Редакція Евакуація.City поспілкувалася про це з психотерапевткою Оксаною Верховод про почуття тих, хто виїхав.
Оксана Верховод
Я відчуваю провину, що в безпеці. Що зі мною?
Не можна на 100% cказати, що йдеться саме про синдром вцілілого (чи "синдром концтабору"), оскільки він є частиною такого психічного явища як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Цей розклад складний та включає низку симптомів, одним із яких є посилене почуття провини за те, що людина вижила, а інші, кого також спіткали трагічні обставини – ні.
Часом, це почуття стає центровим, і до нього додаються ще такі симптоми, як прагнення ізолюватися, розірвання соціальних контактів, безсоння, апатія, безсилля, втрата сенсу, нічні жахи та флешбеки (повернення до травматичної події знову і знову).
Оскільки наш культуральний досвід містить чимало трагічного та насильницького досвіду, попередніми поколіннями виробилися свої механізми та способи виживання. Серед них – механізм знецінення своїх почуттів та порівняння власного досвіду з досвідом інших. Напевне, і в довоєнні часи, ви могли чути, як у нас схильні маскувати під позитивне мислення механізм знецінення, що побутово звучить, як: "Немає чого засмучуватися. Подивися, є ті, кому гірше".
Таким чином, почуття провини – виступає свого роду соціально-особистісним регулятором, покликаним орієнтуватися на інших, а не на себе, свої почуття, думки, досвід, переживання.
Часом до цього додається, ще такий собі докір: "Іншим гірше, а ти страждаєш", що апелює ще й до почуття сорому, відчуття, що з людиною щось не так, якщо вона реагує так, а не ігнорує те, що її непокоїть, лякає, підштовхує рятувати себе. Такі механізми та процеси стають частиною нас самих, поселившись, як вже зазначалося, у Батьківській частині нашої особистості.
І в ситуації війни, коли Доросла частка людини ще не проаналізувала та не зробила відповідні висновки про реальність, в Батьківській частині вже актуалізувалися відповідні механізми і людина може занурюватись в них, проживаючи провину та сором.
Відчуття провини заважає жити: що робити?
У цілому, якщо немає ПТСР (його діагностує психотерапевт та психіатр), то впоратись із почуттям провини та сорому дозволить аналіз ситуації та розгляд реальності, як вона є. А також розуміння, що кожна людина має право на свій персональний вибір, який буде правильним, якщо він є доцільним для неї, тобто дозволяє їй реалізувати її потреби, не загрожуючи життю та здоров’ю інших.
Відсутність обстрілів чи бомбардувань ще не свідчить про наявність безпеки. Оскільки невизначеність, потенційна загроза, очікування можливого нападу також закономірно формують зворотне відчуття – небезпеки. І в цьому випадку, тривога та страх є природними почуттями, що підштовхують захищати себе. Виїзд є тим захистом, який людина побачила для себе та вирішила реалізувати.
Тож вона може сказати собі: "Я зробила це, тому що маю на це право: піклуватися про себе та своїх дітей або близьких, створювати для себе більше відчуття безпеки та ті умови життя, які будуть підтримуючими та здоров’язберігаючими". Після розгляду та прийняття реальності, людина може поставити собі запитання: "Коли я маю сили та ресурс, коли моє почуття безпеки відновлено, як я можу бути корисною тим, хто наразі не має цих умов?".
Волонтерство, посильна підтримка інших, хто залишився в більш скрутних обставинах – також дієвий спосіб справлятися з почуттям провини та сорому за свій вибір. Але, важливо, щоб були віднайдені сенси та цінності, з яких реалізується ця діяльність. Мотивація просто спокутувати провину може видатися виснажливою. Можна також порекомендувати людині фокусуватися на тому, що вона отримала завдяки тому вибору, який здійснила, і в чому проявилася її сила.
Свого часу для мене підтримуючим стало розуміння, того, що ми весь час всередині себе розповідаємо собі певні історії. Й історія про вибір поїхати може бути історією про те, що "я їхала з надією на більшу безпеку, рятувала своє життя та життя своїх дітей/рідних" або ж історія, що "я усіх покинула/зрадила/егоїстично думала тільки про себе".
Послухайте, яку історію ви розповідаєте собі і запитайте, чи додає вона вам сил? Чи приносить вона якусь користь тим чи тому, перед ким ви відчуваєте провину? Якщо ж, людина пережила більш травматичний досвід, і окрім почуття провини є інші важкі симптоми, буде доцільним звернутися до психотерапевта чи психіатра, щоб провести діагностику та здійснити більш глибоку роботу по зціленню травми.
Мені докоряють, що я виїхала (-в). Як відповідати?
Не потрібно якось боротися чи щось доводити людям, які вважають ваш вибір поїхати неправильним. Поважайте свої межі та свій вибір, на який ви маєте повне право. На закиди та звинувачення щодо цього можете реагувати, як і на будь-які інші, якщо вам важливо відстояти свої межі чи важлива ця комунікація.
Варіант відповіді, який би обрала я: "Дякую! Ти маєш право на свою думку, а я на свою. Будь-ласка, зупинись. Ти не можеш засуджувати чи звинувачувати мене, бо це моє життя, мої потреби і мій вибір, за які я несу відповідальність. Саме я, а не ти".
Якщо ж це хейтерські коментарі у мережі чи закиди від людей, контакт з якими не несе цінності для вас, – можете просто ігнорувати це та проходити повз, за необхідності блокувати, бо важливо берегти себе та не давати можливість іншим здійснювати насильницькі дії по відношенню до вас.
Цінуйте свою рішучість та спробуйте знайти в цій історії ресурс, який ви можете використовувати і надалі, зокрема і задля підтримки тих, кому це зараз необхідно.
3020
