Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Анастасією про те, чому важливо співати народних пісень за кордоном, як на виступи "Ми з України" реагують іноземці та як хор для емігранток стає другою родиною у іншій країні.
Хор
Перший виступ хору "Ми з України" відбувся 24 квітня 2022 року. На площі у Познані, яка називається Plac wolności, жінки-переселенки вперше експромтом виступили на заході на підтримку України. Відтоді цю дату вважають днем народження хору.
Анастасію Мудракову запросили приєднатися до колективу пізніше, у листопаді, щоб підготувати хор до виступу на Коляді. Дівчина спочатку планувала долучитися до спільноти музиканток лише на час різдвяних приготувань.
Анастасія Мудракова
"До хору мене попросила приєднатися однокурсниця-полька. На той час вона готувала хор до виступу, але їй було складно через мовний бар’єр. Я погодилася, але не розраховувала, що буду займатися цим протягом довгого часу. Я не хорова диригентка, це не моя спеціальність. Хоч все життя співаю у хорах", – розповідає Анастасія.
Втім, після Різдвяних свят дівчина залишилася керівницею хору і відтоді працює із "Ми з України" вже півтора роки.
Збірна України
До колективу доєднуються жінки з різних областей – з Херсона, Донецька, Харкова, Львова, Луцька. "Збірна України", – жартує Анастасія.
На початку жінок, які долучилася до хорового співу, було більше, але поступово кожна обрала свій шлях: хтось поїхав до інших міст Польщі, хтось – далі, за кордон, хтось – повернувся в Україну.
"Колектив постійно змінюється: хтось – приходить, хтось – йде. Для мене, як для людини, яка у цьому працює, це аматорський хор. Подекуди жінки дуже розгублюються, коли питаю, яким голосом вони співають, деякі співали чи вчилися музики давно. Це не професійні музиканти, але не вважаю "аматорство" образою. Це ж класно, коли непрофесіонали показують якісний рівень співу, сумлінно працюють над своїм результатом і можуть співати чи музикувати разом", – додає диригентка.
"Ми з України"
Втім, це не просто клуб за інтересами, наголошує Анастасія. Колектив виступає для публіки, тому жінки мають постійно працювати над своїми навичками. Зараз колектив налічує близько 13 активних учасниць.
"Багато жінок приходять лише один раз, бо не готові працювати. Більше знаходять нас, а не ми. Це важка тема. У нас є люди, які не мають музичної освіти, але співають. Ми виробили власну методику навчання співу: вчимо партії навіть тоді, коли людина не знає нот. Нікому не відмовляю – завжди даю шанс спробувати".
Репетиції
Співають у хорі "Ми з України" зазвичай автентичні старовинні пісні – ті, яких люди можуть не знати.
"Можна співати й українські шлягери. Але наша мета – зацікавити людей в українській культурі, пісні. Буває, на концертах глядачі почують щось нове, а вже вдома шукають цю композицію в інтернеті. Якщо сподобається – навчаться, будуть співати і передавати ці знання далі, для своїх дітей".
Співають зазвичай автентичні пісні
Є й "технічна" особливість диригування: хорів, які б складалися лише із жінок небагато, тож подекуди партитури знаходити складно, пояснює Анастасія. Наразі вона користується збіркою професора Львівського національного університету імені Івана Франка, частину – розписує сама.
"Недавно сиділа в тік-тоці, мені сподобалися автентичні пісні, які часто використовують у відео. Записала на слух, згодом власноруч розписала партії… Ми з дівчатами вивчили ці пісні".
Виступи
Із вже вивченим матеріалом жінки співають скрізь, де запрошують: найчастіше беруть участь у благодійних концертах різних фундацій у Познані, які займаються підтримкою українців чи вразливих категорій населення.
"Для багатьох учасниць хору це потрібно. Я з 6 років виступаю на сцені, тож для мене це якоюсь мірою буденні речі. Втім, для людей, які покинули країну, далеко від дому, виступ на сцені – це щоразу свято, можливість себе проявити", – підкреслює Анастасія.
Для багатьох українок "Ми з України" став можливістю знайти своїх: після виступів жінки йдуть разом на каву, знайомляться ближче, спілкуються українською мовою.Часто для жінок хор – це спосіб "триматися " за українську культуру, коли вони далеко від дому.
"Вони для мене – родина. Я приїхала до Польщі сама, коли почалася повномасштабна війна – теж була одна, далеко від рідних. Класно, коли є місце, де людина в еміграції може відчути себе вдома".
Для багатьох хор - це родина
Серед прихильників "Ми з України" і поляки, і українці. Іноземці захоплюються вишитими строями та традиційними прикрасами, які вдягають хористки.
"А коли чують українські пісні – для них це "вау", круто звучить. А коли ми виступаємо з цимбалами, то взагалі… Мені ж важливіше, щоб на виступи приходили українці, щоб дізнавалися про свою культуру. Але є заходи, коли співаємо лише для поляків, а є – коли лише для українців", – додає Анастасія.
Безліч разів у житті дівчина зіштовувалася із твердженням "культура не на часі", особливо – під час повномасштабної війни.
"Це смішно, але й хочеться плакати. Я хочу, щоб люди перестали це говорити. Ми програємо ворогу в цьому. Чайковського, Шостаковича чи інших російський композиторів за кордоном гратимуть завжди. Але ми не маємо перейматися тим, що грають російських композиторів. Ми маємо перейматись щоби українська музика лунала у всьому світі".
3020
