Журналістка "Евакуація.City" поспілкувалася з активістом перших мітингів у Херсоні Сергієм Павлюком та розпитала про життя в окупації, евакуацію та його допомогу вимушеним переселенцям з Херсонщини.
Херсон і херсонці: життя до і після війни
Сергій Павлюк до війни мешкав у Херсоні та працював головним режисером Херсонського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша.
Родина Сергія
"23 лютого у мене відбулася прем’єра вистави і ще мало бути два виступи: 24 і 25 лютого. Після вистави таксист довіз додому і привітав з "23 февраля". Це були останні слова, які я чув перед сном. Зранку прокинувся, дружина подзвонила в сльозах, сказала що війна. Побачив дим неподалік Чорнобаївки. Ось так для нас розпочалася війна", – згадує Сергій.
Сергій згадує, що перший мітинг на підтримку України розпочався 4 березня. Третього березня з'явилася інформація – окупанти збираються привезти "гуманітарку". Коли вона прибула у Херсон відбувся перший невеликий мітинг проти цієї "гуманітарної допомоги". Скандували кричалки і посилали фашистів за російським кораблем. У цей день, закликали всіх охочих прийти на наступний день на 10 годину. І 5 березня відбувся великий мітинг херсонців.
"Та кількість людей, яка прийшла 5 березня була просто неймовірною. Це – дні активної війни, люди сиділи у підвалах і мали бажання викинути усі емоції на "орків". Учасниками мітингів були херсонці віком від 16 років до 60 плюс. Люди різних професій: вчителі, лікарі, прості робітники, культурні діячі. Вони збиралися, бо такою була їх справжня громадянська українська позиція. Росіяни вороги, загарбники, а це наша земля", – розповідає херсонець.
Сергій каже, що виходити на акції було справді страшно:
"Але страшніше, коли втрачаєш свободу, коли сидиш у підвалі і не знаєш, як буде далі. Тим людям, які мітингували біла Антонівського мосту взагалі було непереливки. У нас ближче до Чорнобаївки теж гупало. Біля мого будинку, де я проживав на відстані 500 метрів впав снаряд. Це страшно, але страшніше – нічого не робити".
Він визнає, що в місті є зрадники, а переважна більшість містян бачать Херсон виключно у складі України.
"Триста тисяч населення Херсону – це різні люди, що мають різну позицію, навіть зараз. Колаборантів вистачає, але загальна маса проукраїнська. Я прожив у Херсоні 15 років, для мене – це було і залишається українське місто з українськими людьми", – запевняє чоловік.
Сергій розповідає, що окупанти мали свою агентуру, тому коли люди організовували мітинг розуміли, що будуть провокатори. Спершу вони шукали працівників СБУ і учасників АТО, а потім зайнялися активістами. Активісти швидко змінювалися, одних забирали, на їх місце з’являлися інші. Люди організовувалися стихійно.
13 березня відбувся дуже потужний мітинг на день визволення від фашистьких загарбників. Коли завернули колонну по Ушакова було чітко зрозуміло, що стоять не військові, а ОМОНівці (російський відділ міліції спецпризначення, зазвичай займається розгоном мирних акцій, щось на зразок українського "Беркуту" зразку 2014 року) і тоді пролилася перша кров. Вони почали застосовувати світло шумові і газові гранати.
Квартиру Сергія зламали 16 березня:
"Винесли комп’ютер і всі п’єси. Мене назвали організатором мітингів, двічі викликали на допит, погрожували. З їх боку працювали військові, міліця з Криму, "стремоусовці" (люди, якими керує колаборант Кирил Стремоусов, – ред.), ФСБ, ГРУ".
"У них було здивування чому театр не працює? От коли був окупований Севастополь, театр працював, а чому тут не працює. Ось такий ідіотизм. І коли мене запитали чи можу очолити херсонський театр, зрозумів, що спокою не дадуть. Треба брати сім’ю і виїжджати".
Евакуація з Херсона
18 квітня Сергій з родиною поїхав. Падав дуже сильний дощ і це їм допомогло, бо на блокпостах майже не перевіряли. Виїжджав з дружиною, дітьми. У машині було 8 людей, з яких 5 дітей.
"Тоді ще люди мали можливість їхати українською територією. Ми їхали через село Снігурівка, виїжджали на Баштанку, де був останній блокпост. Як виявилося згодом, після нас автівки вже розвертали назад. Найстрашніший момент – це буферна зона. Коли ти їдеш 10 км, повільно, дощ, похмуро, гори битої техніки. Тебе не існує. Ти їдеш у пустку. І тут нарешті бачиш блокпост з українським прапором, де стоїть красивий хлопець. У мене дівчата обидві: одній – 22, другій – 16, кажуть "Боже тату, який він красивий… Я хочу за нього заміж. І це просто інший світ"", – посміхається Сергій.
Він каже, що росіяни створили на Херсонщині якусь "мракобісну" територію як у "Володарі кілець" – Мордор.
"Місяць пройшов, а в дітей психологічні травми. Одна донька не хотіла виїжджати взагалі, старша постійно плаче, син замкнувся. У всіх дуже довгий процес адаптації. Я не думав, що так буде. Але головне, ми живі, а далі все буде добре", – каже Сергій Павлюк.
Чоловік каже, що рішення про виїзд було найскладнішим:
"Дуже складно в моральному сенсі. Я – херсонець з одного боку, а з іншого – батько 5-х дітей, яких треба оберігати. Нас точно б переслідували. Серед місцевих є багато провокаторів і зрадників. Вони чітко знали, де і кого шукати".
Родина Сергія Павлюка
300 херсонців: життя в окупації
З початку війни Сергій займався волонтерством:
"Гуманітарну допомогу надавали з перших днів війни. Я входив в муніципальну варту Херсона. Коли у місті були проблеми з продуктами, знаходили склади, викуповували їх і роздавали херсонцям. Згодом почали відкриватися магазини, продукти завозили з Криму, зрозумів, що треба переключатися на інший вид допомоги".
Разом з власником місцевого готелю почали приймати і допомагати переселенцям, які тікали від бойових дій. Готель розрахований на 160 людей, на момент запису розмови у ньому жило 230 людей. Тут живуть люди віком від 3 місяців до 80 років: немовлята, бабусі, вагітні жінки...
"У людей, що мешкають зараз у готелі в Херсоні, практично нічого немає. От наприклад, там живуть мешканці Олександрівки – село, яке стерли з лиця землі, їм просто немає куди їхати. У них відсутні гроші, щоб просто виїхати з Херсону", – розповідає Сергій.
Вимушені переселенці у Херсоні
У готелі живе приблизно 90 дітей віком від 3 місяців до 16 років. Їм потрібні дитяча їжа, підгузки, ліки. Ще 150 людей отримують допомогу, коли в Серія і його партнері залишаються потрібні речі після забезпечення жителів готелю.
"Відбувається обмін необхідним. Вантажі доставити в Херсон практично не можливо. Тому все, чим можемо зараз допомогти – це збирати гроші і скидати їм. Вони там можуть їх перевести в готівку і купувати все необхідне", – пояснює він.
Сергій розповідає, як ледь не загинув його кум. 60-річний моряк переніс на ногах інфаркт, коли в його город прилетів снаряд. 14 березня він разом з родиною спробував евакуюватися. Їх обшукали, розділи до гола, чоловік рознервувався і знову стався приступ. Зусиллями знайомих вдалося відшукати ліки і врятувати життя.
Те, що зараз відбувається в Херсоні, Сергій Павлюк називає "день бабака". Нічого нового: "зетки" по місту їздять, Чорнобаївка постійно вибухає, з Криму багато всього завозять, але в людей закінчуються гроші:
Сергій каже, що є багато охочих виїхати, але це рулетка:
"Є російська рулетка, де одна куля, а решта порожні. А є кавказька рулетка, де в барабані 6 куль і одне місце порожнє. Так от виїзд з Херсону зараз, це кавказька рулетка. Постійно розстрілюють колони людей, які намагаються виїхати і вони змушені повертатися", – каже режисер.
Його кума виїжджала 6 разів. Їй таки вдалося виїхати, але вона казала, що якби її повернули ще раз, то моральних сил робити ще одну спробу вже не було б. Серед знайомих Сергія 90% вже виїхали. Знайомі актори, які не змогли виїхати, у скрутному становищі. Люди, що виїжджають, теж мають безліч проблем. Знайти роботу, засоби до існування, тощо.
"Коли приїхали до моїх друзів братів Капранових, займатися просто не було чим. Ми з їхнього саду зробили город, перекопали газон. І так виходиш кожного ранку: там вже квасолька проростає, кукурудза, соняшники, редиска", – розповідає Сергій.
Сергій не втрачає надію, що запланована в театрі оперети постановка мюзиклу "Тигролови", таки відбудеться.
"Буквально на днях зателефонував директор з Миколаївського українського театру, вони продовжують працювати і в серпні заплановано мої вистави. Сподіваюсь, що повернусь до Херсона і зможу провести свій фестиваль. Найважче зараз усвідомлювати те, що я не можу допомогти всім", – резюмує Сергій.
3125
