Що робити редакції Евакуація.City розповіла психологиня, юнгіанський консультант Юлія Острякова.
Юлія Острякова
Я хочу евакуюватися з гарячої точки, а мої рідні відмовляються. Що мені робити?
Ситуації, коли людина відмовляється під час війни покидати свою домівку, дуже часті. Для багатьох людей, особливо літніх, дім – це своєрідне місце сили, територія прив'язаності. Місце, де людина прожила все життя, є ресурсним і дає сили впоратись з кризовими ситуаціями. Це одна з природних реакцій – вирішити залишитись у звичному середовищі.
Складно усвідомити, що наші рідні мають право на своє рішення, навіть, якщо нас лякає їх вибір. І ми маємо до них прислухатись.
Але важливий момент, чи усвідомлено людина це рішення приймає. Тобто ви маєте обговорити усі наслідки того, що родич залишається, він має розуміти, що це може становити загрозу для його життя, що у вас може не бути можливості забрати його пізніше.
Можна розписати "квадрат Декарта":
- позитивні наслідки, якщо родич залишиться,
- негативні наслідки, якщо родич залишиться,
- позитивні наслідки, якщо родич поїде,
- негативні наслідки, якщо родич поїде.
Більше за все лякає невизначеність. Тож треба обговорити чіткий план, краще декілька варіантів:
- куди, коли, з ким їхати,
- що брати з собою,
- де зустрітись з родичами, якщо не буде зв'язку,
- як потім шукати роботу, житло.
Важливо також самому чітко визначитись, незалежно від того, що вирішать рідні, чи готові ви їхати без них, який план дій на випадок, якщо вони їдуть, і на випадок, якщо вони залишаються.
Може бути таке, що людині складно прийняти рішення, у неї сильний страх, її реакція схожа на "завмирання". Тобі треба вивести її на усвідомлення і обговорити усі наслідки в адекватному стані.
Які аргументи можна використати, щоб переконати рідних виїхати?
Аргументи залежать від цінностей конкретної людини. Можна робити акцент на:
- майно,
- спогади,
- її життя і здоров'я,
- емоційний стан близьких,
- громадянську позицію (наприклад, якщо для людини дуже важлива перемога України, пояснити, що залишаючись як цивільний у гарячій точці, вона може не допомагати, а навпаки заважати армії, спробувати знайти заняття, в якому родич зможе бути корисним).
А, якщо мої рідні не можуть самі про себе дбати, що тоді?
Якщо людина не може сама про себе подбати – це може бути одним з аргументів, аби їхати. Якщо мова про людину недієздатну, рішення має приймати опікун. Якщо людина, наприклад, має інвалідність, але розуміє наслідки, то рішення про виїзд приймає самостійно.
Можна лише наголосити, що у разі загострення ситуації рідним доведеться вертатись за нею, що може наражати їх на небезпеку.
Я виїхав (-ла) і не змогла забрати рідних. Як побороти відчуття провини?
Багато хто має зараз "провину вцілілого", "синдром концтабору", "синдром голокосту". Це такий стан, коли людина відчуває провину за те, що вижила, коли інші гинуть, за те, що перебуває в кращих і безпечніших умовах, думає, що заслуговує через це на покарання.
Аби побороти це відчуття провини, треба згадати про справжні причини ситуації, яка травмує. Змістити фокус уваги не на себе, а на зовнішні обставини, що до цього призвели.
Спитайте себе, чи дійсно є ваша провина у тому, що відбувається? І якщо вашої провини немає (а найчастіше її немає), то треба повернутись до об'єктивної дійсності. Зрозуміти, що ви зробили все, що від вас залежало в цій ситуації. Можна навіть записати, що я робив, що намагався зробити, виходячи зі своїх ресурсів.
Важливо усвідомити, що те, що зараз відбувається – це вже не ваша відповідальність. І подумати про те, що ви зараз можете зробити там, де перебуваєте:
- надіслати рідним допомогу,
- пошукати варіанти евакуації для різних;
- спробувати вийти з рідними на зв'язок, поповнити їм рахунки мобільного;
- допомогти іншим евакуйованим;
- просто робити свою роботу, бо це теж приносить користь людям.
Варто робити будь-що, що допоможе повернути контроль у ту частину життя, де ви можете щось контролювати.
Якщо є можливість, проговорювати свої почуття з близькими, людьми, які пережили подібне, волонтерами, психологами.
Я в безпеці, мої рідні досі в гарячій точці, з ними немає зв'язку, як не збожеволіти?
Всі люди переживають стрес по-різному. Це залежить від попереднього досвіду, характеру, спроможності долати стрес... Найбільше тривожаться ті, хто відчуває провину вцілілого, такі люди взагалі схильні відчувати провину за будь-що.
Знову ж таки, найбільше лякає невизначеність. Не сам факт, що з рідними немає зв'язку, а те що ми уявляємо, що страшного могло з ними статися. Тривога пов'язана з майбутнім, і з тим, що немає контролю ситуації.
Можна проговорити чи записати, що я не можу контролювати (наприклад, відсутність зв'язку), і що можу (свої вчинки, думки, емоційний стан).
Якщо я не можу вплинути на ситуацію, то як я можу допомогти собі. Можна використовувати техніки саморегуляції. Їх безліч – подихати, переключитися, повернутись до реальності через тіло.
А ще можна проговорювати свої відчуття: "я тривожуся", "я боюся".
Я в гарячій точці (у цьому є потреба), але хочу відправити рідних у безпечне місце, як їх переконати їхати без мене?
Аргументи можуть бути такі самі, як і для того, щоб рідні виїхали разом з вами. Але варто бути готовим, що людина може вирішити залишитись. Головне – розуміти, що ви зробили все, що могли: навели аргументи, обговорили наслідки.
Як підготувати до дороги за кордон людей, які не знають мов і не мають такого досвіду?
Для багатьох країн зараз нема вимоги про обов'язкове знання мови на момент переїзду, є багато курсів. Мовне питання можна вирішити. А лякає невідомість.
Треба підготувати максимально конкретну інформацію про країну, контакти. Спланувати: як, куди, коли і з ким їхати. Це допоможе менше тривожитись і бути більш зібраним.
3020
