Матеріал The Guardian "Ukrainian man drives 3,700km to be reunited with parents and fiancee – who live just 10km away" адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
10 хвилин їзди, які було нереально подолати
Від будинку Сергія Бєляєва в селі Циркуни до будинку його нареченої в Харкові 10 хвилин їзди.
24 лютого російські війська ще в перші кілька годин війни увійшли в село Циркуни та просувалися далі на Харків. Так для Бєляєва лінія фронту простяглася між ним, його дівчиною Наталією і його батьками, що також мешкали у місті. За 10 хвилин доїхати до них було вже нереально – все перекрито. Дівчину Сергія налякала ця ситуація, а мати хворіла, тож він вирішив не дивлячись ні на що знайти шляхи бути зі своїми близькими.
Бєляєв почав думати, як в умовах, що склалися, можна дістатися до Харкова.
"Спочатку до російського кордону, через Росію до Латвії, до Литви та Польщі, а потім на захід України, щоб приїхати до Харкова із заходу", – прикинув він.
Сергій – професійний гравець у покер, тож він вже не раз йшов на азартні авантюри. Вирішив спробувати і зараз. Так почалася його надзвичайна поїздка.
Запланований маршрут СергіяФото: Графік The Guardian
Росія-Латвія-Литва-Польща-Україна
У перші дні війни Бєляєв разом із старшим братом Юрієм виїхали зі села Циркуни, що вже палало. Попрямували до Стрілеча – села недалеко на північ, яке було окуповане, але не обстріляне. Звідти Бєляєв поїхав далі, а брат залишився, щоб доглядати за їх собакою.
Сергій вирішив приєднатися до колони з чотирьох автомобілів на своїй старенькій “Хонді”, що за словами чоловіка жахливо кряхтіла всю дорогу, бо потребувала ремонту. По дорозі він взяв пару попутників – Еміля та Катю. 4 квітня вони втрьох вирушили в дорогу.
"Російські солдати нам сказали, що кордон за кілометр буде відкритий. Але це виявилося брехнею", – згадує Бєляєв.
Варіант, що залишався, – проїхати 70 км через окуповані території до другого прикордонного пункту.
"Ці 70 км були найважчими. Було багато окупантських блокпостів, і на одному з них нас довго не пропускали", – каже чоловік.
Вибух медичного закладу в Харкові, 25 березня Фото: Getty Images
Російські солдати направили Сергія та його попутників до так званого фільтраційного табору в місцевій адміністративній будівлі.
"Нас усіх допитували. Перевіряли телефони, але я все завчасно видалив. Якби я цього не зробив, то був би мертвий. Бо коли почалася війна, я надсилав друзям з Територіальної оборони місця розташування російських військових колон", – каже Сергій.
У підсумку їх усе ж відпустили і вони рушили далі. На наступному блокпосту колону пропустили без проблем, але трапилося лихо: одна з машин влетіла в яму і пошкодила колеса. Треба було терміново шукати механіка. Та й тут пощастило: майстра, який зміг полагодити авто, швидко знайшли в сусідньому місті.
На під’їзді до кордону з Росією дорога взагалі не освітлювалася. На самому кордоні знадобилося 5 годин, аби колону пропустили в іншу країну. Російські солдати там були підозрілі й агресивні.
Коли Сергій перетнув кордон, то написав своїй дівчині, що виїхав в безпечне місце. Про свої реальні плани приїхати у Харків чоловік не обмовився, адже переживав, що його телефонні розмови й переписки перехоплюються.
Автомобіль, яким користувалися російські війська. Був покинутий у Циркунах, рідному селі БєляєваФото: Getty Images
Колона попрямувала до бєлгорода – найближчого до кордону з Україною великого російського міста. Майже відразу їх знову зупинили та почали допитувати – це була ФСБ.
"Вони запитали мене про мою роботу. Ми витратили, мабуть, 20 хвилин на розмову про покер", – згадує Бєляєв.
Після Бєлгорода їхня дорога простягалася через курськ, рославль, смоленськ і великі луки. Виснажені, вони нарешті досягли кордону з Латвією. Це був ранок 6 квітня.
На проходження прикордонного контролю знадобилося аж 16 годин, але за словами Сергія він відчував справжнє полегшення:
"Я відчув, що я знову людина з правами. Подзвонив Наталії та батькам і розповів про свої справжні плани".
Наталя запропонувала коханому не вертатися, а залишитися на час війни за кордоном, у безпеці. Адже якщо він повернеться, то виїхати вже не зможе.
Коли колона прибула у Польщу, Сергій залишився у Варшаві на тиждень, аби обдумати пропозицію своєї дівчини. До того ж він хворів на ковід і йому ставало дедалі гірше. Але він відчував, що має їхати далі.
Зустріч з рідними
14 квітня Бєляєв виїхав з Варшави в Україну, приєднавшись до гуманітарної колони. Опівночі вони прибули до Львова, завантажили припаси й вирушили у дорогу.
"Багато доріг було закрито, тому ми їхали десь на 100 км довше, ніж могли б у мирний час. Але це нічого, коли ти їдеш додому 3 700 км, замість звичайних 10-ти", – сміється Сергій.
Він приїхав до Києва 15 квітня і спав у друга – вперше за 11 днів у ліжку. Вранці 18 квітня виїхав до Полтави, де взяв ліків для батьків. Тепер Сергій прямував на фронт війни в Україні, де лютувала битва під Харковом. Але Бєляєв не сумнівався. Настав час для невеликого сюрпризу.
"Я подзвонив татові і сказав, щоб він вийшов, бо прийде волонтер із припасами. Так ми зустрілися", – посміхається Бєляєв. Чоловіки обнялися, а мати плакала при зустрічі.
Сергій після довгої подорожі зустрівся з батьками у ХарковіФото: The Guardian
Далі Сергій попрямував до коханої. Лише за 50 метрів від будинку Наталі, його зупинила поліція:
"У них були підозри щодо мене. Лише мої штампи в паспорті переконали їх у правдивості моєї історії".
І ось нарешті Сергій зустрівся із коханою жінкою. Для цього йому знадобилося здолати 3 700 км замість 10-ти. Чи правильно зробив Бєляєв, що повернувся? Наталя посміхається: "Дім – це дім".
3020
