Про свій досвід Світлана розповіла для Торецьк.Сity.
У місті було багато колаборантів
Світлана Панаріна працювала у терапевтичному відділенні Центрально-Міської лікарні Торецька.
Вона брала участь у громадському житті міста, була активісткою організації "Твоє нове місто".
"Ми знали, що росія нападе на Україну, це було лише питання часу, тож останні кілька років наша діяльність була спрямована на те, щоб розповісти мешканцям громади, що таке росія та які загрози вона несе", – каже Світлана Панаріна.
Десь за три місяці до війни Світлані та її онучці почали надходити погрози. За словами жінки, колаборантів у місті дуже багато, тих, хто чекав на прихід рф.
У час війни погрози не припинялися і жінка вирішила виїхати з міста. Увечері 12 березня вона з онукою поїхала на евакуаційному поїзді.
У Торецьку Світлана залишила батька, якому 85 років, він лежачий, і мати – 82 роки. Каже, що ніколи не залишила старих батьків, але мусила врятувати своє життя та життя онуки.
Переїзд до Польщі та Німеччини
Світлана та її онука вийшли у Львові. Там були й волонтери, вода, і поїсти, і все безплатно.
"Напевно, так, як організована допомога біженцям у Львові, не відбувається, напевно, в жодній країні. Там все на найвищому рівні. Кому нема де ночувати, волонтери знаходять житло на одну ніч. Нікого не залишать без допомоги, жодної людини", – розмірковує Світлана.
Світлана збиралася їхати далі до Німеччини. Діти її подруги поїхали ще у 2014 році. Вони могли прийняти жінку з онукою.
"Ми дізналися у волонтерів, звідки відправляється електропоїзд на Польщу та пішли на перон. Була вже п'ята година вечора. Чекали ми довго, стоячи, в черзі було не менш як 2 тисячі людей. Поїзд не подавали й жодного розкладу не було. Так ми стояли до 2 години ночі", – згадує Світлана.
Cвітлана познайомилася волонтером Василем. Він був на Майдані, на руках у нього загинув друг. Вночі волонтерить, у свій будинок пустив 40 людей із Донецької області.
Світлана у Львові
"Польські прикордонники допомагають, підхоплюють багаж та несуть, бо якийсь відрізок на кордоні треба проходити пішки. Ми навіть не заходили до пункту контролю, у нас зібрали документи та буквально через 20 хвилин (в автобусі було багато людей) винесли всі документи зі штампами. Так ми пройшли контроль. Потрібні були лише закордонні паспорти", – розповідає Світлана.
У Польщі на Світлану з онукою чекали діти колеги на машині, тож вони рушили до Німеччини.
Там тимчасово зупинилися в Мюнхені, у квартирі знайомих, одразу зареєструвалися на отримання тимчасової посвідки на проживання (на пів року).
"З житлом у Німеччині дуже складно, і напевно іншим людям я радила б їхати в інші місця", – радить Світлана.
Волонтери не запропонували жодного житла – можна було поселитись у табір для біженців. Світлана шукала житло сама, дала оголошення у соцмережах із проханням допомогти.
"Нам з онукою запропонували підселення до німецької родини у маленькому містечку Майнбург (15 тис. населення) у цьому ж регіоні, у Баварії. Ми зараз тут, вже 3 тижні", – розповідає Світлана.
Жінка радить бути дуже уважними та обережними.
"Ми біжимо від смерті та думаємо, що перетинаючи кордон, одразу опинимося серед лише добрих людей і до нас буде лише гарне ставлення. Це не так. Тут попереджають, навіть на телефон приходять SMS від німецької поліції, що є негідники, які користуються інформаційною і правовою безпорадністю українських біженців", – застерігає жінка.
Життя у Німеччині
Сім'я, яка прийняла Світлану Панаріну, велика, у них троє дітей. Господиня – сімейний лікар, господар – учитель математики, але зараз займається сім'єю, ще має невеликий бізнес.
"На запитання "Скільки ми можемо бути тут?", нам відповіли: "Хоч все життя". У нас окрема кімната з ванною та туалетом. Решта усе спільне. Простору вистачає, будинок великий, 300 кв.м із садом", – розповідає Світлана.
Cвітлана готує для родини, яка її прийняла. Хоч усі мають інші харчові звички, жінка ще жодного разу не повторилася.
"Внучка переживає все це легше, ніж я. Вона закінчує дистанційно українську школу, паралельно вже тиждень, як ходить до німецької школи. Складно через мовний бар'єр, рівень підготовки. Тут англійські тексти розбирають на рівні, мабуть, наших вишів, завдання з математики, якою онука додатково займалася ще в Україні, вимагають більше часу на вирішення. І це при тому, що онука – відмінниця в українській школі", – розповідає Світлана.
Онука хотіла вступати до університету Каразіна, але оскільки будівля зруйнована, то задумується над навчанням у Німеччині.
Світлана вже отримала тимчасову посвідку на проживання. Крім того, їм з онукою видали страховки на медобслуговування у сімейного лікаря, невідкладна допомога у Німеччині безплатна.
"Для нас організували зустріч з бургомістром міста, з керівником католицької церкви, нам запропонували висловити свої побажання, якого типу нам потрібна допомога, і більшість написали, що потрібна стоматологічна допомога, яка тут не підпадає під страховку. І місто для нас ці гроші виділило", – розповідає Світлана.
Світлана бере активну участь у мітингах на підтримку України в Німеччині.
Онука Світлана у новому місті
"Тут повсякчас наголошується, скільки Німеччина робить для України, а я намагаюся нагадувати, що це ми зараз для них багато робимо.Ми вдячні за те, що вони надсилають одяг, ліки, приймають біженців. Але я хочу їм донести, що нам не секонд-хенд потрібен, а нам потрібні снаряди, ракети та системи ППО. Вони мають розмовляти зі своїми політиками про це", – розповідає жінка.
У Німеччині жінка не збирається затримуватися надовго. Живе там лише заради онуки, яка адаптується до нового життя.
"Мої батьки кажуть, що ми прожили своє життя, а якщо ви хочете, щоб Україна мала майбутнє, потрібно не вмирати за неї, а боротися і перемагати за неї. Якщо онука закінчить тут університет, я хотіла б, щоб вона стала висококласним лікарем і змогла повернутися в Україну", – розмірковує жінка.
3020
