Журналістка Евакуація.Сity побувала у студії та поспілкувалася з її мешканцями.
Щовихідних орендували приміщення для свят чи конференцій
Просторе приміщення студії "Драбина", поблизу центру Львова, обставлене вінтажними меблями. На дивані біля вікна хлопець працює за ноутбуком, за дерев'яним столом – обідає родина, на килимі граються діти.
У одному з кутів кімнати облаштували місце для виступів: розставили стільчики і повісили декорації. Ввечері тут виступатимуть коміки.
У студії виступають коміки
Інша кімната більше схожа на хостел: кілька рядів двоповерхових ліжок, матраци. Те, що до війни тут була фотостудія, тепер можна вгадати за освітленням та апаратурою, яку відсунули вбік до кращих часів.
"До війни щовихідних у нас орендували приміщення під вечірки. Це був ідеальний варіант для тих, хто хотів відсвяткувати у неформальній атмосфері, а не просто зібрати друзів за одним столом. Ми організовували стендапи, вечірки, дні народження", – згадує керівник студії Віктор і продовжує екскурсію далі.
Ліжка майстрували разом з переселенцями
Віктор фотограф і чотири роки тому разом із ще двома друзями заснував студію "Драбина". Місце швидко стало популярним, туди приходили, щоб сфотографуватися, розважитися чи попрацювати.
Віктор
Після початку повномасштабного вторгнення двері “Драбини” ще жодного разу не закривали. Фотографія та організація свят втратили актуальність, натомість безліч людей потребували житла.
"Ми не мали іншого вибору. У перші дні були розгублені. Розуміли, що фотографія чи свята зараз нікому не потрібні. Водночас мали величезне приміщення на 350 квадратних метрів і вирішили спробувати допомагати на цьому фронті, адже ті, хто приїжджав до Львова з інших областей, потребували місця для ночівлі", – розповідає Віктор.
Залишили контакти студії для волонтерів, написали оголошення в соціальних мережах і поступово почали приймати переміщених. Спочатку тим, хто приїжджав до “Драбини”, доводилося ночувати на матрацах. Поступово завдяки сторінкам в соцмережах зібрали гроші на матеріали для повноцінних ліжок.
"Всі ліжка ми майстрували самі, разом із людьми, які тут мешкали. Просто виставили сторіс, що потребуємо матеріалів. Якісь інструменти мали і складали спальні місця", – розповідає Віктор.
Ліжка майстрували з переселенцями
Особливих правил спільного проживання у "Драбині" немає, привозити можна навіть домашніх улюбленців.
"Ми не можемо придумувати обмеження людям, які тікають від війни. Нам з цього плюсу ніякого. У прихистку жили коти, шиншили, собаки. Раніше тварин тримали в окремому приміщенні, зараз залишився чемний собака, то тримаємо його тут", – згадує Віктор.
Поки нам допомагають – все безкоштовно
Загалом з березня у "Драбині" прихистили більше тисячі людей. Найбільше приймали у перші дні війни. Тоді одночасно у студії мешкало 80 людей, які приїжджали до Львова на кілька днів і їхали далі, за кордон чи в інші області.
Тепер у просторі постійно мешкає приблизно 50 людей. Їм немає куди їхати далі, а повертатися додому поки що небезпечно. Зараз поселення зупинили, бо вільних спальних місць немає, та і потребуючих стало набагато менше: буває один-два дзвінки за день.
Для людей, які тут живуть, організовують дворазове безкоштовне харчування від World Central Kitchen (неприбуткова організація, яка займається забезпеченням їжею після стихійних лих. В Україні волонтери опікуються постраждалими від війни).
"Поки люди нам допомагають, це все безкоштовно. Найбільше грошей "тягне" комуналка – 30-40 тисяч щомісяця. Щоб покрити витрати, організовуємо збори в сторіс", – розповідає Віктор.
За донати небайдужих для переселенців купили бойлер та пральну машину. Найбільша пожертва від однієї людини дозволила повністю покрити покупку пралки. Прийняти душ переселенців у певні години пускають до фітнес-клубу, який розташований поруч.
У квітні відновили виступи
З квітня у "Драбині" відновили стендап-клуб. Вхід на виступ – будь-яка паперова купюра. Жарти переселенцям подобаються.
"Їм цікаво, це нові люди в "Драбині", якийсь рух. Деякі люди постійно тут, тож теж потребують розваг, хочуть відволіктися", – розмірковує Віктор.
Хто мешкає в "Драбині"
Олена вимушено переїхала з Дергачів, на Харківщині. Коли містечко почали обстрілювати, жінка зрозуміла, що далі залишатися там не можна.
Спочатку разом із дітьми мешкала на квартирі у знайомих, потім з особистих причин почала шукати інше житло. Окрему квартиру знайти було важко, тож жінка опинилася у прихистку.
"Важко, коли багато людей в одному просторі, але зважаючи на обставини, атмосфера мені подобається", – каже вона.
Олена
У Львові Олена продовжує працювати викладачкою іноземних мов, уроки проводить завдяки соціальним мережам. Щоб жінка могла працювати у спокої, їй доводиться шукати тихий куточок, де є інтернет.
Ксенія евакуювалася з Богодухова, що на Харківщині. На переїзді наполягли родичі. Прихисток знайшла за порадою знайомих і вирішила залишитися у “Драбині” на довгий час. У студії дівчина живе вже близько двох місяців.
"Я мала досвід життя у гуртожитках, тож не проти ділити свій простір з іншими людьми. Інколи це важко, усі фактично в одній кімнаті, немає свого куточка", – зізнається дівчина.
Ксенія
Ще одна незручність для дівчини – відсутність постійного доступу до ванної кімнати.
Світлана з двома дітьми переїхала з Харкова. Родина жила у центрі міста, поруч із парком Горького. Коли російські ракети прилетіли у будинки поблизу, Світлана вирішила евакуюватися. Згадує, що у моменти авіаударів будинок хитався як під час землетрусу: тремтіли стіни та вікна.
"Виїхали 5 квітня. Думали, що пересидимо і Харків не здадуть, але почалися удари. Арта не добиває до центру, але "Калібри", "Іскандери" – це все наше, долітає. Це жахливі руйнування", – каже Світлана.
Разом з дітьми їй довелося жити у сховищі місцевої лікарні, а ходили додому на 2-3 години на добу. Так родина прожила півтора місяці.
"Прильоти" не по військових об'єктах. Б'ють супермаркети, черги за гуманітарною допомогою. Був випадок, коли людина підходила до черги і кидала маячок у телеграм, туди прицільно били ракетами. Шестеро загинули, 15 – поранені", – розповідає Світлана.
Світлана
У Львові Світлана вже близько двох місяців. Прихисток у студії знайшла випадково – шукала контакти волонтерів і питала про нічліг. Діти Світлани вчаться дистанційно, чоловік – служить у Національній гвардії.
Сама жінка раніше працювала у поліції, але ще до війни звільнилася з роботи. Повертатися до Харкова разом з дітьми планує тоді, коли це буде безпечно.
"Драбинка" тримає нас на плаву і дозволяє карабкатися вгору. Коли ми тільки приїхали, тут було більше людей, тепер лише ті, кому немає куди повертатися. Хлопці майже не втручаються в наше життя, тож всім комфортно", – розповідає жінка.
Студія працюватиме доти, доки у цьому буде потреба. Для багатьох "Драбина" стала справжнім домом, де попри все панує затишок.
3025
