш надійні фірми, та більше уваги приділити саме питанням легалізації побиту. Я розуміла, що вільний перетин кордону з Польщею під час війни, та відсутність обов'язкових дозволів на працю – то тимчасова міра, і через певний період всі ці папери знову будуть потрібні. У мене був час, щоб вивчити все досконало та змінити напрямок роботи", – зазначає Вікторія.
Тоді вона знову стала навчатись і згодом влаштувалась до агентства з легалізації. За той період було кілька професійних навчань та додаткові курси польської ділової мови. Окрім того, Вікторія навчалася завдяки безплатним вебінарам в інтернеті.
Вікторія на навчанні
Таке плідне навчання дало результати. У Вікторії був невеликий, але постійний дохід від рекрутства та співпраці з фірмою по легалізації. Також вона почала проводити платні консультації для тих, хто хотів працювати у Польщі. Багато консультувала на волонтерських засадах. За цей час довелось працювати у тік-ток, щоб знайти більше клієнтів. На своєму акаунті жінка розповідала про власний досвід життя у країні. За пів року кількість підписників зросла до 20 000 людей.
Декілька робіт дозволяли Вікторії отримувати дохід у розмірі мінімальної зарплати. Такі гроші вона б могла заробити працюючи по дванадцять годин на заводі. І знову таки, не припиняла навчатись та відкривати нові перспективи для професійного зростання. Гарне знання польської мови надавало можливість відстоювати свої права в європейській країні.
Робота на себе
Коли їй запропонували партнерство в іншій фірмі, жінка відразу погодилась. Попри те, що офіс знаходиться в Гданську, Вікторія працює віддалено й продовжує жити в Катовіце. Вона залишила попереднє місце роботи та відправилась у вільне плавання. Щоб упорядкувати свої доходи та спокійно працювати у правовому полі, довелось відкрити власну приватну фірму. Вона називається "LEGAL STAR".
"Я сама і директор, і працівник, і менеджер, і спеціаліст з реклами. Половину бухгалтерії теж веду самостійно. Фірма маленька, проте своя. Я надаю послуги з легалізації не лише українцям. Серед клієнтів є громадяни Молдови, Грузії, Азербайджану, Білорусі. Жодної допомоги громадянам країни-агресора. І фірми, з якими я співпрацюю також не ведуть справ з росіянами", – наголошує пані Вікторія.
Наразі Вікторія має вже двох партнерів та багато власних клієнтів. Окрім цього заручилась контактами різних фахівців, з якими співпрацювала весь цей час. Якщо виникають певні питання, які вона не може вирішити самостійно, то звертається до партнерів та отримує відповідний процент за послугу.
Вікторія отримала багато сертифікатів
"Наразі я маю купу різних сертифікатів та великий багаж знань у сфері легалізації праці. Безперервне навчання в черговий раз довело, що знання відкривають набагато більше можливостей, та дають змогу заробляти достойні гроші не фізичним, а інтелектуальною працею. Я не залишила свій тік-ток і тепер мене навіть впізнають на вулицях", – каже Вікторія.
Оскільки вона працює віддалено, офіс орендувати не потрібно. Для своїх клієнтів Вікторія зробила групу у вайбері. Готові документи вона надсилає кожному індивідуально та дуже швидко. Наразі її заробіток доріс до середньої зарплатні у Польщі. Вона постійно консультується з власним юристом та бухгалтером, адже у країні будь-який бізнес під суворим наглядом відповідних служб.
Як вести бізнес у Польщі: поради Вікторії
Європейська перевага ведення бізнесу – це суворе дотримання законів. Люди тут повністю захищені.
"Якщо ви прагнете знайти гідну роботу, для цього треба багато навчатись. Якщо ви не бажаєте постійно дізнаватися нове, то отримаєте лише ту роботу, де вас візьмуть. Іноді я зіштовхуюся з такими ситуаціями, коли людина вже кілька років живе у Польщі, але не вміє написати польською своє ім’я та прізвище. Такого ставлення я не розумію. За півтора року життя тут я отримала рівень мови В1, але знову чекаю на чергові курси, щоб його покращити", – говорить Вікторія.
Наразі вона планує вступити до магістратури Сілезького економічного університету у напрямку "Право та адміністрація". Стежить за змінами польського законодавства у сфері своєї професійної діяльності та навчається, навчається, навчається. Приватне підприємство дає перевагу працювати з будь-який точки світу. Для цього, за словами Вікторії, потрібні лише ноутбук, інтернет та блокнот.
"Коли я тільки починала працювати рекрутером, то зіштовхнулася з тим, що багато агенцій, які пропонують роботу – непорядні. У договорах є штрафи та приховані відрахування із зарплати. Ставка може відрізнятися на користь агенції, а умови праці виявляються гіршими, ніж обіцяли. Я шукала агенції з гідними умовами та адекватною зарплатою. На це у мене пішло найбільше часу", – зазначає Вікторія.
Вона постійно моніторить ринок агентств, розглядає варіанти, перспективи та можливість колаборації з перевіреними роботодавцями. Наразі у Вікторії Дрон підписано договори на співпрацю з трьома найкращими агентствами, які дійсно пропонують для майбутніх працівників хороші умови роботи та велику зарплатню.
3020
