Редакція Евакуація.City відвідала шелтер та поспілкувалася із його мешканцями та працівниками.
Допомагати дітям і дорослим
Юлія – психологиня фонду "Шлях України". До повномасштабного вторгнення вона працювала у школі: влаштовувала уроки психологічної підтримки для школярів, ігри для наймолодших учнів.
Через війну школі, де працювала Юлія, довелося перейти на дистанційне навчання. Юлія вирішила, що прагне допомагати не лише дітям, а й дорослим. Вона розмістила оголошення про можливість консультування у тематичному телеграм каналі. Так жінка познайомилася із координаторкою шелтеру Ольгою, яка запропонувала співпрацю.
Юлія погодилася і разом із командою поїхала надавати допомогу мешканцям щойно деокупованого Куп’янська. Близько року жінка працювала із громадою, а коли проєкт заморозили через постійні обстріли, Юлія почала працювати у шелтері "Шлях України".
"Будь-яка психологічна робота не має бути насильною", – підкреслює психологиня.
Шелтер "Шлях України"
Наразі в обов’язки Юлії входить зустрічати кожного новоприбулого у шелтері. Вона знайомиться з людьми, пропонує вислухати чи поговорити. Крім того, надає інформацію про групові консультації: Юлія збирає групки людей, щоб проводити уроки психологічної освіти. Це важливо, зокрема, й для тих, хто через стигматизацію боїться звертатися до психолога.
У прихистку надають консультації й інші спеціалісти. Наприклад, Павло надає підтримку лікаря.
Чоловік працює у Харківській лікарні швидкої невідкладної допомоги, продовжує навчання у медичному університеті і пʼять разів на тиждень по кілька годин допомогає у прихистку.
"Спати доводиться мало, але допомогатиму, поки маю таку можливість", – каже Павло.
Підтримка
Наразі у прихистку приймають евакуйованих із Вовчанської та Липецької громад, а також тих, хто виїхав із прикордоння Сумщини. Виїзд із небезпечних територій забезпечують волонтери Helping to leave.
Прихисток має кілька поверхів, пронумеровані кімнати, палати для маломобільних, ігрову кімнату у підвальному приміщенні і, навіть, дитячий майданчик.
Втім, для багатьох людей важливі не умови перебування, а підтримка, яку надають у шелтері. Поступово навіть літні люди, які з обережністю ставляться до волонтерів, починають розповідати власні історії, пережиті в окупації чи під обстрілами. Головне, аби люди відчули: їх чують та розуміють.
Переселенці можуть звернутися за допомогою у прихисток "Шлях України"
"Нещодавно до нас привезли сімʼю: батько, матір та дитина. Вони з Великого Бурлука. Родині, за словами самих цих людей, дуже пощастило: на їхній вулиці всі будинки були зруйновані, вони два місяці провели у підвалі, а потім, як тільки вони подумали, що можна вийти і нарешті покинули підвал, почався сильний обстріл… На очах дитини касетні снаряди вбили сусідів цієї родини", – розповідає Юлія.
Через це дівчинка закрилася, у неї був дуже важкий стан, каже психологиня.
"Тож я кожен день з ними працювала, адже важливо з людьми багато розмовляти. Не варто обіцяти того, за що ви не можете взяти відповідальності, але необхідно надати відчуття того, що вони не наодинці. Що поряд є люди, котрі прагнуть почути, зрозуміти і допомогти", – каже Юлія.
Через деякий час стан дівчинки вдалося стабілізувати. Найбільше вона полюбила ліпити із пластиліну та малювати. А коли дорослі впевнилися, що дитині стало краще – родині знайшли місце у іншому гуртожитку.
Психологічний ретрит
Більшість евакуйованих у "Шляху України" – літні люди.
Аллі Петрівні сімдесят сім років, вона не памʼятає точний день, коли її привезли у прихисток з Білого Колодязя.
Каже, якось їй подзвонили онуки і сказали збиратися, бо за нею вже приїхали волонтери. Чоловікові Алли Петрівни під час евакуації стало погано: його довелося госпіталізувати із серцевим нападом.
Андрій Андрійович із жінкою
Відтоді Алла Петрівна живе у прихистку, а її чоловік – лікується у шпиталі. Втім, жінка намагається триматися мужньо. Підтримують жінку думки про улюблену правнучку:
"Їй тільки три, але як вона біігає! Їй онучка моя сказала, що то для мене відео, тож правнучка он навіть квітку для мене зірвала! Гарна така…"
Інший мешканець "Шляху України" – Андрій Андрійович. Його разом із дружиною привезли із Вовчанських Хуторів. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік раптово втратив зір – через нервове напруження.
Якось випадково Андрій Андрійович поряд із домом зустрів українських військових. Вони вмовили чоловіка евакуюватися та відвезли до найближчого безпечного населеного пункту. Звідти родину забрали волонтери.
Фонд "Шлях України"
"Як приїхали у КГЦ, навіть не знаю, як описати, це просто клас, а не люди. Просто золото! Ніхто ніякого слова поганого не сказав. І за руку водили, і стільчик пропонували, щоб не втомлювався, чаю дали, каву, кашу і закутали мене всього, щоб не змерз. Речей з собою надавали…страх скільки! І у прихистку люди, які туточки роблять –теж золото", – каже Андрій Андрійович.
У приватних розмовах багато людей кажуть: якби заздалегідь знали, що пропонують волонтери, то погодилися б на евакуацію раніше.
Наразі для евакуйованих готують великий проєкт "Безкоштовний психологічний ретрит". Зареєструватися можна за номером телефону:
-
38(098)865-64-31.
У програмі ретриту:
- психологічна реабілітацію для батьків та дітей;
- індивідуальні психологічні консультації;
- психологічні тренінги;
- арт-терапія;
- йога;
- медитації;
- майстер-класи;
- виїзні екскурсії.
3020
