Дівчина розповіла редакції Евакуація.City про дорогу, рішення їхати і свої плани.
Далі пряма мова Віки...
Початок війни
Я навчаюся в 11 класі, живу у маленькому місті Рубіжне на Луганщині. З 2015 року переїхала туди з Луганська через війну. Хочу вступати до університету на ветеринарію. До 24 лютого готувалася до ЗНО, зустрічалася з друзями. Все як звичайно.
Спочатку я нічого не відчула, прокинулася зранку, щоб йти до школи. Побачила, що мій хлопець в телеграмі написав: чути вибухи, ми їдемо до села. Тоді я теж почула вибухи, але вони були віддалені, не в самому місті. Нам сказали, що ми не йдемо до школи, я читала новини. У Рубіжному всі почали скуповувати продукти в магазинах.
Віка з сестрою Олею
Спочатку в нас не було думок виїжджати, там в нас сім'я, бабусі з дідусями, в мами робота. У перші дні в місті ще будо більш-менш нормально, потім на початку березня в Рубіжному почали активно бомбити, тоді ми думали про евакуацію, але ще вагалися.
Я не хотіла їхати і залишати свого кота. Ми не хотіли "кинути" тут маминих батьків. У нас поруч з домом було сховище і це нас в принципі влаштовувало, ходили туди. Їжа і вода в нас була, тому що ми зробили запаси.
Звуки, схожі на грім
Остаточно вирішили, що ми повинні їхати за день до того, як поїхали. Тоді нам відключили світло, воду і зв’язок по всьому місту. Це була жахлива ніч. Мабуть, найжахливіша в моєму житті.
Віддалені звуки вибухів схожі на грім і блискавку. Коли це десь поруч, то просто все трясеться, і ти теж, і всім страшно. Трохи безпечніше, коли ти у сховищі, а коли вибухи застають вдома, то такий звук, що навіть не знаю, як передати.
Один раз під час вибухів ми вийшли до під’їзду, вважали, що там безпечніше, ніж в квартирі. Потім десь поряд летіли снаряди, ми полягали просто на підлогу, закрили вуха, відкрили рот і це було дуже страшно. Я думала, що помру в той момент.
Евакуаційний автобус
Знайома моєї мами займається евакуаційними перевезеннями і ми дізналися, що з центру міста можна виїхати евакуаційним автобусом. У той день, коли ми виїжджали, ми не знали, чи буде автобус, чи його не буде, тому що не було зв’язку. Але твердо вирішили, що треба збиратися і йти.
Ми зібрали трохи речей, взяли теплий одяг, щоб якщо треба буде, ховатися в сховищі, яке буде поряд, і пішли. Йти було трохи далеко, ми йшли під звуки обстрілів. Це було страшно. Прийшли в центр міста і побачили, що там вже все зруйновано.
На жаль, в нас не було можливості забрати кота, але ми залишили ключі моїй сусідці, щоб вона його годувала. Мені соромно, почуваюся винною, що я його залишила, але був вибір: або ми залишаємося разом там і можливо разом гинемо, або в перспективі ми разом живемо. Вірю в те, що з ним все буде гаразд, і я скоро зможу повернутися хоча б, щоб забрати його.
Дівчина мусила залишити вдома кота
Нам пощастило, у центрі був автобус. Ми виїжджали теж під звуки вистрілів, але більш-менш спокійно. З автобуса пересіли на потяг до Львова. В автобусі було дуже тісно, намагалися взяти якомога більше людей, всі сиділи просто один на одному, але зараз це не так важливо. Важливо, що всі виїхали. У потязі ми попали до вагона CV, де два місця в купе. Було 8 людей в купе, тобто 4 людини на місце. Я гадаю, це нормально і ми досить комфортно доїхали.
У Львові була моя сестра, вона приїхала туди з Києва і зупинилася у квартирі своєї знайомої, ми з мамою живемо з нею.
Школа і вступ
Я зараз розумію, що краще би просто сиділа готувалася до ЗНО, писала контрольні з геометрії та думала про них. Зараз невідомо, що з моїм вступом, чи буде він, чи ні, але це, мабуть, зараз не так важливо.
Я намагаюся продовжувати підготовку до ЗНО, хоч невідомо, чи буде воно і в якій формі. Планую вступати на ветеринарію, тому зараз шукаю волонтерські організації, де можна допомагати тваринам. Дізналася про проєкт від МОН, де надають дистанційне навчання всім охочим, і гадаю, що спробую вчитися.
Віка навчається в 11 класі
Зараз я дуже хвилююся за своїх рідних, вони без зв’язку, без світла, води. Не можу дізнатися, чи в них все добре. Намагаємося знайти новини про моє місто і про нашу домівку, чи ціла вона, чи ні.
Взагалі в мене нормальний настрій, пробую відволіктися і відійти від шоку. Гуляю Львовом, тут спокійно, багато машин, людей і мені це дуже подобається. Ми сьогодні з сестрою відвідали кав’ярню, це було дуже приємно, тому що в мене в місті ніхто не ходить на каву, все зачинено.
Я людина позитивна, тому вірю, що скоро повернуся, що моя квартира буде ціла і всі будуть живі та здорові. Я дуже хочу додому. Найперше коли приїду – обійму близьких і скажу, які вони мені дорогі.
3020
