Редакція Евакуація.Сity побувала на презентації проєкту та записала найцікавіші думки учасників.
Говорити, говорити, говорити
"Не вистачало такої розмови про мій досвід", "вперше з 2014 року моєю історією зацікавилися", "нам хочеться говорити і говорити, висловитися, живий діалог дуже важливий для нас", – так починають розмову про свій досвід Катерина Птаха, Ольга Донеччанка та Амет Ділявер огли Бекір.
У 2014 році їм довелося подолати довгий шлях із рідних Луганщини, Донеччини та Криму і шукати новий дім на Львівщині.
Катерина Птаха, Ольга Донеччанка, Амет Ділявер огли Бекір
Так, Катерина Птаха виїжджала в останньому евакуаційному поїзді за маршрутом Луганськ-Львів. Жінка і досі пам'ятає запах шахт та териконів, шовковиці та смачнючих абрикосів.
А Ольга Донеччанка виїхала з Краматорська. Вперше різдвяну зірку вона побачила вже у дорослому віці, втім, добре пам'ятає Великдень у гостях у бабусі. Про евакуацію згадує:
"Все стоїть, які і завжди… а відчуття, ніби це не твоє місто".
Амет Ділявер огли Бекір
Амет Ділявер огли Бекір змушений був покинути край-мрію своєї родини. Він виїжджав із окупованого росіянами Криму, куди після депортації лише встигли повернутися у 1990-их.
Виклики і непорозуміння
Катерина, Ольга і Амет добре знайомі між собою – запізналися ще у перші роки евакуації. Згадують, що адаптуватися було непросто: чули багато відмов під час оренди помешкання, на роботі чи у повсякденному житті. Подекуди розділення свій-чужий ставало дуже разючим:
"Наша родина не була чужою ні в Дрогобичі, ні згодом у Львові. Але наратив про “чужих донецьких” він дуже ранив”. Я чув багато таких історій, було важко знайти квартиру в оренду…", – згадує Амет.
Тож про свої переживання переселенці довгий час могли говорити переважно лише один з одним та тими, хто змушений був починати життя заново через війну.
На новому місці переселенці зіштовхувалися з непорозуміннями
"На той момент пересічний львів'янин не був зацікавлений, щоб мене слухати. Йому було шкода мене, він готовий допомогти, але ми розуміли, що гине багато людей… Що я могла сказати матері, яка втратила там свою дитину…", – розмірковує Катерина Птаха.
Нерозуміння подекуди виникало через те, що жителі різних далеких регіонів дуже мало знали одне про одного – відтак поширювали стереотипи і просто неправдиві факти про інших.
"У Дрогобичі ми якось презентували кримсько-татарську культуру, історію, традиції. І одна з місцевих, ставлячи нам запитання, наприкінці щиро бажає нам повернутися… в Татарстан… Здається, логічно татари, Татарстан. У мене аж сльози на очах тоді виступили", – згадує Амет.
Спільний досвід
Втім, після 24 лютого 2022 року досвід вимушеного переїзду всередині країни став спільним для багатьох українців. Масштаб змінився, а лейби "донецьких" чи "східняків" віддійшли на другий план.
Ольга згадує, якими розгубленими були переселенці, які приїжджали у її домівку у перші дні повномасштабної війни.
"Через мій дім пройшло близько 20 людей. Я побачила, як їм не вистачає спілкування, не вистачає інформації, як адаптуватися, як продовжувати жити у нових умовах. Для багатьох з них із втратою дому скінчилося життя".
Безпорадність людей спонукала жінку ділитися своїм досвідом у відео. Бо часто проблеми адаптації є спільними для обох "хвиль" вимушених переселенців.
Наприклад, нерозуміння між українцями, які виїхали за кордон, рятуючись від війни, та тими, хто залишився вдома – не новий досвід для евакуйованих, каже Амет Ділявер огли Бекір.
"Слава Богу, у нас, у кримсько-татарській спільноті, лише близько року-двох було таке, що ми не могли порозумітися зі своїми ж. Тих, хто виїхав з тимчасово окупованого Криму, у 2014-2015 роках подекуди називали зрадниками. Мовляв, навіщо діди поверталися до Криму, якщо ви знову їдете? Мій батько 60 років чекав на повернення, лише 13 років жили в Криму, не набулися…"
Втім, об'єднати людей може досвід втрати – свого дому, свого життя, звичного побуту.
Ольга Донеччанка
Документування усної історії
Історії Катерини, Ольги та Амета – лише частина історій, які зібрали у проєкті "Життя з чистого аркуша".
"У якийсь момент досвід інтеграції у нових умовах був витіснений 2014 року, його подекуди навіть не помічали. Після початку повномасштабного вторгнення цей сором став дуже великим", – розмірковує дослідниця "Життя з чистого аркуша" Леся Берездецька.
За задумом координаторок Пост Беллум-Україна цей досвід інтеграції переселенців 2014 року, може стати вирішальним для напрацювання дієвих механізмів адаптації нових мешканців у громадах тепер.
Історії переселенців зібрали у проєкті "Життя з чистого аркуша,
Спершу команда власне мала підготували лише рекомендації для дієців, які працюють з переселенцями, які переїхали в безпечніші регіони України. Згодом вирішила зафіксувати історії від народження і дотепер тих, хто евакуювався на початку війни та мав найдовший період інтеграції.
Дослідницям було важливо показати культурне різноманіття Донеччини, Луганщини та Криму і зібрати досвід людей різного віку, чоловіків та жінок.
"Ми хотіли показати, як складається життя наших героїв та героїнь. Саме складається, а не розвалюється", – наголошує Леся Берездецька.
Переглянути усі відео проєкту можна за посиланням.
3020
