Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Євгенією про життя в окупації, переїзд та адаптацію у новій країні.
Життя в окупації
До початку повномасштабного вторгнення Євгенія Лукаш займалася пошивом дитячого одягу у Херсоні. На останній день зими підприємство планувало представити нову весняну колекцію, а 24 лютого мали організувати гаражний розпродаж речей. Однак з початком війни роботу довелося повністю зупинити.
З 24 лютого у Херсоні було чути вибухи: найбільше з боку Чорнобаївки та аеропорту. З перших днів повномасштабної війни місто окупували російські війська.
"З першого дня ми не могли працювати. Бої розпочалися одразу у Херсоні, вийти на вулицю неможливо. Нікому це не потрібно, працювати було неможливо", – згадує Євгенія Лукаш.
Магазини залишилася порожніми – на полицях лежали тільки найдорожчі продукти, креветки і оливки. Крупи, макарони, інші харчі, які можуть довго зберігатися, майже розібрали. Банківські картки не працювали, всюди були черги.
"Дуже важко бути в окупації, це дуже тисне. Розумієш, що ти тепер як раб. Відчуття неволі, ніби не володієш далі своїм життям. Тому ми хотіли виїхати одразу як нас окупували", – каже жінка.
Чоловік Євгенії сподівався на швидке звільнення Херсона і вагався щодо переїзду, але жінка була впевнена, що з міста краще виїхати. Родині вдалося покинути Херсон 8 квітня.
"Перша спроба була невдала, ми повернулися назад. Почався обстріл, людей перестали пускати. Це було дуже страшно. Ти в полі, тисячі машин, раптом починається паніка, всі починають кричати. Чути вибухи, а ти не можеш нікуди втекти", – згадує Євгенія.
Ще раз родина вирішила спробувати виїхати вранці наступного дня. Вдруге дорога була відносно спокійною, лише на одному російському блокпості у Євгенії перевірили телефон і багаж.
Їхали невеликою сільською дорогою до Снігурівки. У колоні було до 2 тисяч машин. На кожному наступному ворожому блокпості військові ставали більш агресивними.
"Майже через 10 днів після нашого від'їзду, 17 квітня, росіяни прийшли до нас на підприємство. Виламали всі двері, всі сейфи. Вмикали комп'ютери, забрали кілька жорстких дисків, ноутбук. Намалювали на стінах букву Z", – розповідає жінка.
Житло у Херсоні наразі в порядку. Ним опікується тітка Євгенії.
Адаптація у Великобританії
Родина Лукаш потребувала медичного обстеження у Великій Британії, тож вирішили їхати туди.
"Спочатку планували переїхати на місяць і повернутися у вільний Херсон. Але в країні ми вже кілька місяців", – каже Євгенія.
Ще в окупації Євгенія дізналася про можливість отримати ваучер від компанії Airbnb. До виїзду з України їй вдалося отримати від компанії 4 тисячі євро (121 600 гривень). Грошей вистачило на оренду помешкання на три тижні.
Євгенія Лукаш
Тепер Євгенія з родиною живе у Великобританії за спонсорською програмою "Homes for Ukraine". Відповідно до схеми британці можуть надати безкоштовне житло для переселенців з України терміном на 6 місяців. Родині надали 1 200 фунтів стерлінгів (42 тисячі гривень) гуманітарної допомоги.
"Будинок знайшли у тематичних групах у фейсбуці. Я опублікувала оголошення, що родина шукає прихисток. Нас прийняла сім'я, у якої троє дітей. На ділянці у них два будинки, тож ми живемо у одному, а вони в іншому", – розповідає Євгенія.
Роботу підприємства у Херсоні не вдалося відновити до сьогодні. Через війну майже половина працівників переїхали з міста у різні куточки світу.
"Працівникам, які залишилися в Херсоні, ми дозволили брати речі зі складу і продавати там, де вважають за потрібне. Так вони можуть заробити собі на життя", – каже Євгенія.
У Великобританії родина живе за гроші, які отримала від країни, а також шукає нові способи заробітку. Чоловік Євгенії вже знайшов роботу, сама ж жінка розробляє курс з маркетингу у соціальних мережах.
Жити доводиться у невеликому британському селі, за годину їзди від Лондона. Рівень життя у країні значно вищий, ніж в Україні. Особливо дорого обходяться фрукти та овочі. Дешевше можна взяти у discounter (магазин, який продає товари за зниженими цінами).
"Є магазини різних рівнів, із різними цінами. Ми купуємо все у найдешевших або зі знижкою. Це основна наша витрата", – каже Євгенія.
Як діти адаптуються в новій країні
У родині Євгенії Лукаш п'ятеро дітей. Найстаршому сину – 19 років, тож він не може поїхати і залишився в Україні.
Для інших дітей евакуація за кордон виявилася стресом. У мирній Великобританії вони довгий час боялися різких звуків. Зараз трохи заспокоїлися і рідко згадують про будинок у Херсоні.
Після часу в окупації дорослі намагаються не відмовляти дітям у смачній їжі, особливо фруктах.
"Шокувала дітей велика кількість їжі. Залишився страх голоду. Інколи шкодую, що немає підвалу, де можна було б сховати щось про всяк випадок. Раніше таких думок не було. Хочеться зробити сховок із їжею, адже невідомо, як буде завтра", – розмірковує Євгенія.
Родина Євгенії Лукаш
Британські садочки дуже дорогі. Безкоштовно діти можуть перебувати там лише 15 годин на тиждень. За інший час доводиться платити 60-70 фунтів (2 100 – 2 400 гривень) на день.
Але у школу малечу приймають з 4 років. Тож донька Євгенії, яка ходила у садочок у Херсоні, зараз відвідує місцевий заклад. Британська громада радо допомагає українським дітям – родині надали 3 безкоштовні велосипеди.
Спілкуватися у школі доводиться англійською мовою. Дітям це трохи важко, однак потрібно адаптовуватися, каже Євгенія.
Родина планує повертатися в рідний Херсон, коли його деокупують. Батьки жінки залишилися в окупованому місті і не захотіли виїжджати. Через це вона дуже хвилюється, бракує рідних людей:
"В Україні залишилося все. Але чим довше триватиме війна, тим менше шансів, що люди повернуться. Не тільки ми, а й всі люди приростають на новому місці".
3020
