Журналістка Евакуація.City побувала в гостях у місцевої сім'ї з Жешува, які прийняли в своєму домі українку Дашу з дворічним сином та мамою.
Справа в тому, що у мене нема дому
Квітень, 2022. Погода у Перемишлі нагадує мені Львів: падає сильний дощ, склоочисники ледве встигають витирати краплі дощу з лобового скла, а по радіо грає RMF Україна і слова пісні гурту Один в Каное: “Справа в тому, що у мене нема дому. І за правилом доброго тону…”
"Що може бути більш символічне?!” – подумала тоді я.
Їду до Жешува, щоб поговорити з польською та українською сім’ями, які живуть разом вже протягом двох місяців.
Жешув – місто, яке розташоване за 90 км від кордону з Україною. Місто-рятівник, яке максимально допомагає нам (українцям) і постачанням військової техніки. Воно невелике, але затишне. Трохи нагадує мені Львів.
"Їдь прямо до кінця вулиці, тобі потрібна передостання хата", – каже мені по телефону Даша.
Даша приїхала до Польщі разом зі своїм дворічним сином Арсеном та мамою Ніною. В Україні вони жили в Києві, потім переїхали до Самбора, Львівської області, а тепер живуть в Жешуві.
"Привіт, ти якраз вчасно приїхала, Януш та Божена вдома (господарі будинку)", – відкриваючи хвіртку, каже Даша.
Вона усміхнена та світла молода жінка, з дуже глибокими синіми очима. В її погляді відображається спокій. Волосся заплетене в косу. Ми обіймаємо одна одну.
Заходимо у невеликий двоповерховий будинок. Дуже світлий. Багато вікон та квітів. Це перше, що можна помітити при вході. З коридору проходимо у вітальню. Там вже накритий стіл, з фруктами та тістечками, які спекла пані Ніна, мама Даші.
На столі стоять ще свічки та ваза. Багато кімнатних рослин, горить електронний камін. А через панорамні вікна видно, як почалася гроза. Грім та блискавки накрили Жешув.
"Цей грім нагадує мені вибухи, які ми почули 24 лютого зранку", – пригадує Даша.
Мені запропонували чай, тож ми сідаємо за дерев'яний стіл. Пані Божена вмощується біля Даші, щоб побути з дівчиною ще трохи перед тим, як вони поїдуть. Тиждень після нашої розмови українська сім’я мала повертатись до України. Арсен з бабцею Ніною бавляться на другому поверсі. Даша починає розказувати як вони приїхали до Польщі.
Дорога порятунку
Денис, Даша та Арсен
Даша, Денис (її чоловік, який зараз в Україні) та Арсен живуть в Києві біля аеропорту Бориспіль. Зранку 24 лютого о 05:10, вони почули як спрацювало ППО. Речі вже мали спаковані, Денис попросив Дашу їх скласти напередодні.
"Я туди поклала лише речі, які ми не носимо: свої нові речі для весни, Арсена речі на виріст, ще щось. Не те, що могло справді згодитися в лютому", – з легкою посмішкою та іронією згадує вона.
Вже о 06:00 вони виїхали в сторону Самбора. Вдома залишилися незастелена постіль, сміття, продукти в холодильнику. Дорогою забрали бабусю Ніну, яка теж жила в Києві. Через великі затори, щоб переїхати міст на правий берег сім’я витратила 6 годин.
Щоб пообідати та перепочити – заїхали до родичів. Вже з ними вирушили в село Київської області, де залишились ночувати у своїх родичів. Зранку наступного дня знову вирушили в дорогу. Їхали понад 20 годин, у Самборі на Львівщині опинилися десь біля третьої ночі.
З 26 лютого до 4 березня сім’я була там. Але вирішили, що жінкам і маленькому Арсену буде безпечніше за кордоном. Тож вирушили до Польщі.
Нове життя у Польщі
Першу ніч у Жешуві родина переночувала в квартирі, яку орендує фірма, де працює їх кум для своїх працівників та їх родичів, які евакуйовуються з України. Далі Даша знайшла оголошення на сайті Допомога біженцям. Польська сім’я була готова прийняти людей з України у свій будинок.
"Я попросила кума подзвонити за першим ж оголошенням, яке знайшла. Я б і сама це зробила, але не знаю мови. Вже 6 березня зранку Януш забрав нас з тієї квартири до свого дому", – згадує українка.
Даша каже це і дивиться вдячним і схвильованим поглядом на Януша. Чоловік їй відповідає усмішкою.
Як одна родина
Бах - бам - бам. Щось впало на другому поверсі.
"Це нам з Арсеном впала іграшка", – пояснює з другого поверху пані Ніна.
Даша дуже переживала, щоб Арсен не знищив якісь речі в чужому домі, він дуже активний хлопець. Любить гратись машинками, кухонним приладдям та м’ячем. Але польську сім’ю навпаки веселила Арсенова непосидючість та активність.
"Наш Арсен такий солодкий", – відповідає з усмішкою пані Божена на шум вгорі.
Пані Ніна, Даша, Арсен, пані Божена та пан Януш (зліва на право)
У день, коли я приїжджала, жінка мала ларингіт і майже не розмовляла, але долучалась до нашої розмови усмішками та короткими фразами.
Януш та Божена Внек проживають в Жешові протягом багатьох років. У них є двоє дорослих синів, Мартін та Марек, які живуть окремо. Пара мала вільну кімнату, тому вони вирішили подати оголошення і запросити жінку чи двох жінок з дитиною до свого дому.
"Коли приїхала Даша з Ніною та Арсеном, то ми сказали, що хочемо, щоб все було, як в одній родині. Щоб нас нічого не розділяло", – пан Януш говорить це дуже чітко та серйозно, підкреслюючи цим всю важливість своїх слів.
Усю нашу розмову чоловік відповідає мені повільно та чітко, щоб я добре його зрозуміла. Його відповіді лаконічні, а міміка стримана.
Парою керувало бажання надати українцям відчуття безпеки. Українська сім’я могла залишитись в Януша з Боженою скільки потрібно: тиждень, рік, два. Побут польської сім’ї змінився лише в тому, що стало веселіше, бо з’явився малий Арсен.
"Добре, що Арсен ще малий і не розуміє, що відбувається… Дитина, яка має, наприклад, 10 років, вже залишиться з травмою до кінця життя", – міркує пан Януш.
Мовний бар’єр долається легко. Спілкуються сім’ї між собою відомими кожному мовами: польською, українською, трохи російською. Як треба, то і англійську використовують.
Пан Януш, Даша, пані Божена (зліва на право)
На момент запису нашої розмови, польський уряд виплачував своїм громадянам, які приймають людей з України, що перетнули кордон після 24 лютого, 40 злотих (280 грн) на особу в день, тобто 1 200 злотих (8 290 грн) на місяць.
"Знаєш, що змінило в нашому побуті найбільше?" – звертається раптово до мене пан Януш. – "Ми почали ще смачніше їсти. Ніна нам варить дуже смачні страви, наші друзі спеціально приходили до нас в гості, щоб їх спробувати: борщ, запечене м’ясо, різні випічки. Це дуже смачно".
У той момент пан Януш так подивився на кухню, наче очікував, що зараз звідти винесуть якусь смачну страву.
Твоя кімнати завжди буде чекати на тебе
Якщо життя польської сім’ї не сильно змінилось, то для Даші, Арсена та пані Ніни кардинально змінилось усе. Довелось звикати до нового житла, мови, побуту, шукати нову роботу та дитячий садочок.
Даша у Польщі мила вікна. Каже, що добре заробила, їй заплатили більше ніж коштує така робота у Польщі. Арсен в садочок не потрапив, вільних місць вже не було.
Із звичок з дому збереглось спільне проведення часу з сином, його щоденні ритуали: прогулянки, забави, читання казок. Так сім’я прожила в польської сім’ї два місяці.
"Впевнена, що навіть не усі родичі могли б так про нас піклуватися та дати стільки тепла та уваги, яку ми отримали тут", – з теплою усмішкою говорить це Даша. Потім вона обернулась ліворуч та обняла пані Божену.
Даша та Божена Внек
"Я розумію, що Даша хоче повернутись додому. Але ми дуже за вас переживаємо. Щоб ти кожного дня писала мені, що все окей. Твоя кімнати завжди буде чекати на тебе", – ледь пошепки наголошує пані Божена й обіймає Дашу.
Наостанок ми зробили спільне фото, щоб кожен запам’ятав цей день. Усмішку. Спокій. Безпеку. Те, чого бракує в Україні, але те, що обов’язково прийде. Гроза також закінчилась і я вирушила додому.
Повернення додому
Тиждень після цієї розмови українці повернулись до України, Даша й Арсен дуже скучили за Денисом. А пані Ніна мала повертатись до своєї роботи. Жінка працює на КиївХлібі.
Зараз Даша, Арсен та Денис живуть в Самборі, бабуся Ніна в Києві. Пані Божена щодня пише Даші і питає як вони, чи не хочуть знову приїхати. Деякі речі Арсена, залишились у Польщі, тому сім’ї побачаться знову.
3017
