Матеріал The Guardian "Ukrainians who fled to Georgia reveal details of Russia’s ‘filtration camps‘" адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Залишитися в обложеному місті або втекти до країни, яка зруйнувала твій дім
Перед тим, як йти на допит, Олена три тижні спала на підлозі і жила в холоді й голоді. Під час огляду російський офіцер наказав їй зняти блузку. Саме це було найгіршим випробуванням на шляху її евакуації з Маріуполя.
"Синці на плечах можуть свідчити про те, що ви снайпер", – пояснює Олена, сидячи у кафе в Тбілісі. Вона була шокована. "Я сказала йому, що в серпні мені буде 60. Який із мене снайпер?" Здавалося, офіцеру було байдуже, сказав роздягатися.
Подібні історії з фільтраційного табору в Нікольському, містечку самопроголошеної днр, розповідають й інші українці, що приїхали в Грузію.
Українці не можуть виїхати з окупованих росіянами міст, таких як Маріуполь і Херсон, на підконтрольну Україні територію. Вони опиняються перед жахливою дилемою: залишитися в обложеному місті або втекти до країни, яка зруйнувала їхній дім.
Як і де росіяни проводять "фільтрацію" українців
Щоб потрапити в росію, українці змушені пройти так звану фільтрацію – процес, під час якого їх фотографують, допитують, знімають відбитки пальців і ретельно перевіряють вміст телефонів. Чоловіків роздягають до спідньої білизни, на їх тілах шукають татуювання, які могли б виявити їх зв'язок з українськими націоналістичними угрупованнями. Кожного запитують, чи служить він або хтось із його знайомих в українській армії.
Мережа "фільтраційних таборів" для українців
Олена пригадує як військивий, який допитував чоловіка за сусіднім столиком, знайшов у нього брелок із зображенням українського герба. За це четверо охоронців жорстоко побили його кийками й ногами по голові, а потім викинули на вулицю, на мінусову температуру, без верхнього одягу.
Фільтраційні табори створені переважно в містах і селах днр, включаючи Новоазовськ, Мангуш, Безіменне й Нікольське. Українці, які втікають із Маріуполя на автобусах, часто потрапляють до фільтраційних таборів несвідомо: їм казали, що довезуть до міст, які контролюються українцями. Після прибуття їм, як правило, не дозволяють покидати місто.
Зазвичай фільтрація закінчується одним із двох способів: або ви "проходите" допит і вам вручають невеликий, проштампований папірець із датою фільтрації та підписом наглядача, або вас затримують для подальшого допиту.
"Табори" облаштовують у школах, культурних центрах, спортивних залах та інших громадських будівлях. Найчастіше умови проживання жахливі, а самі "табори" погано організовані. Олена, яка їхала зі своєю 65-річною сестрою Тамарою та її 70-річним чоловіком і інші опитані спали спочатку на підлозі, потім на картоні. У перші дні їх годували один раз на день в їдальні. Згодом росіяни закрили їдальню і сказали шукати їжу самостійно.
Чоловіка в українській військовій формі допитували на колінах зі зв’язаними за спиною руками
Для Максима та Юлі з Маріуполя фільтрація теж була довготривалим випробуванням. Хоча парі пощастило – жили неподалік у будинку однокласника Максима. На фільтрацію в Мангуші вони очікували майже місяць. "Ми були в черзі 347-ми, – розповідає Максим. "Ви заходите і запитуєте, під яким числом приймають сьогодні, і ви розумієте, що список зменшився лише на дві-три людини. Чому так повільно? Сам процес триває близько 30 хвилин". Коли Максим сказав військовому фармацевту, що у них закінчується інсулін для хворої цукровим діабетом Юлії, того ж дня їх відфільтрували. Коли чекали в коридорі, вони бачили чоловіка в українській військовій формі, якого допитували на колінах зі зв’язаними за спиною руками.
Максим у Карпатах в серпні 2020-го.
Повідомляють і про менший час очікування: деякі українці проводять у таборах лише день-два перед фільтрацією та подальшим виїздом до Росії. Ігор і Валентина з Маріуполя розповідають, що їх відфільтрували за шість годин після прибуття в Нікольське. "Моя дружина була на дев’ятому місяці вагітності, і ми повинні були якнайшвидше потрапити до лікарні. Цей факт, напевно, прискорив розвиток подій", – зізнається Ігор.
Українці, які згодом втекли до Грузії, уникли масової депортації до російських міст. Жанна розповіла, як її родина непомітно вислизнула з фільтраційного центру через чорний вхід, підслухавши, як солдат сказав, що вона, її чоловік і їхній маленький син будуть депортовані на російський острів поблизу Японії.
Маючи лише міграційні картки, а не фільтраційні документи, Жанна та її родина приїхали автобусом із Новоазовська до російського Таганрога. З Таганрога потягом добрались до Владикавказа та згодом на мікроавтобусі через Казбегі перетнули Грузію.
Деякі розказували, що якщо повідомити про намір поїхати в конкретне російське місто, то вас не чіпатимуть. "Слід сказати їм, що хочеш залишитися і жити в Росії, тоді вони залишать тебе в спокої", – каже Максим.
Я хочу додому, але на підконтрольну Україні територію
Більшість автобусів, які везуть відфільтрованих українців з днр до росії, зупиняються в Таганрозі. Там більшість купує квитки на автобус або потяг до Ростова-на-Дону, а вже звідти можуть організувати свій маршрут.
Ті, хто хоче поїхати в Грузію, направляються до Владикавказа, а потім потрапляють до Грузії через гірський кордон. Після прибуття до російського кордону, їх виїзд не завжди гарантований. Чоловіків регулярно виводять із черги, допитують, перевіряють телефони. Один чоловік, Петя, повідомив, що його змусили заплатити російським прикордонникам хабар в обмін на штамп про виїзд.
Багато українців, які зараз у Тбілісі, хочуть повернутися в Україну. "Моя хрещена досі в Маріуполі і прислала мені фотографії, на яких скрізь встромлені в землю хрести. Могили навіть на наших подвір’ях", – розповідає Олена. "Я хочу додому, але на підконтрольну Україні територію".
3025
