У інтерв’ю з медичною експерткою ЮНІСЕФ Катериною Булавіновою вона розповіла про те, як переселенки переживають розлуку, за що тримаються в евакуації і як волонтерський центр "Спільно" допомагає їм адаптуватися й інтегруватися.
Українці в Польщі
Польща – це, мабуть, єдина країна Європи, де теж відчувається війна, каже Марта Мольфар. "Вона просто в повітрі", – говорить жінка.
Журналістка називає перелік міст у Польщі, які, за її спостереженнями, найчастіше обирали українці, що рятуються від війни в країні:
- На першому місці – Люблін, тому що він розташований поблизу кордону. Ще до початку російсько-української війни багато українців вирушали в це місто на заробітки;
- На другому місці – Краків. Це осередок мистецтва, культурна столиця Польщі.
- Третє місце – Варшава.
- Четверте – Гданськ: місто, розташоване біля моря.
Марта МольфарФото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
Як працює "Spilno HUBs" у Польщі
Проєкт ЮНІСЕФ "Spilno HUBs" створили для підтримки українців, які рятуються від війни за кордоном. Хаби відкрили у тих містах, де є найбільша потреба для підтримки переселенців. Зараз в осередках можна отримати два види підтримки:
- інформаційну;
- інтеграційну.
У перші місяці російського вторгнення українці в Польщі найбільше запитували:
- про проживання: як можна зняти помешкання тощо;
- про допомогу людям з інвалідністю, які евакуювалися до країни.
За спостереженнями Марти Мольфар, найчастіше українці потребували інформації, пов’язаної з:
- мовою;
- дітьми.
"Без мови не можна нічого: влаштуватися на роботу, орендувати житло, піти до лікаря, купити хліб. І саме мовні курси – це те, що приводило людей в інтеграційні центри "Спільно". І вже через мову ми починали контактувати з ними далі. 90% були в депресії", – коментує журналістка.
Вона стверджує, що для більшості евакуйованих життя в Польщі ніби завмерло в очікуванні повернення. Тож завдання фахівців ЮНІСЕФу полягало в тому, аби "зробити це очікування не існуванням, а повноцінним життям: щоб люди могли відчувати себе живими. І головне – надавати допомогу своїм дітям", – підкреслює спікерка
Пріоритетний напрямок "Spilno HUBs" – психологічна підтримка українців.
Через арт-терапію можна надати першу допомогу людині, яка має депресію, каже Марта Мольфар.
Волонтерський центр від ЮНІСЕФ у ПольщіФото: сторфнка Марти Мольфар у фейсбуці
На її переконання, групова психологічна терапія працює краще, ніж індивідуальна.
"Індивідуальний психолог – це дуже круто, але до нього людину треба змусити піти. Це зробити не можна, інакше результату не буде. Людина має захотіти сама. І саме групова терапія давала просто чудові результати, особливо, якщо говорити про дітей. Бо діти і підлітки іноді самі не розуміють, що їм треба допомога психолога", – коментує жінка.
Польща й Україна: спільне і відмінне
Найбільше, на думку журналістки, Україну і Польщу вирізняє побут. Однією з головних переваг проживання у Польщі вона називає міський транспорт: автобуси і трамваї – комфортні та "ходять по хвилинах".
"Це те, в чому ми відстали на дуже багато років. Але є речі, в якому ми випереджаємо, як на мене", – каже Марта Мольфар, виділяючи серед них:
- медицину і якість послуг, які надають лікарі в Україні;
- швидкість, якість і доступність інтернету;
- діджиталізацію.
Поляки ставляться до українців, як до дещо занадто емоційних людей, яких краще не дратувати, бо вони запальні, каже жінка.
"Поляки дуже спокійні. Якщо описати їх трьома словами, то це: спокій, спокій, спокій. Вони дуже не люблять експресивності, занадто емоційних висловлювань – того, що нам притаманно. Це треба знати, поважати і бути трошки спокійнішими", – ділиться спостереженнями журналістка.
Що впливає на рішення українок залишатися в Польщі?
Мольфар наводить дані опитування, яке провели Фонд підтримки мігрантів на ринку праці та Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету. За його результатами нині серед українців у Польщі перебувають:
- 67% жінок;
- 50% з них – із дітьми;
- 4% – жінок похилого віку.
62% опитаних планують повернутися в Україну найближчим часом.
70% дітей, які перебувають в Польщі через війну, вже пішли до польських шкіл. Дві третини з них паралельно з польськими школами відвідують українські (в онлайні). Такі результати опитування, як каже Мольфар, побутували навесні 2023 року. Нині багато людей, які хотіли, щоб їхні діти у вересні цього року пішли в українські школи, повернулося додому.
Волонтерський центр у Лодзі, який надає інформаційно-інтеграційну допомогу українцям Фото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
Українці, які вирішили залишитися в Польщі, перейшли на дистанційну форму освіти в українських школах.
"Дві третини дітей, які зараз перебувають в Польщі, – це люди, які хочуть, щоб дитина отримувала українську освіту, тому що вони хочуть повернутися", – каже журналістка.
Найбільше жінок у Польщі тримають такі фактори:
- діти;
- працевлаштування.
"До нас приходила вродлива років 50-ти. Вона приїхала до Польщі, бо вона мала вивезти онуків, влаштувалась на роботу і сказала, що вперше в житті отримує гідну зарплату. Вона, до речі, за польськими мірками, невелика. Але, порівняно з українськими, мінімальна польська зарплата – це 3,5 тисячі злотих. Множимо на 10 – маємо 35 тисяч", – розповідає спікерка.
Найчастіше українки влаштовуються на таку роботу:
- виробництво м'ясної та рибної продукції;
- в пекарні і заклади харчування;
- а склади (зокрема, інтернет-магазинів) і виробництва заморожених овочів та фруктів;
- виробництво компонентів електронної техніки і виготовлення будівельних матеріалів (у цьому фасі задіяні й чоловіки, які мають право виїжджати за кордон і мешкають у Польщі разом із своїми сім’ями).
Найчастіше українки витрачають зароблені гроші:
- на донати – щомісяця 54% людей перераховує кошти на допомогу на ЗСУ;
- 42% жінок переказують гроші на утримання своїх родин в Україні. Це один з важелів, який тримає їх в Польщі.
За спостереженнями Марти Мольфар, у крані хочуть залишитися:
- розлучені жінки віком від 40 років;
- одинокі матері з дітьми.
"Якщо говорити про сексизм і ейджизм, у нас жінка 40+ для чоловіка вважається старою, та ще й з дитиною. В Європі жінка такого віку – молода і сексуальна: у неї вже дитина доросла, і можна просто насолоджуватися життям", – коментує журналістка.
62% опитаних планують повернутися в Україну найближчим часомФото: Pexels
За яких умов українки повернуться додому?
Українці, які розглядають рішення про повернення додому, називають такі чинники, які мотивують їх це зробити:
- безпековий та цивілізаційний вибір держави. 57% евакуйованих вказали на очікуване членство України в ЄС. І ще 47% – в НАТО.
- підвищення оплати і умов праці на українському ринку зайнятості важливе для 54% українців;
- воз’єднання з родиною прагнуть прагнуть 57%;
- кожен п'ятий зізнався, що державна допомога з відбудовою житла може спонукати його повернутися.
Також українці зацікавлені у здійсненні низки реформ, зокрема у галузі охорони здоров'я, освіті та сфері судочинства. А для 16% мотиваційним чинником для повернення може бути сприяння відкриттю бізнесу.
Чого потребують підлітки у Польщі?
На думку Марти Мольфар, у дитячих садочках булінгу практично немає, з огляду на вік: діти переважно граються один з одним, натомість школярі часто повторюють наративи, які звучать у родині.
"Кремлівська пропаганда, на жаль, не спить у Польщі також. У вуха поляків вливається багато інформації, що українці сіли їм шиї, українців віднімають їхній шмат, забирають роботу... Це все неправда, бо жодного злотого з податків поляків не йде на українців", – ілюструє ситуацію спікерка.
Підлітки у волонтерському центрі в Лодзі грають у cash flowФото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
Мольфар наголошує: підліткам за кордоном важче, адже вони відчувають на собі булінг, зокрема через те, що є переселенцями. Тому підлітки сприймають ситуацію набагато гостріше, адже перебувають не у своєму середовищі.
"Їм дуже важко налагоджувати контакти. Розумієте, вони перебувають іншій країні і не знають, скільки вони там будуть, коли повернуться. Дуже багато жінок повертаються саме через дітей-підлітків, які вмовляють їх це зробити. І тому, коли дитина не знає, як довго вона тут буде, не має, з ким поговорити на певні психологічні теми, – це дуже важко", – розповідає журналістка.
Музичний гурт для українських підлітків у центрі «Спільно» ЮНІСЕФ у Лодзі. Фото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
Тому в "Spilno HUBs" створили для підлітків:
- психологічний клуб;
- музичний гурт;
- трансформаційні ігри (в процесі яких учасники мають змогу переосмислити свої цінності, приміряти на себе іншу роль чи побувати в ситуації, яка ще ніколи не ставалась з ними в реальному житті – прим. ред.);
- терапевтичний cash flow (бізнес-гра, яка завдяки якій людина навчається керувати грошима в реальному житті – прим. ред.).
Жінка наголошує, це не просто фінансова гра: вона насправді дає можливість підліткам оживати, адже чи не найголовніше, чого вони потребують в евакуації – це компанія.
Як влаштувати дитину в перший клас
За словами Мольфар, останній рік у дитсадочках Польщі – підготовчий перед школою для дітей.
Єдиною причиною, через яку українцям можуть відмовити зарахувати дитину в "пшедшколу" (так у Польщі називають дитячі садки), може бути переповненість закладу. Тоді варто звернутися до іншого садочка.
Якщо проблему з влаштуванням не вдається вирішити самостійно, можна звернутися в "ужонд", тобто міську владу. У відділі, який займається дитячими освітніми закладами, допоможуть знайти садочок, який візьме дитину.
Також у Польщі є спеціальні садочки та школи, які влаштували самі українці.
Інформаційно-інтеграційний центр «Спільно» ЮНІСЕФ у Лодзі. Фото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
За що українки вдячні Польщі
Перші пів року після російського вторгнення, за спостереженнями спікерки, українки в Польщі перебували у глибокій депресії. Вони приходили у "Spilno HUBs" і мовчали, тому Марта Мольфар під час однієї з зустрічей попросила кожну присутню назвати бодай щось хороше, що їм дала Польща. Більшість сказали, що це – можливість спокійно спати.
Відповідь, яка здивувала жінку, – можливість самостійно подорожувати. Багато хто із її співрозмовників через війну опинився за кордоном вперше.
"Мені здається, це важливий момент. Коли чоловіки зібрали, відправили дружину з дітьми, яка ніколи, наприклад, сама не планувала, не купувала квитки. І раптом вона залишилася сама, їй треба було дбати про себе, про дітей. Жінки, які зараз в евакуації, навчилися всьому", – пояснює Мольфар.
Українки в інформаційно-інтеграційному центрі «Спільно» ЮНІСЕФ у Лодзі. Фото: сторінка Wspólnie/Спільно Łódź у фейсбуці
Серед відповідей, які вразили Марту, були ще такі:
- можливість втекти від чоловіка-аб'юзера;
- можливість збирати гриби, не наражаючись на небезпеку наступити на міну;
- вирощування гортензій, бо в Польщі вони набагато дешевші.
- саморозвиток.
"Одна жінка тікала з дитиною з окупованої території. Вона сказала, якщо б не війна, то в житті не отримала стільки, скільки отримала тут, бо в своєму селі, крім корови, нічого не бачила. Тобто вона ходить на всі майстер-класи, танці, співи і каже, що відчула себе людиною", – розповідає Марта Мольфар.
3020
