Журналістка Евакуація.City сама тимчасово перебралася до Трускавця через війну. Вона дослідила як місто приймає людей, де тут отримати допомогу та чи реально залишитися.
Люди відповідають добром на добро
Наталія Пономаренко, з якою зустрічаємося у волонтерському штабі в Народному домі Трускавця, секретар міськради та кураторка гуманітарного штабу в Трускавці ділиться роздумами:
"Раніше наше місто називали містом здоров'я тепер я називаю його містом безпеки".
Донька Наталії навчалася в Києві і тому, коли почалася війна жінка зрозуміла: треба щось робити і швидко. Ініціювала створення штабу з допомогою для тих, хто вимушений покинути свої домівки і приїхати сюди. І для тих, хто захищає країну. Зараз її день проходить у організаційних питаннях: керуванні штабом, домовленностями з благодійниками.
Наталія Пономаренко
Гуманітарний штаб у Народному домі на Бориславській, 1 з'явився в місті першим. Тут роздають засоби особистої гігієни, дитяче харчування, корм для тварин, поспіль. А ще тут можна проконсультуватися з черговим лікарем і отримати медикаменти.
Для того, щоб отримати допомогу необхідно зареєструватися у територіальній громаді міста або у ЦНАПі. Штаб працює з 9 до 17, допомога видається з 10 до 14 в порядку живої черги. Але, якщо роздавати є що, час видачі продовжують.
У містечку працюють ще два штаби. У музеї Біласа створили майстерню, тут плели маскувальні сітки, а зараз шиють балаклави. Охочих помагати тут чекають з 10 до 17.
А на вулиці Кобзаря, 8 з 10 до 17 можна взяти одяг, взуття та іграшки для дітей.
"Нам допомагають благодійні фонди. Ми завжди намагаємось використати ту поміч, яку нам надають, не складуємо її. Видаємо одразу. Наша мета – допомогти, а не накопичувати у приміщенні", – поясню Наталія.
За її словами, станом на перший тиждень війни у Трускавці було 60 тисяч людей, з них 20 тисяч місцевих жителів, а по факту 14-15 тисяч, бо частина місцевих вчаться і працюють за кордоном. Тобто, тих, хто приїхав у Трускавець через війну було вдвічі більше. Зараз частина людей вже починають повертатися додому. У системі зареєстровано приблизно 15 тисяч нових мешканців. Але в статистиці не враховані ті, хто не потребує допомоги від громади.
Переселенців розмістили у школах, санаторіях, а також приміщеннях, які надали місцеві підприємці. Дехто винаймає житло. Місто переповнене, проте наразі місця ще є.
"Якщо людина потребує прихисток – на вулиці не залишиться. У місті відбувається постійна міграція: хтось повертається додому, хтось приїжджає з гарячих точок. На жаль, є ті люди, яким вже просто нікуди повертатися", – каже Наталія.
Я думаю, що багато людей стануть кращими після війни
У Народному домі задіяно близько тридцяти волонтерів. Серед них і місцеві, і самі переселенці.
Джамілія Калашник з сином приїхали з Києва. Жінка розповідає – не змогли сидіти у безпеці без діла і приєдналися до команди штабу. До війни волонтерка працювала аналітикинею, зараз видає людям гуманітарну допомогу.
Волонтерка Джамілія з сином
"Я народилася в Азербайджані. Україна – це моя друга Батьківщина. Трускавець – це теж Україна, проте для мене це як третя батьківщина, адже мене тут захистили. У мене тут з'явилася велика кількість друзів", – ділиться жінка.
І правда, я саме потрапила до великоднього обіду і побачила, як волонтери стали схожими на велику родину.Джамілія розповідає мені про свій досвід:
"Багато людей перевіряє, що всередині пакету з гуманітарною допомогою. Хтось забуває про те, що це волонтерський штаб, а не магазин, висувають претензії, коли не знаходять певні речі. Є люди, які дякують за дрібниці, є ті, яким даєш більше, проте вони все одно не задоволені. Якось одна бабуся навіть не подивилася, що ж там всередині, заплакала і подякувала. Я завжди намагаюся тримати дистанцію, не турбувати людей, але в такі моменти просто хочеться обійняти. Насправді тут я стаю свідком того, що більшість людей добрі".
Джаміля не хотіла їхати з Києва:
"Але одного ранку ми почули вибухи так близько, що я схопила ікону і забігла в кімнату до сина та його дівчини, почала молитися. Через хвилин 20 син, домовившись із друзями, які їхали на вокзал, буквально виштовхав мене з дому. Це було 26 лютого", – згадує вона.
На вокзалі було не просто потрапити у потяг, вагон, в який у підсумку потрапила родина, був переповнений.
"Я досі пам'ятаю цих двох провідників – Романа та Наталку, врятували нас, вирізнялися своєю добротою. Ділилися їжею з пасажирами абсолютно безкоштовно, пригощали салом", – згадує Джамілія.
У Трускавці зупинилися у друзів.
"Я тут вдруге у житті. Чесно кажучи, я не бачу навколишню красу, хоча тут дуже гарно.Мені кажуть: "Попий водичку", а я відповідаю, що буду її пити вже після перемоги, коли закінчиться війна. А зараз ти в стресі і хочеш бути корисним, а не гуляти".
Маскувальні сітки
У Трускавці шлях волонтерки жінка почала з маскувальних сіток. На моє питання про те, чи втомлюється, жінка тепло усміхається:
"Якось дзвонить колега з основної роботи у вихідні, а я йому відповідаю, що на роботі, а він сміється і питає, що ж відбувається. Коли ти зайнятий і в русі, ти не встигаєш думати про погане. Коли зупиняєшся, то тоді емоції вже наздоганяють. Я вірила, що на Пасху закінчиться війна, але, на жаль, цього так і не сталося. Я сильна, проте стримати сльози у свято виявилося важко".
Просто хотів вижити
У черзі за кормом для тварин я зустріла Дмитра Клопова, студента-програміста. Хлопець приїхав до Трускавця з Рубіжного Луганської області 7 квітня. Тут він продовжує вчитися онлайн.
Дмитро Клопов
"Поруч зі мною розірвалася міна і два осколки потрапили в мене, один застряг ще у зимовій куртці, інший потрапив у ногу, не достатньо глибоко, але було все ж неприємно", – згадує Дмитро.
Евакуюватися хлопцеві довелось через окуповану частину міста:
"Оскільки ніякого зв'язку або інтернету не було, то і новини ніякі не доходили. Дізналися, що нас окупували, коли вже побачили російських військових біля під'їзду свого будинку. Тому виїжджати довелося через окуповану частину".
Маршрут евакуації складали, переписуючись SMS-ками з друзями, які виїхали раніше. Довелося йти до "лнрівської" точки евакуації, їхати до Старобільська, а вже звідти до Дніпра. У Дніпрі кілька діб пожили у місцевого дідуся, який прийняв їх безкоштовно, поки чекали свою чергу на бус. У Дніпрі родину зустрів викладач Дмитра, який виїхав раніше.
Якийсь час Дмитро з мамою жили у викладача, але зрештою треба було їхати далі. У Львові їх направили до Трускавця, де безкоштовно поселили в готелі з харчуванням.
Готель, в яку живе родина
У Трускавці хлопець відчуває відчуває себе у безпеці: "У моїй історії немає чогось дивовижного, я просто хотів вижити та потрапити на територію, підконтрольну Україні. Ось такі мрії були в мене в Рубіжному".
Поплачемо, коли будемо у безпеці
З Оленою ми познайомилися у чаті для евакуйованих. Зустрілися поговорити у місті.
Олена
Олена Бекетова з Харкова приїхала в Трускавець з одинадцятирічним сином, чоловіком і батьками: "Для нас питань виїжджати з дому чи ні, якщо почнеться війна не було".
До війни вона була активісткою, намагалася покращити своє місто. Нещодавно ініціювала відкриття нового спортивного майданчику для дітлахів. Розповідає, що коли вранці 24-го лютого сказала синові про те, що почалася війна, він почав плакати. Олена просила сина бути сильним і притримати сльози до безпечного місця.
"Я не збирала тривожну валізку, коли почали ширитися чутки у ЗМІ про те, що можуть початися бойові дії. Не вірила, що так буде. Проте в нас з родиною у кінці березня були квитки на три дні до Берліну, ми збиралися в подорож. Тому я сказала чоловіку, що зберу сумку для цього заздалегідь. До того ж, експерт, який розповідав про валізу казав, що речей там має бути якраз на 3 дні", – розповідає Олена.
Жінка прокинулася від вибухів і зрозуміла, що час збиратися вже серйозно. Хапала все, що, було під рукою, не аналізуючи. Родина виїжджала на електромобілі, на якому без зарядки максимум можна проїхати 140 кілометрів.
"Це авто було дуже зручним для поїздок містом. Для далекої дороги воно незручне, але альтернатив не було. Коли ми заїхали за батьками, вже зібрані, то вони зустріли нас ще у халатах та не хотіли збиратися. Нам вдалося їх вмовити майже насилу. Мої батьки їхали на звичайному автомобілі", – каже Олена.
Три з чотирьох смуг дороги займали машини у напрямку Харків-Полтава, у бік Харкова майже нікого не було.
"На під'їзді до Полтавщини у нас закінчився заряд, а працюючих зарядок на шляху не було. І ми просто зупинилися будинку місцевого чоловіка, десь годину заряджалися. Він з сім'єю і чаєм нас пригостив, і бутербродами", – згадує Олена.
Чоловік, який допоміг по дорозі (зліва)
Плану, де зупинитися у родини не було, хотіли просто поїхати подалі від війни. По дорозі зупинялися в різних містах, щоб чоловік Олени міг попрацювати: "Люди на нашому шляху допомагали чим могли. Наприклад, у Вінниці місцеві постійно приносили у готель речі для переселенців. Але у кожному місті ми відчували, що недостатньо далеко поїхали. Одного разу нас рієлтор "кинув", взявши передоплату, просто вимкнув телефон. На щастя,моєму чоловіку компанія запропонувала поселитися у Трускавці".
Фото з дороги
Сім'я поселилася в одному з готелів.
Вид з першого житла
Через три тижні сім’я переїхала до іншого житла і змінила свої умови на більш комфортні. Олена розповідає, що вони з чоловіком обожнюють подорожувати, але через моральний стан спочатку не помічали красу навколо.
"Одного разу ми з сином йшли до готелю і він звернув увагу на те, яке тут гарне небо, усипане зорями. І тоді я зрозуміла, що не бачила те, що поряд, бо думками не тут, бо іде війна. Якщо чесно, то перші ночі не вдома було важко заснути. Я думала про те, що зараз я можу спати у комфорті, а хлопці-військові не те, що комфортно, а просто спати можливість не завжди мають",– каже Олена.
Через стрес не помічали красу навколо
Олена у минулому працювала кореспонденткою на телебаченні, тому проблем зі спілкуванням українською не має. Проте помічає, що ставлення деяких місцевих до російськомовних переселенців не можна назвати приязним.
Жінка мріє повернутися додому, коли Харків стане по-справжньому мирним та безпечним містом.
Обставини змінилися
Я вирішила спитати думку щодо великої кількості переселенців, у місцевого жителя Андрія, який працює охоронцем в моєму готелі:
"Добре, що люди приїжджають, адже вони рятуються від війни. Єдине, що дуже багато в місті стало чутно російську мову. Це незвично для місцевого жителя. І ще, для мене це дивно, бо мені здавалося, що після останніх подій більше людей почне говорити українською, хоча б намагатися.
На жаль, я бачу, що мало людей намагається навчитися мови. Хтось каже, що йому важко. Хтось, мабуть, принципово не переходить. Хоча, коли людина приїжджає, наприклад, закордон, то там вона намагається якомога швидше вивчити мову тієї країни. Все залежить від бажання. Коли місто було туристичним і до мене зверталися російською я відповідав тим же. Проте зараз я принципово не переходжу на цю мову. Обставини змінилися".
Андрій, місцевий житель
Катерина Меркулова живе у Трускавці більше шести років. Зараз дівчина опікується прихистком для переселенців, який організувала разом з сім’єю, там ми з нею й поговорили:
"На жаль, веселих історій приїзду сюди наших гостей мало. Люди просто тікали від війни. Вони різних професій, з різних куточків, але вони намагаються створити тут для себе і своїх товаришів затишний куточок. Тут опинилася велика кількість добрих людей через не найприємніші обставини".
Корисні контакти для евакуйованих у Трускавці
Телефон гуманітарного штабу: 096-33-43-102.
Щодо розселення людей звертатися за номерами телефонів: 069-937-03-27, 063-539-35-08.
На території колишнього Молокозаводу організували прихисток, там ще є місця. Контакти: 098-961-55-55, Катерина.
На вулиці Данілішина, 11 у спорткомплексі з 10 до 16 можна отримати продукти харчування, надавши довідку ВПО
Організація "Карітас" приймає до себе дітей з мамами безкоштовно. Номер телефону: 068-742-70-03.
Також у вівторок та п'ятницю о 10 там роздають їжу для переселенців, а саме: багатодітним сім'ям, людям з інвалідністю та самотнім людям пенсійного віку. Щоб отримати обід, потрібно надати довідку ВПО. Шукайте за адресою вулиця Стебницька, 5.
Місто намагається створити комфортні умови для новоприбулих. Майстер-класи, тренування, благодійні концерти час від часу пропонуються до уваги людей. За цим можна слідкувати у телеграм-каналі. Чат для спілкування переселенців для обговорення та підтримки один одного також можна знайти за посиланням.
Найближчий майстер-клас відбудеться 5 травня о 15.00 в URBAN бібліотеці за адресою Бориславська, 36. Там учасники зможуть навчитися техніці мандалоплетіння. Вхід вільний, попередній запис не потрібний.
3018
