Нині у репертуарі "Барв" 2 повноцінні вистави, а в думках – чимало мрій. Щотижневі репетиції допомагають українцям в Гранаді відчути себе вдома і заряджають любов’ю до сцени.
Журналістка Евакуація.City поспілкувалася із режисеркою BARVY про те, як це – організувати театр в Іспанії, як він допомагає адаптуватися у чужій країні та діалогувати про війну з іноземцями через вистави – до сліз і мурах.
Вечорниці у Готелі
Усе почалося з розмови на кухні у грудні 2022 року. Дві українки, які евакуювалися в Гранаду, обговорювали, як влаштувати дітям новорічне свято.
"Однак події в Україні ставали сумнішими, і формат свята був не зовсім доречним. Тому ми вирішили зробити проєкт освітньо-культурного спрямування для дорослих і створити виступ, щоб зібрати кошти на допомогу Україні", – пригадує Наталя Вінницька. З цього моменту і почалася історія українського театру в Іспанії, режисеркою і натхненницею якого стала жінка.
Естрадно-театральна студія BARVYФото: архів героїні
Наталія приїхала до Іспанії через місяць після початку повномасштабної війни. Її сім’я мешкала неподалік від військової частини в Калинівці Київської області, тож їм часто доводилося чути звуки вибухів. Зрештою вирішили евакуюватися. Каже, що з донькою їхала ледь не через увесь світ: їх приймала Польща, Німеччина, Франція – зрештою опинилися в іспанській Барселоні.
Тут їм вдалося потрапити на програму допомоги для українців. Переселенців перевезли з Барселони до Гранади, де Наталія і познайомилася з людьми, які допомагали створювати театр. Спершу українців поселили в готелі.
"У нас були колоночка, мікрофон – і ми робили вечорниці, співали українські пісні. Адже майже весь готель був заселений українцями", – розповідає Наталія.
Якось на вечорниці прийшли представники асоціації українців у Гранаді. Вони почали запрошувати новоприбулих на заходи, що відбуваються в місті.
"Я співала на сцені в Чурріані-де-ла-Вега, потім ми збирали кошти для українців. А коли знайомства переросли в тіснішу дружбу, почали обговорювати різні можливості", – каже жінка.
Наталя ВінницькаФото: архів героїні
За фахом Наталія – вчителька інформатики, програмування та робототехніки. Працювала й інженеркою, і у галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Після народження доньки у життя увірвалася творчість: так вона почала працювати у школі з дітьми у креативній царині. Паралельно завжди співала для душі й прагнула вдосконалитися свій професійний рівень. Незадовго до повномасштабного російського вторгнення Наталі подарували сертифікат на запис пісні в студії. Тож вона вирішила взяти кілька уроків вокалу. Встигла лише на один: плани перекреслила Росія.
"Учителька мене дуже похвалила, сказала, що у мене майже 4 октави і я можу розвиватися, хоча не вірила в свій талант. А коли я співала в готелі в Іспанії, просто працювала над подоланням страху. А коли створювала театр, страху не було, натомість з’явилася впевненість, що я зможу і поведу за собою людей", – ділиться українка.
Театр допомагає відчути українську ідентичність в Іспанії
Від задуму створити театр до першої вистави минуло три тижні. Наталія написала оголошення у різні групи в соцмережах, що шукає творчих, співочих людей, танцюристів й акторів для організації свята. Українка, яка має у Гранаді свою музичну школу, надала приміщення для першої зустрічі. На неї прийшло близько 20 людей. Усі – переселенці з України. Від цієї зустрічі й почалася історія театру.
В абревіатуру, що утворює назву естрадно-театральної студії закодували такі слова: Батьківщина, Автентичність, Родина, Воля, мИр.
"У нашій команді в перший день з'явилася звукорежисерка, яка підхопила роботу з монтування, звукового оформлення. Актори, які з нами до сьогодні,а для них – ролі, які ми визначили безпомилково. І ми одразу почали репетиції", – з усмішкою розповідає Наталія.
Вона запропонувала зіграти "Ніч перед Різдвом" у форматі мюзиклу: вже мала невеликий сценарій, в який додалися пісні і колядки. Хотіла показати іноземцям, як в Україні святкують Різдво.
"Учасники були в захваті від ідеї самостійно шити костюми. Ми вночі малювали декор: в нас було синє полотно, на якому ми зобразили білими фарбами селище. всі декорації ми створили власноруч. Це було недорого і ми дуже-дуже швидко впоралися", – розповідає режисерка.
Учасники театру BARVYФото: сторінка BARVY у фейсбуці
Приміщення допомогла знайти асоціація українців в Гранаді. В Іспанії діють культурні центри, що мають назву "Сентро Сівіко": в одному з них і відбулася прем’єра. На неї прийшло близько ста глядачів: переважно українці, які давно мешкають у Гранаді,або приїхали після початку повномасштабного російського вторгнення
"Я бачила на обличчях людей відклик, сльози, щиру радість. Вони говорили, що наче побували в Україні. Це, звісно, було надихаюче. Для нас всіх зрозуміло, що цей проєкт дуже потрібний, щоб відчувати свою ідентичність тут, в Іспанії", – говорить Наталія.
Крім того, на першому виступі вдалося 1000 євро, на які придбали гуманітарну допомогу для України. Тож режисерка вирішила не зупинятися. На її переконання, місія "Барв" – популяризувати культуру через творчість.
Тепер у естрадно-театральної студії є зала з дзеркалами, де вони проводять репетиції, подарована колонка, мікрофон, близько 50 залучених людей (з них 30 – актори) і дві вистави в репертуарі – нова має назву "Українське весілля". Її підготовка, на відміну від прем’єри, була більш складною і тривалою.
"Після першої вистави у нас почали просити більше акторської гри. А на початку створення ми говорили, що хочемо бачити на сцені весілля, українські обряди, костюми, – пригадує Наталія. – Разом з цим ми хотіли показати трагічність подій, які зараз відбуваються в Україні, тому в нас є сцени, де наречений йде на війну. Ми хочемо показати іспанцям, що війна продовжується, що ми не забуваємо про це і що потрібно допомагати Україні".
Бачення майбутньої вистави обговорили з усім колективом, після чого Наталія написала сценарій. Деякі сцени видозмінювалися у процесі репетицій.
Актори театру BARVYФото: сторінка BARVY у фейсбуці
"Барви" уже стали брендом
"Нашому театру вже 9 місяців, і за цей час ми дуже змінилися. Ми можемо вже говорити іспанською. У нас є авторка, яка виконує роль автора (розповідає іспанською, що таке коровай, весільні обряди). У нас є іспанські субтитри, тому останні наші виступи орієнтовані на місцевих людей, – акцентує режисерка.
За її словами, "Барви"– вже знаний колектив у іспанському місті (про театр розповідає тамтешня преса, зокрема видання IDEAL de Granada), тож театр запрошують на виступи. Один з останніх був у Кахарі – селищі поблизу Гранади.
Афіша театру BARVYФото: сторінка BARVY у фейсбуці
Місцева влада виділяє кошти для подібних подій, тому актори не витрачають власні гроші на організацію виступу. Їм оплачують професійний звук, світло, знаходять сцену. Також міська рада виділяє проектор, на ньому волонтери допомагають колективу транслювати субтитри.
Іноді виставу слід адаптувати до місця виступу.
"У нас є танцювальні постановки масові, в яких задіяно 20 учасників. Вони танцюють по колу і в шаховому порядку. Коли мені сказали, що в нас буде кругла сцена, було викликом переробити їх з квадратної у форму кола. Я намалювала схему: точки, де буде стояти кожен актор", – ділиться історіями із закулісся Наталія.
Якщо спершу вона більшість роботи брала на себе, то згодом усвідомила, що гарний управлінець – той, який уміє доручати людям відповідальність за певні дії. Тож вона поділила зони відповідальност: різні люди тепер керують підготовкою певних сцен, звуком, транспортуванням, декором, суфлерами.
"Я зрозуміла, що театр – це проєкт, в якому можуть реалізуватися всі. Як і бути залученими.", – наголошує жінка.
Учасники колективу: діти і дорослі
Щоб розповісти про колектив "Барв", Наталія вмикає демонстрацію екрану і відкриває альбом з фотографіями. На першій – дівчина у білій сукні з вінком із великих червоних квітів і хлопець у вишиванці – головні герої "Українського весілля", Поліна й Антон. Поміж ними сестричка героїні Соня – утрьох тримають коровай з лебедями із тіста. Його спекли спеціально до вистави.
Серед акторів багато молоді, розповідає Наталія: вони ще навчаються у школі, але знаходять час регулярно долучатися до репетицій і виступати. Приміром, у колективі є дівчина, яка закінчила музичну школу і вступила в консерваторію, та школярка, яка водночас навчається в іспанській та українській школах. Хлопець, який грає роль вовка, вже виїхав в інше місто, але приїздить у Гранаду виступати.
Декорації створює Нюся Єжова. Вона прийшла у "Барви" займатися постановками і монтувати відео, а створила чи не весь декор, який використовують в театрі: приміром, дерево життя з картону.
Старійшина театру – Аллочка Іванівна, як називає жінку режисерка.
"Їй багато років і вона – наш оберіг. Алла Іванівна дуже-дуже талановита, виступала в Україні в ансамблях, співала в хорі. Вона нас вчить і підтримує", – захоплено розповідає Наталія. Натомість наймолодшою акторкою є донька режисерки.
Декорації створює Нюся ЄжоваФото: сторінка BARVY у фейсбуці
Є в колективі і професійна актриса, яка за рік опанувала іспанську на високому рівні, і журналістка, і директорка мережі магазинів в Україні. Учасники колективу мають різні життєві історії: наприклад, вокалістка "Барв" виховує сина, який хворіє на ДЦП.
Команда театру – динамічна: у ній часто змінюються склад: хтось від'їжджає, хтось влаштовується на роботу, приєднуються нові учасники. На репетиціях вони у разі потреби замінюють один одного і таким чином мають змогу спробувати себе у різних ролях.
"Людям, які до нас приходять, я даю можливість спробувати різні ролі – і потім вони показують себе поступово", – каже Наталія.
"Я щаслива, що за кулісами є люди різного віку, що там є молодь і малі діти. Впевнена, вони запам'ятають цю атмосферу, і коли стануть дорослими, для них це буде дуже тепла і приємна згадка про перебування в Іспанії. Я їм кажу: досвід, який ви зараз отримуєте, дуже цінний. У вас не буде страху публіки, зате буде навичка публічних виступів – і це дуже круто", – розповідає українка.
Місія вистав – нагадати про допомогу Україні
Над виставою "Українське весілля" команда працювала протягом п’яти місяців. Репетиції відбувалися тричі на тиждень. Результатом натхненниця театру задоволена. Коли на сцені вмикається звук повітряної тривоги, Наталія бачить сльози на обличчях людей у залі.
"Іспанці реагують на вистави зі смутком. Вони не можуть зрозуміти всього болю та розпачу, який є у нас, тому що всі українці, які є в залі, плачуть. Іспанці не плачуть, але вони – дуже емпатійна нація. І ці сцени направлені, передусім, на те, щоб нагадати: Україна потребує допомоги і підтримки. Вони потім донатять, допомагають, як тільки можуть", – каже Наталія.
BARVY під час виступу Фото: сторінка героїні у фейсбуці
Наразі колектив продовжує працювати на волонтерських засадах. Афіші публікують у соціальних мережах та на сайтах. Вистави відбуваються безкоштовно, однак українці просять глядачів підтримати їх донатами, які вони спрямовують на потреби ЗСУ.
Іспанці дуже люблять лотереї, тому асоціація українців у Гранаді влаштовує під час виступів "Барв" таку атракцію. Спонсори надають подарунки (футболку за третє місце, 5 літрів олії – за друге, побутовий електроприлад – за перше). Глядачі, які хочуть пожертвувати кошти, можуть або залишити їх у скриньці, або придбати лотерейний квиток за 5-10 євро. Нещодавно під час вистави вдалося зібрати 1300 євро (50 357 гривень).
Наразі Наталія хоче розвивати проєкт, тому шукає благодійників, які могли б допомогти орендувати постійне приміщення для естрадно-театральної студії, домовитися про співпрацю з професійними театралами, майстер-класи для українців.
"Я хочу, щоб наш театр мав своє приміщення, своє музичне обладнання. Щоб у нас з'являлися люди, які грають на музичних інструментах, щоб ми давали концерти на постійній основі і розвивалися як український осередок", – розповідає про плани жінка.
Колектив театру BARVY під час виступуФото: архів героїні
Наталія має амбіції не просто вивести цей проєкт на професійний рівень, а перетворити його в середовище українства. Нині їй болить за дітей, які у новій країні забувають українську тому, що не користуються нею (або ж розмовляють українською, але не можуть писати, адже ще не пішли до школи). Тож Наталія хоче влаштувати осередок, де вони зможуть вивчати українську, історію, власноруч робити речі, пов’язані із народною творчістю.
Вона хоче спробувати свої сили у проєкті, за результатами якого місцева влада може надати приміщення безкоштовно, однак потребує для участі юридичної консультації.
"Нам є куди розвиватися. Спонсори потрібні, щоб ми могли створювати красиві декорації, купувати мікрофони, шити костюми, друкувати афіші. На це все потрібні гроші: власних не вистачає, бо ми поки недостатньо заробляємо. Зараз ми робимо це своїми силами. Кожна людина має дуже потужну внутрішню мотивацію", – підкреслює режисерка.
Місце, де долають внутрішні страхи
За словами Наталії, багато учасниць театру змінили своє життя завдяки участі в проєкті. Для них це – спільнота українців далеко від дому і спосіб провести дозвілля з людьми, які поділяють однакові цінності та болі. Разом вони ходять на концерти, святкують дні народження, проводять час на природі.
"Одна акторка, яка не пропустила жодної репетиції, сказала мені – театр допомагає почуватися їй ніби вдома. Коли ми збираємось, нібито опиняємось в Україні: для нас немає меж, немає кордонів. Цього дуже не вистачає: відчуття свого коріння. Ми приїхали таким насильницьким способом: нас змусила це зробити війна. І багато хто знаходиться в підвішеному стані. Люди хочуть повернутися додому, але не можуть. Хтось має страх, хтось не має можливостей. Театр допомагає людям відчути своє коріння", – ділиться режисерка.
Для багатьох людей він стає місцем, де вони долають внутрішні страхи, знаходять у собі нові таланти і якості, шукають нове призначення в житті. Тому часто після виступів Наталія чує захоплене: "Коли в нас буде наступна вистава? Скажіть, щоб я знав!"
Для найстаршої учасниці "Барв", Алли Іванівни, участь в проєкті – це змога відчувати себе молодою.
Українцям, які хочуть створити власний проєкт за кордоном, Наталія радить передусім визначитися з метою. А далі – стукати в усі можливі двері: мерію, соціальні служби, міжнародні організації.
"Перебуваючи за кордоном, ми можемо звертати увагу на нашу націю, транслювати меседжі про історію та культуру. Коли знайдеться ідейна людина, простір відкриє всі можливі шляхи. Знайдуться люди, які будуть підтримувати, брати участь – і все вдасться. Головне вірити і визначитися з основною метою. А далі – вже формувати колектив. На це потрібно щонайменше пів року", – зауважує режисерка.
3020
