Як зберегти такі стосунки на психологічних посиденьках розмірковували психологині Алла Кіщинська та Поліна Удоденко, а також кінезіологиня Вікторія Войтко. Редакція "Евакуація. Сity" записала найцікавіші поради із зустрічі.
Зрозуміти, що агресія близьких – не завжди про вас
Часто евакуйовані зіштовхуються із нерозумінням і навіть агресією від тих, хто залишився в Україні. При чому чим далі за кордон виїхала людина, тим агресія від знайомих – більша та насиченіша, каже Алла Кіщинська.
"Все ж "відімкнутися" від війни за кордоном неможливо. Все одно слідкуєш за новинами, все одно хвилюєшся, так як і інші. Але коли спілкуєшся з тими, хто в Україні, то зіштовхуєшся з непорозумінням. Ти ж вже не у цій ситуації, у безпеці, тому нібито не маєш права переживати такі ж емоції, що й ті, хто залишився", – розмірковує Алла Кіщинська.
У такому випадку важливо пам'ятати про повагу до рішень людини – як поїхати, так і залишитися.
Тоді у співрозмовника варто запитати про причину агресії відверто і прямо, додає психологиня. Найпростіше це зробити через "я-повідомлення". Наприклад, "я засмучена через твої слова". Не варто словесно атакувати співрозмовника, коли обоє налаштовані агресивно, у розмові можна "потонути", пояснює Поліна Удоденко.
Дозволити собі відкласти розмову
Вікторія Войтко радить відкладати розмови, якщо ви до них не готові, відкладати відповіді на певні питання.
"Варто просто зізнатися чесно: "у мене зараз немає відповіді на твоє запитання. Я розгублена." Відкласти розмову, попросити часу подумати", – каже кінезіологиня.
Потім варто налаштуватися на розмову:
- обрати зручний для обох час;
- зручне місце розмови;
- формат;
- навіть одягнути одяг, у якому людині буде зручно.
"Багато хто не вміє давати собі час. Прийнято як у школі: одразу відповідати на всі запитання. Насправді, ми можемо у будь-який момент зупинити будь-яку розмову. Це про власні кордони навіть з близькою людиною", – каже Поліна Удоденко.
Не будувати очікувань
Війна дала можливість людям побачити себе і близьких у тих ролях, в яких не доводилося бути ніколи до цього. У деяких випадках поведінка у новій ролі може шокувати і\чи розчарувати.
"Люди можуть проявляти себе не так, як ви до цього звикли. Ми всі переживаємо стрес та втрату, розчарування. Давайте собі зрозуміти, що від деяких друзів зараз ви можете віддалитися, але це може бути не назавжди, це може бути лише на певний час", – каже Вікторія Войтко.
Вікторія Войтко
Варто пам'ятати, що критичні ситуації можуть проявити і найкраще, і найгірше в людині, каже Алла Кіщинська.
"Деякі люди хоч і можуть впоратися із складними подіями війни, але їм все одно дуже складно. Вони можливо й хотіли б діяти інакше, але настільки розбалансовані, що не можуть цього контролювати. Не варто вибудовувати очікувань щодо поведінки людини. Це війна, вона дає час на переосмислення, трансформацію стосунків з собою та іншими", – розмірковує Поліна Удоденко.
Вибудувати спільні критерії оцінки реальності
Часто чоловіки прагнуть, щоб дружина з дітьми, які евакуювалися за кордон, поверталися в Україну, якщо у їхніх містах немає активних бойових дій та відносно безпечно. Жінки ж прагнуть захистити дітей і не завжди готові приїжджати в Україну до завершення повномасштабної війни.
"Важливо не просто говорити: – "Приїжджай!" – "Ні, не приїду!". Важливо, вибудувати спільні критерії, наприклад, безпечного повернення в Україну. Домовитися, коли конкретно ви будете повертатися, випрацювати спільне бачення. Стратегія "моє слово проти твого слова" – це дорога в нікуди", – розмірковує Алла Кіщинська.
У розмові не варто послуговуватися абстрактними аргументами: "це не доречно", "ще не час".
"Знайдіть щось про себе і розкажіть про це. Наприклад, "якщо я повернуся в Україну, то буду у ще більшому стресі, не буду добре спати. Чи знає ваш партнер, що вам дійсно страшно, що вам сняться погані сни?", – радить Поліна Удоденко.
Якщо ж у цей час людина, яка залишилася в Україні, наприклад, чоловік, почувається покинутим – це можливість поговорити у парі, що може зробити інша людина, щоб мінімізувати це негативне почуття.
"Коли людина почувається покинутою – якась форма контакту була втрачена. Потрібно домовлятися як надавати одне одному підтримку", – каже Вікторія Войтко.
Якщо ж домовитися тривалий час не виходить, слід чесно поставити собі питання:
- про що ці стосунки?
- чи потрібно і хочеться їх продовжувати?
- у якій формі?
Водночас не треба поспішати відповідати на це питання, треба дати собі час на обдумування, наголошує Алла Кіщинська.
Дати собі час оплакати померлих
Прощання із людиною – це спосіб у відповідній атмосфері дати собі час прийняти, що людина померла, каже Алла Кіщинська. Якщо такої можливості попрощатися немає – втрата стає ще більш болісною.
Якщо людина не може бути фізично присутньою на прощанні із близькими чи рідними – варто скористатися альтернативними способами прощання, які зараз доступні, каже Поліна Удоденко. Наприклад, написати листа, який адресований померлому чи померлій.
"Якщо ви хочете допомогти людині, яка переживає втрату, визначіть, який рівень близькості буде для неї прийнятним. Хтось потребує близького контакту, хтось – навпаки, прагне побути сам. Якщо людина хоче це з вами розділити, то поділиться тим, що вважає потрібним", – каже Алла Кіщинська.
Алла Кіщинська
Варто бути обережним, щоб не нашкодити, наголошує психологиня. Не варто казати людині, яка пережила втрату: "я тебе розумію" чи "у мене теж таке було".
У будь-якому разі потрібно дати собі та іншим час на горювання та оплакування того, кого не стало.
"Якщо не оплакувати, не давати емоціям вийти, то можна застрягнути в горі на багато років. Невисловлені емоції можуть провокувати хвороби, може виникнути психосоматика", – пояснює Вікторія Войтко.
3020
