Про це йдеться на сторінці ініціативи.
Мій дім помістився в чашку
Проєкт "Мій дім помістився в чашку" створений, щоб допомогти українцям із різних регіонів порозумітися, йдеться на сайті ініціативи.
Для цього волонтери використовують образ маленьких речей, які люди забирають з собою на згадку про рідний дім.
"Такі речі є у тих, хто змінює житло раз на кілька місяців у межах столиці; у тих, хто колись залишав рідне місто у пошуках більших можливостей; і, звичайно, у тих, хто був змушений тікати з рідного дому через окупацію та бойові дії. Ми робимо це, щоби пояснити складні переживання на доступному багатьом образі", – кажуть організатори.
Іноді людям важко відмовитися від звичок. Втім, дехто покидаючи домівку, відмовляється від усього попереднього життя, підкреслюють у "Helping to Leave".
Волонтери використовують маленькі речі
У межах комунікаційної кампанії волонтери планують опублікувати 12 історій про українців, які покинули свій дім через війну. Вже опублікували 6 історій евакуйованих. Прочитати їх можна за посиланням.
Вже опублікували відео-маніфест з артисткою Марусею Чуприненко, яка стала голосом переселенців і тих, чий дім зараз в окупації.
Ключі та одяг, у якому пережив полон
Іван родом із Харківщини. На початку повномасштабної війни чоловік почав евакуйовувати людей із Балаклії. Коли Іван вивозив літніх людей, його зупинили російські військові та змусили віддати телефон. Ситуація занепокоїла його батька, тож вони поїхали на блокпост.
"Ми вирішили їхати разом із батьком на його машині. Ну ось я в чому був, у кофті, у кросівках, так і поїхав. Виходить їхній командир і каже мені: “Чувак, вибач, але нам доведеться забрати тебе в полон", – згадує Іван.
Коли чоловіка забрали у полон, його дитині було всього чотири місяці. Лише за поворотами машини Іван зрозумів, куди його привезли. У полоні Івана поранили і спустили у підвал, де вже були інші люди.
"Було холодно та не давали їсти. Ні, ну може через чотири чи п’ять годин вони спустили туди дволітрову пляшку води та півбуханки хліба — на вісім людей. Я з’їв півшматочка і зробив два ковтка води…", — розповідає про добу у підвалі Іван.
Іван
Івана допитували, переглядали контакти та знайшли навіть видалені файли.
"А потім вони побачили, що я займаюся евакуацією, і сказали мені: "Їдь звідси". Мене випустили, посадили вже в нормальну машину на заднє сидіння. Висадили в центрі у Вербівці, розв’язали руки, очі", – каже Іван.
Іван вирішив виїжджати і взяв із собою лише найнеобхідніші речі: ключі від дому та одяг, у якому врятувався від росіян. Тепер Іван проживає у Харкові.
Вишиванку заховала у чоботі
Ольга залишалася в окупації протягом двох років. Від виїзду жінку зупиняли труднощі евакуації з маломобільним братом. Коли жінка наважилася виїхати, то забрала з собою вишиванку із приватного музею знайомої.
"Залежить від того, на яку ти людину попадеш. Одна людина дозволить провезти, а інша може зробити з цього проблему. Тож я сказала власниці, що візьму лише одну сорочку, та придумала, як її сховати", – розповідає про ризики евакуації Ольга.
Сорочку Ольга сховала у носок зимового черевика та засипала його ліками брата. Втім, обшук був прискіпливим. Ользі вдалося скористатися метушнею росіян і хутко перекласти вишиванку до речей, які вже перевірили. Це врятувало жінку і родині вдалося проїхати далі.
Крім вишиванки Ольга забрала родинні фотографії.
Ольга
"Там фото, де ми зустрічаємося з друзями — ми це називали вилазками. Збиралися за столом, танцювали. Фото, де ми з дітьми, з виставами, які ми з батьками робили для них в костюмах, такі сценки. Радісно дивитися на ці фото, тому що ми дійсно використовували цей час на користь не тільки нашим дітям, але й нам самим".
3020
