Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Ярославом як гаряча лінія стала найболючішим джерелом болю, чому люди з інвалідністю потребують спеціальних шелтерів та як евакуація може врятувати життя.
Якщо це комусь потрібно, хтось повинен цим займатися
До 2022 року Ярослав Корнієнко був інженером цивільних літаків у конструкторському центрі Boeing. Чоловік мав кількох друзів, які були в команді "Схід SOS", але ніколи не долучався до ініціатив фонду.
Через повномасштабне вторгнення представництва фонду у південних та східних областях евакуювали на Закарпаття. Там відкрили гарячу лінію, склад фонду та офіс. Праця кипіла і фонд потребував рук: за лічені дні організація розрослася у декілька разів і стала надавати підтримку людям на всій території України.
У той же час у Києві Ярослав шукав, де може бути корисним. Коли дізнався про можливість долучитися до команди "Схід SOS" – одразу поїхав на Закарпаття. Почав із гарячої лінії – приймав дзвінки із Луганщини і розповідав як, о котрій і звідки можна виїхати з небезпечних територій.
"Були запити від людей, які не можуть самостійно прийти на евакуаційні рейси – довгожителі, старші, ніж 90 років, прикуті до ліжка, люди, які користуються кріслом колісним. Багато історій. Ми записували усі запити", – згадує Ярослав.
Ярослав Корнієнко
У хаосі перших днів великої війни виявилося, що деякі запити так і залишалися на папері. Тож Ярослав ініціював створення напряму адресної евакуації – якщо це комусь потрібно, хтось повинен цим займатися, пояснює чоловік.
"Спочатку все трималося на ентузіазмі, бажанні бути корисними. Ми бачили, що конкретно від нас потрібно: гаряча лінія була найболючішим джерелом інформації в прямому ефірі. Ми чули у слухавках вибухи та обстріли, деякі люди не могли дійти до евакуаційного автобуса, бо дороги обстрілювали. Люди плакали, розповідали, як гинуть їхні родичі", – розповідає Ярослав Корнієнко.
Океан добра на вокзалі
Поки формувалася стабільна команда евакуаційників, Ярослав поїхав до Дніпра, зустрічати евакуаційні рейси. У місті було достатньо шелтерів, але не всюди приймали людей з інвалідністю чи тих, хто потребував догляду. Таких людей не могли відправити до лікарні, адже стан був не гострим, але їм необхідно було забезпечити підтримку та допомогу.
Ярослав взявся шукати місця для розміщення людей із деменцією та порушеннями слуху чи зору, довгожителів, яким довелося евакуюватися у свої 90 років. Так чоловік знайшов центр адаптації людей з інвалідністю "Океан Добра", де вже приймали евакуйованих.
"Центр потребував санітарів, аби доглядати тих, хто прибуває без родичів. Хоч на той час я був лише 2 тижні у фонді, мені довіряли. Коли я сказав, що це нам потрібно – ми почали співпрацювати, усі ставилися до цього серйозно. Зробили ремонт у корпусі, почали приймати людей, із центром працюємо й досі".
Траплялося, що Ярослав приходив на вокзал сам. У рюкзаку мав складні ноші, на повідку поруч – собаку. У Дніпрі Ярослав зупинився у друзів і не хотів залишати чотирилапого у їхній квартирі на весь день.
Евакуація "Схід SOS"
Разом із працівниками ДСНС виносив людей із поїздів, садовив у крісла колісні та відвозив у спеціальні шелтери, лікарні, в "Океан добра", чи у західні області України – туди, де не відмовлялися прихистити евакуйованих.
Поступово до команди приєдналися й інші. Так Ярослав познайомився із водієм, який їздив евакуйовувати людей до Кремінної, а коли місто окупували, шукав, де може бути корисним ще.
"Не питаючи нічого цей чоловік почав теж щодня приходити на вокзал і допомагати. Поступово почали долучатися й інші – фотографка, яка прийшла зробити світлини забитого вщент вокзалу, інші водії. Не зчувся – а вже мав команду волонтерів, автопарк. Всі розуміли, куди їхати, як допомагати. Поступово я перестав ходити на платформу. Але коли інколи повертаюся туди, то більше не знаю, що робити – все працює як годинник".
Тепер у хлопців та дівчат, які зустрічають людей на вокзалі, є рації, спеціальні ноші і навіть машина з підйомником, щоб якнайкраще надавати допомогу маломобільним.
Мінометні обстріли та евакуація з деокупації
Ще один напрям роботи фонду – безпосередні поїздки у небезпечні території для евакуації. Спочатку команда формувалася із сміливців, які на власних машинах вивозили людей.
"Ми провели тренінги для всіх, хто хотів брати участь в евакуації: навчали тактичної медицини і безпеки на прифронтових територіях. Долучитися могли всі охочі, далі з 40 людей ми відібрали дві команди по три людини. Ще з початку мали такий задум: два автобуси, дві команди".
Попри деокупацію Харківщини восени 2022 року, залишатися в області було небезпечно. Росіяни були ще зовсім поруч і до містечок та сіл області долітали мінометні снаряди, а попереду українців чекала непроста зима із блекаутами.
"Схід SOS" долучився до евакуації із деокупованих територій: оплачували пальне перевізникам вцілілих автобусів та разом із місцевими вивозили людей.
Ярослав долучався до евакуації
"Багато людей розповідали, що міни вночі потрапляли у сусідні будинки. Люди не були впевнені, що виживуть. На той час не було облаштованих приміщень для евакуйованих. Людей заселили у студентські гуртожитки Харкова, у страшні приміщення без засклених вікон. Евакуація маломобільних вирішувалася індивідуально", – згадує Ярослав.
Якось до евакуаційного автобуса потрапив 94-річний дідусь, із переломом шийки стегна. Як справжній колишній спортсмен – він ходив самостійно і намагався зберігати оптимізм.
"Після евакуації цього чоловіка поселили на четвертому поверсі гуртожитка. Поки ми дійшли туди дідусь, скажімо, трохи втомився. Але як йому далі обслуговувати себе, ходити в магазин?"
Евакуаційними автобусами лише із Куп’янська вивезли 1 892 людини.
"До деокупації люди у Куп’янську не бачили військових дій. Коли місто почали обстрілювати – було страшно, багато хто боявся обстрілів. Багато хто голосно обурювався на дії росіян".
Після евакуації Херсонщини невелика група евакуаційників "Схід SOS" почала об’їжджати деокуповані селища і розповідати про можливість виїзду. Зараз про команду Ярослава у області добре знають, фонд співпрацює із місцевою владою.
Врятувати життя
"Коли стався теракт із Каховською ГЕС, основною проблемою став не виїзд із області, а порятунок від води. Основним завданням було на човнах врятувати людей та тварин, які опинилися в пастці", – розповідає Ярослав.
Крім того, у той же час посилилися обстріли Торецька, що на Донеччині. Тож частина волонтерів евакуйовували людей з-під обстрілів та приймали їх у Дніпрі, а інші благодійники – відправляли на човнах гуманітарну допомогу та шукали моторні човни для херсонців.
Ще одним одним викликом червня 2023 року стала евакуація на Сумщині із пункту пропуску з росією Колотилівка – Покровка. Тоді хвиля людей стала зростати – протягом дня переходом користувалися близько 200 людей щодня.
Евакуація маломобільних
"Щодня ми працювали до 3-4 ранку. О 6 ранку людей треба було відвозити на евакуаційний поїзд. Короткий сон і знову прокидаєшся і супроводжуєш евакуацію до 2-3 ночі".
Невпинне коло волонтерства із коротким часом на відновлення триває для Ярослава та його команди вже близько двох років. За цей час чоловік покинув попередню роботу і повністю зосередився на підтримці переселенців. Евакуація може врятувати життя, тому не слід затягувати з виїздом до останнього, каже він.
"Не чекайте, поки ворожі снаряди зруйнують житло чи бойові дії загостряться і виїзд супроводжуватиметься загрозою для життя. Цього можна уникнути – у безпечніших регіонах можна знайти роботу, житло, школу для дитини. Це все одно краще, ніж загинути чи постійно перебувати у підвалах і сховищах".
3020
