На першій зустрічі психологині обговорювали проблеми та труднощі, які виникають у евакуйованих після переїзду у безпечне місце, зокрема у Данію. Редакція "Евакуація. Сity" записала найцікавіші думки із зустрічі.
- Перші етапи адаптації
- Як берегти свій ресурс
- Як допомогти дітям
- Чому варто зважати на власний темп і не поспішати
Відновити контакт з тілом
"Мої клієнти, коли описують свій стан після евакуації, кажуть лише одне: "усе нове", – згадує Алла Кіщинська.
Через те, що нового справді дуже багато, люди почуваються невпевнено і розгублено. Тому слід усвідомлено розділити та виокремити:
- нове,
- те, що залишилося незмінним.
"Наприклад, ваші діти залишилися тими, що й були. Ви їх добре знаєте", – каже Алла Кіщинська.
Після усвідомлення – слід турбуватися про себе і приймати нові виклики поступово, не намагаючись вирішити одразу все. Спочатку треба відновити контакт з тілом.
"Я після переїзду просто попросила час, щоб поспати. Я їхала чотири доби, дуже мало спала, майже не пила води, майже нічого їла. Не знала скільки ми будемо стояти на кордонах. Після приїзду одразу звернула увагу на тіло: почала їсти, пити воду. Коли моє тіло живе, я можу з кимось спілкуватися і щось робити", – ділиться досвідом перших кроків після переїзду Вікторія Войтко.
Наступне, що вона почала робити – знаходити дорогу до нового дому з різних куточків міста, за допомогою різного транспорту.
Після переїзду організм людини у стані стресу: плечі згинаються, обличчя стає напруженим, каже кінезіологиня. Тож варто:
- гладити обличчя,
- намагатися його розслабити,
- робити масаж,
- розминати м'язи.
Вікторія Войтко
"Коли ми дивимося важкі новини, то мимоволі зажимаємо нижню щелепу. Створюється так звана "маска скорботи". Тому треба розминати обличчя, особливо жувальні м'язи. Коли напружена нижня щелепа – болить голова, сковує плечі, болить поперек", – пояснює Вікторія Войтко.
Війна розхитує нервову систему, тож чим довше людина була у стані невизначеності, чим довше залишалася в небезпечних умовах, тим більше їй потрібно часу, щоб відновитися. Тож багато одночасних дій можуть виснажити.
Кінезіологиня радить після кожного перегляду новин розминати вуха та очі.
"Ми бачимо дуже багато багато жахливих новин, тому можемо стикатися із "травмою свідка". Коли людина не бачила жахи на власні очі, але травмована через перегляд новин та телебачення", – каже Вікторія.
Знайти новий ресурс і берегти його
Людина, яка вимушено переїхала, стикається не лише зі стресом, а й витрачає багато енергії на жаль за минулим, розмірковує коучиня Ольга Требесова. Багато хто постійно аналізує своє життя, шкодує за тим, що не цінував добрі моменти у минулому.
"Спочатку ми не зможемо повністю від цього позбутися, однозначно. Але треба намагатися направити фокус енергії в інше русло – на маленькі кроки щодо інтеграції", – розповідає Ольга Требесова.
Варто постійно давати собі зворотній зв'язок:
- що вже вдалося зробити;
- що це означає для мене;
- як вдається спілкуватися з іноземцями, як вони налаштовані;
- що можна зробити натомість для них, щоб віддячити;
- який урок можна винести поки не в Україні.
"Це ресурс. Можливо, не такий як був раніше, але ним варто щодня наповнюватися. Придивіться, як, наприклад, данці облаштовують своє життя, які у них цінності. Це теж важливо. Наприклад, мене вразило наскільки життя місцевих збудоване на цінностях", – розповідає Ольга Требесова.
Алла Кіщинська
Варто пам'ятати, чому ви приїхали, як врятували своє життя, каже Алла Кіщинська.
Деякі люди "застягли" у своїй внутрішній агресії, яка виникла як реакція на зовнішню.
"Це теж заважає розвивати та набувати нові стосунки, бачити нові можливості", – каже Алла та додає, що українці потрапили в унікальну ситуацію
Якщо інші біженці живуть в таборах, по пів року чекають на дозвіл працювати, фактично просто чекають, поки війна закінчиться. Українці одразу можуть влаштовуватися на роботу, мають можливість інтегруватися.
Може допомогти відслідковування власних думок та почуттів, розмірковує Поліна Удоденко.
"Я постійно питаю себе, що відчуваю тут і зараз, коли гуляю, спілкуюся з кимось, працюю. Щойно відчуваю щось не те: втому, зміну настрою, це стає важливим сигналом до того, як почуватимусь повністю розбитою. Тоді важливо дати собі час відновитися", – каже Поліна.
Важливо зважати на свої потреби. Варто запитати себе "з ким є ресурс спілкуватися, коли і скільки".
"Евакуйовані за кордон намагаються багато допомагати тим, хто залишився в Україні. Намагаються хоча б вислухати. Але вже через годину такої розмови багато хто починає помічати, що голова починає боліти, з'являється втома. Краще запитати себе: "Чи мені так нормально?", – радить Поліна Удоденко.
Важливо пильно ставитися до свого ресурсу. Це може допомогти почуватися стабільніше у стані тотальної нестабільності.
Як допомогти дітям
Коучка Ольга Требесова двічі втрачала дім. Вперше їй довелося переїхати з Донеччини, потім – евакуюватися за кордон.
"Я переїжджала вже п'ять разів. П'ять. Моя донька – дитина війни. Якось я попросила допомоги в неї, чесно зізналася, що мені зараз важко. Не для того, щоб залякати. Я вчу її не ховати стрес, не накопичувати", – радить Ольга.
Водночас варто пам'ятати, що діти теж потребують підтримки. Вони переживають втрату контакту з рідними, друзями, втрату школи чи садочка.
Варто чесно проговорювати з дитиною "чому ми зараз не вдома", відверто розповідати про нові обставини.
"Варто проговорювати, що, на жаль, є обставини в житті, які ми не можемо змінити, але можемо навчитися в них жити. Далі – разом шукати рішення. Пояснювати, що бабуся чи батько не можуть зараз приїхати через конкретні причини", – каже Алла Кіщинська.
Психологиня радить називати почуття дитини. Наприклад "я бачу, що ти сумуєш", "бачу, що ти злий (зла)".
"Водночас пояснювати, що злиться вона не на тата, а на те, що його немає поруч. Дітям важко підтримувати контакт на відстані, вони на це не завжди здатні", – каже Алла Кіщинська.
Робити все у своєму темпі
Українці, які приїхали за кордон раніше і вже інтегрувалися, часто спонукають інших швидко вчити мову, шукати роботу, влаштовувати своє життя. Але в евакуйованих часто немає ресурсу робити все швидко.
"Варто поважати свій власний підхід до вирішення проблем і свій стиль життя. Навіть, якщо ви переїхали в іншу країну, то можете робити все по своєму, в інший спосіб. Ви маєте свій досвід вирішення інших питань у своєму житті, успішний досвід. Тому навіть якщо ви чогось не вирішили за кордоном, то це не означає, що ви не зробите цього пізніше, що взагалі ні на що не здатні", – каже Поліна Удоденко.
Психологині організували курс психологічної допомоги
Вона радить прислухатися до себе і запитати себе чи потрібно щось вирішити терміново, кому це насправді потрібно – людині, яка прийшла з порадою чи вам.
"Зважайте, з якою швидкістю ви вмієте вирішувати свої власні проблеми. Важливо поважати себе і своє життя", – радить психологиня.
3020
