Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Лілією про життя, заробіток та роботу у Швейцарії.
Евакуаційний потяг з людьми нагадував дитячу казку "Рукавичка"
Лілію Зуб разом із сестрами повномасштабна війна застала у Києві. Після кількох ночей у метро жінки вирішили виїхати до батьків у рідне село Кізлівка в Полтавській області. Але залишатися й там було неспокійно.
"У мене тато, мама – пенсіонери. У нас ще є бабуся. Ми – три дівчини. Ніхто нас не захистить і ми самі себе не захистимо. Що робити? Ми подумали й вирішили, що треба виїжджати за кордон", – згадує Лілія.
Поруч з селом проходило багато поїздів, але всі вони не зупинялися, адже були забиті людьми.
"Особливо заповнені були поїзди з Харкова. Там були настільки набиті вагони, що мені це нагадало казку про рукавичку", – порівнює вона.
Лілія виїхала за кордон
Родина, з купленими квитками, чекали в черзі, коли провідник зголоситься розмістити їх у будь-якому поїзді. 20-годинна дорога до Львова сидячи, пересадки – і жінки опинилися в Польщі. Лілія згадує, як сиділи на валізах посеред вокзалу і не знали, що робити далі. Спочатку збиралися виїхати до Чехії, поки не побачили двох чоловіків з табличкою про готовність прихистити трьох українців у Польщі.
"Мені спочатку було страшно. Ми навіть привели перекладача до них і попросили спитати, чи не буде ніяких проблем. Чи не є вони сутенерами. Я не знаю, чи це б допомогло, але я запам'ятала їхні номери автомобіля. По-моєму, своїм знайомим скинула. Про всяк випадок", – розказує Лілія.
Але українкам пощастило. Чоловіки виявилися порядними й привітними. Надали окремі кімнати у заміському будинку. Сестри Лілії прожили там кілька місяців і вирішили повертатися в Україну. А сама Лілія писала листи швейцарським знайомим. Там жінка практикувалася в університеті й прожила чотири місяці.
Повернення до Швейцарії
"Це був початок березня. Ще не всі країни вирішили, за якими правилами давати прихисток українцям. І тільки 13 березня мені відповіли: "так, приїжджайте". Вони вже підтвердили, що дадуть статус переселенців", – пояснює українка.
Лілія одразу вирішила відмовитися від виплат для переселенців. Швейцарські фермери, які прихистили українку, підтримали її доки вона чекала на документи.
"Я жила з ними, харчувалася. Але я допомагала, хотіла віддячити: то посуд помити, то прибрати. То десь півтора місяці я не працювала, доки мені не надали статус тимчасового захисту. Потім мене офіційно працевлаштували".
Ось вже понад півтора року Лілія живе у швейцарському селі Альтнау, яке розташоване за годину їзди поїздом до Цюриха.
Власники господарства поєднують фермерство і туризм. Вирощують яблука, груші, інші фрукти. Вони роблять консервацію і смаколики та продають їх у власному магазині. На території ферми є й готель з літніми альтанками, де можна провести сімейне свято. Є й мінізоопарк з коровами, козами й павичами. Швейцарці приїздять сюди на свята і вихідні. На мальовничій фермі навіть знімали серію ТБ-проєкту "Фермер шукає дружину" – щось на кшталт відомого в Україні "Холостяка".
Українка працює на фермі
"Кожного дня в мене різна робота. Це як хатні обов'язки. Вранці прокидаєш і розумієш: сьогодні потрібно попрати, прибрати, їсти приготувати. Кожного дня щось інше потрібно. Зараз йдуть зимові свята. Тож буду пекти різдвяне печиво", – ділиться планами вона.
Коли на фермі влаштовують свята, Лілія нарізає овочі для салатів.
До швейцарської їжі довелося звикати, зізнається жінка: “Все йде окремо. Окремо овочі (варені, або запечені), окремо м’ясо, окремо салати. У них немає такого поняття як “борщ з м'ясом”. В них все окремо. Кожен міксує собі самостійно”.
Відрізняються й швейцарські села, каже Лілія. Ферми часто автоматизовані, а корів випускають на вільний випас в Альпи, як у відомих рекламах швейцарського сиру та молочного шоколаду.
Робочий графік і зарплата
Лілія починає працювати о 7 ранку. Робочий день триває максимум до пів на сьому вечора. Українка має двогодинну перерву на обід щодня та один вихідний. Це нагода з’їздити до друзів та побачити Швейцарію.
"У Швейцарії транспорт дорогий, але є пільгові квитки. Квиток на день можна замовити і купити в сільській раді. Коштує 45 франків. Він дійсний на всі поїзди, автобуси й навіть на деякі пороми.З цим квитком можна навіть поїхати в іншу частину країни. Звичайний квиток тільки на потяг коштує 100 франків", – пояснює Лілія.
Українка отримує мінімальну зарплату і сплачує на фермі за житло і їжу. Мінімальна зарплата 3500 - 4000 франків (157000 – 170000 гривень, без вирахування податків). Страховка – приблизно 300 франків (13 400 гривень).
Лілія має можливість працювати та подорожувати Швейцарією
Оренда кімнати – 400-500 франків ( 1800– 2200 гривень). Комунальні та інтернет – 200 франків (9000 гривень). Харчування – приблизно 500 франків (2200 гривень). Вартість проїзду залежить від того, як далеко працює людина. Тут Ліля може заощадити, адже живе на території ферми.
Українка могла б працювати тут за фахом (землеупорядкування). Але для цього потрібно вивчити мову та підтвердити диплом.
Але поки Лілія задоволена. Каже, найкраще – це немонотонна робота й відсутність конфліктів. Швейцарці спілкуються ввічливо, з повагою і без крику.
Де знайти роботу у Швейцарії
Лілія дає кілька порад, як знайти роботу в альпійській країні.
- 1. Не погоджуватися на пропозиції, де за пошук роботи просять гроші.
- 2. Шукати роботу у Швейцарії, вже розташовуючись там. Зокрема, у соціальних службах чи навіть особисто стукаючись у двері роботодавців.
- 3. Якщо погано знаєте мову – підготувати лист з інформацією про себе. Зауважте, що в країні чотири офіційні мови: німецька, французька, італійська і ретороманська. Три перші з них – мови офіційного діловодства.
- 4. Якщо шукаєте роботу в інтернеті, робіть це на перевірених сайтах. Зокрема, Jobs.ch та Ostjob.ch
- 5. Можна звернутися до профільних компаній з працевлаштування. Для пошуку достатньо пошукати в інтернеті за назвою Temporärbüro. Але пам’ятайте, що гроші за послуги їм сплачує роботодавець, а не ви.
3020
