Безпека малечі, їхній добробут та доступ до базових послуг перебувають під загрозою через війну. Волонтери благодійного фонду "Із янголом на плечі" приходять у лікарні, щоб зайняти дітей та дорослих творчістю та подарувати їм хоча би одну годину щастя.
Пір’їнка ангела
"Перлина, намистина та перо. Ці прості речі сьогодні перетворяться на талісман супер сили", – говорить художниця та волонтерка благодійного фонду "Із янголом на плечі" Христина Валько.
Довге чорне волосся спадає на білу футболку із намальованим ангелом, а медична маска ховає широку усмішку. Художниця тримає в руках пір’їну кольору свіжої трави, а на столі перед нею лежать блискучі стрічки, глина, фарби, ножиці та дерев’яні серденька.
"Ще нам знадобиться велике яскраве серце, на якому залишимо таємний код наших рук. Зробимо обереги, які колись були у справжніх козаків-характерників", – пояснює Христина. Разом з іншими учасницями фонду вона прийшла у Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, щоб провести "Годинку щастя" для маленьких пацієнтів. Фонд співпрацює з лікарнею майже п’ять років – організовує дні народження, художні майстер-класи, допомагає знайти донорів та кошти.
Дівчата із фонду "Із янголом на плечі" з початком війни приходять у лікарню щотижня. Спочатку тут перебувало багато родин, які вимушено залишили свій дім. Наприклад, на майстер-класі в неврологічному відділенні було більше тридцяти дітей, не рахуючи їхніх родичів. Минулого тижня пацієнтів вже було в рази менше.
"Ми приходимо в неврологічне, гематологічне відділення та до дітей з онкологічними захворюваннями. Щомісяця організовуємо дні уродинників: попередньо телефонуємо до батьків та запитуємо, про що мріють їхні дітки. Деякі малюки, на жаль, святкують у лікарні два або й три дні народження поспіль. Це терапія не лише для дітей, але і для дорослих, які їх супроводжують", – розповідає волонтерка фонду Ірина Бура. Спільно із кураторкою фонду Мар’яною Трегуб Ірина організовує дні народження дітей, збирає волонтерів. Багато діток не можуть самостійно пересуватися, тож потрібні люди, які б могли їх супроводжувати під час свята.
Волонтерки благодійного фонду “Із янголом на плечі” Оля Тарасович та Ірина Бура
Волонтерство Ірини розпочалось із участі у громадській організації "Care in Action – Турбота в Дії" – вона була наставницею дівчинки із дитячого будинку. Три роки тому Ірина приєдналась до благодійного фонду "Із янголом на плечі".
"Школою виживання для мене були заняття із дітками у відділенні онкології. Мені вартувало багатьох зусиль прийти у дитячу лікарню, – пригадує Ірина. – Зрозуміла, що мої сльози нікому не потрібні і нікому не допоможуть. Опанувала себе і тепер організовую свята для дітей. У моєму телефоні вже записано багато нових імен".
Ірина Бура розповідає, що фонд активно допомагає людям із перших днів війни – купують продукти, медичні засоби та відправляють у різні міста України, наприклад Київ, Харків, Бучу.
"У фонді є дівчата, які працюють провізорами і фахово сортують медичні препарати. Без них ми б так швидко не справлялись", – говорить з усмішкою Іра. Додає, що у кожного з волонтерів фонду є знайомі у Чехії, Польщі та багатьох інших країнах, які також долучились до збору коштів для українців.
"Лікарню ми не залишаємо без уваги. Діти попри усі обставини залишаються дітьми, потребують уваги та хочуть гратися. Ми їм привезли іграшки, розмальовки, кольоровий папір та олівці. Старша медсестра одного з відділень розповідала, що батьки також із задоволенням малюють разом з дітьми. У цей час відпочинок потрібен усім", – каже волонтерка.
Намальований ангел
У руках чотирьохрічної Софії рожевий листок. До нього приклеєний усміхнений білий ангел із написом "мир". Дівчинка зробила витинанку на майстер-класі у лікарні, де перебуває разом із мамою Тамарою.
"Тиждень у Києві ми якось трималися. Проте вирішили виїжджати, щоб зберегти дитячу психіку. Донька народилася на три місяці раніше, важила 860 грамів, має порушення мовлення та розвитку. Проте ми потихеньку усе надолужуємо. Соня – велика молодчинка", – розповідає Тамара.
У день перед початком війни Тамара прасувала вишиванку доньки для відкритого уроку. Чоловік готувався до робочого дня.
Їй довелось багато переїжджати з 2014 року. Спочатку залишила рідне містечко у Донецькій області, потім були Запоріжжя, Дніпро та Київ, де вони з чоловіком знайшли житло та роботу. У Києві народилася Софія. Увесь свій час жінка проводила разом із донькою, щоб створити їй гарні умови для розвитку.
З початком війни ставало дедалі складніше оберігати дитину від страшної реальності. Родина жила у Броварах, звідки добре чули вибухи. Переселились у коридор, на підлозі обладнали місця для спання, оскільки у будинку не було спеціального укриття. Коли ракетні удари почастішали, вирішили виїжджати з Києва. Сусід відвіз їх з донькою на вокзал і їм вдалося втиснутися у тамбур потяга.
"Соня їхала на валізі, а я стоячи мало не на одній нозі. Навіть не знаю, скільки людей було у вагоні, усюди на підлозі стояли переноски із тваринами. Добирались одинадцять годин", – пригадує Тамара.
Речей з собою майже не взяла. Шкодує, що не прихопила комп’ютер, заспокоює себе тим, що мобільний телефон – це також "вікно у світ". "Усе життя неможливо вмістити в одну валізу. Люди залишали зайві речі просто на пероні, щоб потяг вмістив якомога більше переселенців", – каже жінка.
До Львова потяг прибув за годину до завершення комендантського часу. У наметах біля будівлі та й на самому вокзалі місця майже не було. Довелось залишитись біля входу на вулиці. Соня багато плакала і увесь час запитувала Тамару: "Мамо, коли ми поїдемо додому?". Волонтери направили їх в притулок, де дівчата відпочили з дороги. Згодом оселились у будинку у Самбірському районі. Власники раніше здавали у ньому кімнати для туристів, а тепер тут безкоштовно живуть вимушені переселенці.
Тамара звернулась до місцевого лікаря-невролога, який дав скерування для доньки у неврологічне відділення Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.
"У перший вечір нашого перебування у лікарні лунала повітряна тривога. Довелось спускатись у бомбосховище", – розповідає Тамара. Повітряна тривога звучить і зараз, тож усі спускаються у підвал лікарні. Стрілки на стінах скеровують людей у сховище, де для маленьких пацієнтів підготували ліжка з ковдрами. У сховищі холодно, діти одягнені у верхній одяг – одні бігають та бавляться, інші тихо сидять біля старших. Люди чекають відбою тривоги.
"Мрія у нас одна – про перемогу. Плануємо жити далі", – усміхається Тамара.
Ангел на плечі
В одній родині трирічний Назар захворів на лейкемію. Друзям сім’ї вдалось зібрати гроші на операцію. У 2014 році знову стався рецидив. Його прооперували за кордоном, реабілітацію проходив у Львові.
"Ми організували для Назара день народження у лікарні – подарунки, кульки, клоуни", – пригадує волонтерка фонду та фотографка Оля Тарасович. Утім хвороба повернулась знову і хлопчик помер.
"Назарчик згуртував навколо себе людей, які готові допомагати іншим. У 2017 році Юрій Федечко зареєстрував благодійний фонд, який уже допоміг десяткам дітей продовжити щасливе життя. Мабуть Назарчик і є тим ангелом на плечі, який допомагає нам усім", – каже Оля. Директор фонду Юрій Федечко, голова правління Ірина Плахтій та багато інших формують кістяк фонду "Із янголом на плечі". До благодійності приєднується усе більше меценатів та волонтерів, які допомагають дітям з онкологічними захворюваннями.
Оля Тарасович розповідає, що фонд розвиває багато напрямків для благодійності, однак не полишає співпраці із лікарнею. Також у фонду сформована база донорів, які можуть оперативно здати кров та врятувати життя дитині.
"Коли фонд починає опікуватись дитиною, ми зазвичай знайомимось із нею ближче. Приходимо у гості, знайомимось із рідними дитини, домашніми улюбленцями, багато розмовляємо. Я документую усі ці речі, адже фотографування – це те, що вмію робити найкраще", – говорить з усмішкою Оля.
Під час художнього майстер-класу дітки разом з батьками виготовили талісмани. Перлина, намистина та перо, прикріплені до дерев’яного серця. Діти занурюють палець у фарбу і залишають на сердечку свій відбиток. Амулет супер сили готовий. Як і витинанка із янголом. Тепер кожна дитина у відділенні має нехай паперового, але дуже сильного ангела-хоронителя із великим серцем.
3020
