Більшість людей, які покинули дім, рятуючись від війни, переїхали у першу чергу в обласні центри. Однак місцева влада намагається рівномірно розподілити людей по всій області. Як живеться евакуйованим українцям у маленьких громадах?

Журналістка Евакуація.City побувала у Вижницькій громаді Чернівецької області та дізналася, в яких умовах проживають переселенці у цій громаді, як вдалося адаптуватися та чи подобається їм життя тут.

Що пропонують маленькі громади евакуйованим

У Чернівецькій області поступово зменшується кількість переселенців. Так лише за останні два тижні Буковину покинуло понад 4 тисячі людей. Станом на 26 травня, в області залишаються 90 300 людей, які переїхали через війну.

В основному виїжджають переселенці, що проживали у комунальних закладах громад області. Люди повертаються на деокуповані території або рухаються далі за кордон.

У Вижницькому районі Чернівецької області, станом на 27 травня, зареєстровано близько 6 900 переселенців. 

Микола ГуйторМикола Гуйтор, заступник голови Чернівецької обласної ради

"Ми маємо два підходи до розміщення внутрішньо переміщених людей в області. Перший – це поселення їх в закладах комунальної власності громади, другий – у приватних садибах. Якщо вимушені переселенці розселені у закладах комунальної власності, тоді громада, де розташований заклад, забезпечує їх харчуванням і сплачує комунальні послуги", – пояснив заступник голови Чернівецької обласної ради Микола Гуйтор.

На утримання однієї людини в місяць у середньому комунальний заклад витрачає близько 2 100 грн. Сюди входять: витрати на комунальні послуги і харчування. Порахувати, скільки витрачають приватні садиби, фактично не можливо. Сума залежить від власника садиби, харчування, тощо. 

За словами Гуйтора, багато переселенців, які проживають у сільських громадах, не платять власникам за проживання. Люди приймають евакуйованих, щоб допомогти, а не заробити гроші.

Однак вони можуть отримати компенсації. На одну людину вдень держава компенсує 14,77 грн.

Громади, які надали притулок переселенцям, використовують бюджет вже не на розвиток, а на їх утримання. Водночас велику роботу проводять волонтери і релігійні організації. Вони допомагають харчуванням, одягом, лікарськими засобами. Зокрема в області допомогу вимушеним переселенцям надають:

 

"Запрацював у Вижницькій громаді проєкт з підтримки родин, які важко постраждали під час війни. За фінансової підтримки американського фонду Nova Ukraine", – каже Микола Гуйтор. 

У межах проєкту сім’ям пропонують:

  • від 3 тижнів відпочинку у Карпатах з проживанням та триразовим харчуванням на день;
  • групові  та індивідуальні заняття з психологами;

 

Аби стати учасником проєкту слід подати заявку на: [email protected].

Враження самих евакуйованих

Шахтар Микола з дружиною приїхали у Вижницю з селища Гірське, Луганської області понад місяць тому. З 2014 року жили під обстрілами, їх дім за 5 км від лінії розмежування. Кажуть, з 2017 року було відносно спокійно, однак 24 лютого знову почалося:

"З усього озброєння лупили. Били гади (російські військові – ред.) по житлових кварталах і людях".

переселенецьМикола, евакуювався з Гірського

Для евакуації подружжя винаймало авто. 76-ти річна бабуся залишилася, жінка категорично відмовилася їхати.

"Постійно сидить у підвалах. По Гірському недавно росіяни стріляли фосфорними снарядами, усе згоріло. Наш будинок зруйнували. Ми його нещодавно побудували. Планували посадити виноград, а тут на старості років залишилися безхатьками", – скаржиться чоловік.

Їхнього сина у Вижницю відрядили в прикордонну частину, живуть тут безкоштовно.

"Нас прихистили добрі люди. Допомагаємо їм по господарству. Якщо б платили за житло, їжу, ліки, то пенсії б не вистачило", – каже Микола.

Він вже на пенсії, а дружина працювала в дитячому будинку до війни: "Вона може і пішла б на роботу, але поки немає нічого. День пройшов, інший почався".

переселенціСвітлана евакуювалася разом з родиною з Бородянки

Світлана з свекрухою Тетяною і сином приїхала у Вижницю 9 березня з Бородянки. Виїжджали самі. Тут жила старша дочка Тетяни, вона і знайшла їм гуртожиток. На умови життя не скаржаться. Кажуть, головне, що люди дуже щирі і добрі. Син Світлани вже вчиться у місцевій школі, відвідує гурток з футболу.  

"Житло не повністю знищене, але жити там не можливо. Описувати який стан житла не буду, заплачу", – розповідає Світлана про їхнє житло в Бородянці.

Поки повертатися у Бородянку не планують. Чоловік Світлани пішов добровольцем на фронт. Хочуть дочекатися його в безпечному місці.

переселенецьІгор, евакуювався з Слов'янська

Ігор, приїхав зі Слов'янська, Донецької області 11 квітня. Спочатку евакуювався у Дніпро, а звідти у Вижницьку громаду. Живе у знайомих безкоштовно:

"Справи ніяк. Сидимо чекаємо, коли закінчиться війна. У Слов’янську з кожним днем все гірше і гірше. Поки ще Україна, проте хто знає як буде далі. Маємо надію, що все буде добре. У нас там залишилися родичі, знайомі... Зідзвонюємося кожного дня".

Ігор має інвалідність, через обмежену працездатність з роботою важко. Виживає за рахунок допомоги уряду та волонтерських організацій.

переселенкаХристина, евакуювалась з Харкова

Христина приїхала у село Чорногузи на початку березня з Харкова. Виїхала з міста 24 лютого разом з чоловіком, дитиною, кумами, їх батьками, братом, загалом – 10 людей. Спочатку поїхали до бабусі з дідусем у село Яковлівка, що на Харківщині. Там пробули 7 днів, останній – спали вже в погребі. Літак скинув 4 ракети на село. Вони залишилися цілі, але навколо все зруйновано. Під час бомбардування всі неймовірно перелякалися, тому дочекалися 6 ранку і поїхали далі.

"Ми не знали куди їхати, що робити. Спочатку зупинилися у родичів в Полтаві, потім нам дали притулок у Вінниці. А на кінець приїхали сюди. Обрали Вижницький район, бо колись тут відпочивали мої батьки. Хотіли бути ближче до західного кордону", – каже Христина.  

Житло у Харкові вціліло. У місто повернувся її брат, однак через пережитий стрес захворів на цукровий діабет. 

У селі Чорногузи переселенцям з Харкова дали безкоштовний притулок, допомогли. Однак і тут бувають тривоги, один раз чули як пролітала ракета. Діти в постійному стресі. Тож Христина з кумою і дітьми планують до Німеччини, у невелике містечко за 170 км від Дрездена, але восени збираються повернутися.

"Ми тут 2 місяці, а виплат досі не отримали. Гроші закінчуються, треба щось робити. Обоє з кумою косметологи, в Чорногузах з цією професію складно. Там у нас є знайомий, який допоможе оформити документи", – розповідає Христина.

Ігор, евакуювався разом з родиною з ЛисичанськаІгор, евакуювався разом з родиною з Лисичанська

Ігору 13 років, разом з родиною приїхав з Лисичанська 2,5 місяці тому. Знімають житло за свої гроші. Каже, що не дорого.

"Мені тут дуже подобається, маленьке, приємне місто, а найголовніше тихе. Нічого незвичного немає, традиції знайомі, хоча погано говорю українською, але й російською тут розуміють всі", – ділиться хлопець.

Ігор навчався очно у місцевій школі-інтернаті, тепер канікули. З початком нового навчального року родина планує переїхати ближче до Луганської області: в Дніпро чи Полтаву, щоб працювати і навчатися. Батьки роботу не шукають, їм ще платять зарплату з попередньої роботи. Мама працювала психологом у школі, а тітка стала на обліку в Центр зайнятості. 

Десятки тисяч переселенців в Україні знаходять притулок від війни у Карпатських горах
20 прихистків, 342 анкети евакуйованих, 10 гумконвоїв. Як працює волонтерський центр у Чернівцях