Редакція Евакуація.City поспілкувалася з 21-річною Діаною Ісмаіловою, яка спочатку виїхала за кордон, але зрештою повернулася в Україну.
Діана Ісмаілова з Донеччини навчалася на останньому курсі на еколога у Харкові. Працювала консультанткою, а за тиждень до війни вирішила звільнитися та знайти нову роботу. Проте вже 24 лютого звичне життя стало далеким, перебування у Харкові стало небезпечним.
Діана у мирному Харкові
Діана з подружками вирішили їхати до Львова. Потяг чекали з самого ранку до 7 вечора.
"Пускали до вагонів тільки жінок з дітьми та іноземців (це був період, коли вони масово виїжджали). Ми пропустили десь два чи три потяги і вже були у відчаї. Тому, коли побачили електричку, яка прямувала до Вінниці, сіли у неї. Людей було дуже багато, туалету не було, пасажирам довелося використовувати для цих цілей тамбур", – згадує вона.
У Вінниці дівчата зупинилися в банкетному залі у заміському комплексі, який переобладнали для ночівлі людей.
"Там було досить комфортно, зранку ми знову відправилися у дорогу, до Львова", – розповідає Діана.
Далі Діана планувала їхати в Польщу, там живе її знайома та були контакти агентки, яка мала допомогти з працевлаштуванням. Щоправда та одразу попередила: роботу буде важко.
Через декілька днів почалися обстріли і в рідному селищі дівчини, що на Донеччині, де проживали її мама з молодшим братом.
"Про те, що зі мною у Польщу поїде ще мама з братом, я дізналася, будучи вже у Львові", – каже Діана.
Перетнувши кордон на евакуаційному автобусі, сім'я Діани поїхала до центру переселенців. Згодом мама з братом знайшли прихисток у селищі біля Варшави, у поляка, який приймав жінок з дітьми.
"Чоловік, який прийняв маму та ще декілька сімей, повідомив, що вони можуть жити тут 3 місяці", – розповідає дівчина.
Діану ж на кордоні зустріла знайома, Даша. До її дому вони добиралися на пожежній машині, яку поляки використали для гуманітарної допомоги. Але залишитися у знайомої Діана не змогла через алергію на котів. Тож вона на 2 тижні переїхала до будинку, де її прийняли колеги родички.
Дівчина каже, що ставилися до неї тепло, намагалися допомогти з працевлаштуванням, проте на їхньому підприємстві вільних місць не було. Загалом пошук роботи виявився "завданням із зірочкою".
"Через два тижні вийшло знайти для мене вакансію у Вроцлаві, на заводі LG Electronics. Мене і інших українців заселили в хостел по 6-7 людей у кімнаті, хоча спершу говорили про те, що будемо жити втрьох. Умови були хорошими. Робота мала бути по 10 годин, але через те, що людей багато скоротили до 8. Ми залишилися чекати на дзвінок від куратора, я встигла зробити потрібні документи та дублікати ключів, купити нову сім-карту. Проте через кілька днів нам подзвонили і сказали, що робота є виключно для чоловіків. Тому через три дні жінки мали покинути цей хостел", – згадує українка.
Після цього Діана прийняла рішення повертатися в Україну, адже з родиною вони порізно, а для пошуку роботу потрібно було нове житло.
Шлях з Вроцлава до Перемишля, де розташований вокзал зайняв 6 годин на машині українки, яка проживала з Діаною у хостелі. На вокзалі сказали, що проїзд буде безкоштовним, проте потім виявилося, що це не так. Через обстріли біля Львову поїзд затримали.
"Поки чекала на потяг, виявилося, що багато українців теж повертаються додому. Найбільше здивувала жінка з дитиною, яка збиралася їхати назад у Харків, на Салтівку (один з найбільш постраждалих районів Харкова). Усі були дуже втомлені. По приїзду у Польщу ми відчували ейфорію: тобі дають безкоштовний одяг, гуманітарну допомогу, тут безпечно. Проте потім ти розумієш, що тебе чекає повна невизначеність, адже залишитися та облаштуватися не так вже й легко", – пояснює вона.
Перетнувши кордон Діана поїхала до Дніпра, до друзів та планує займатися волонтерством. Про своє рішення не шкодує. Мамі дівчини вдалося знайти роботу в Польщі в невеликому селищі, тож вона з братом наразі залишаться там.
"Українцям у Польщі видають зовсім нові речі – від кросівок до курток, з їжею проблем також немає, поляки сильно допомагають, з цим питань немає. Проте з роботою є", – резюмує Діана.
3020
