Майже 40% українців, які працювали до 24 лютого, повернулися на свої робочі місця. Тим не менш, багато з них виїхали за кордон і знайшли там роботу. Незважаючи на кар'єрні здобутки та професійний досвід в Україні, вони не змогли працевлаштуватися на релевантні посади. Тому довелося перекваліфіковуватися або змінювати професію.

Редакція Евакуація.City поспілкувалася з жінками, які виїхали з України та розпитала про адаптацію, пошук роботи і рівень життя у країні тимчасового проживання.

В Україні, ти успішна копірайтерка, в Австрії – продавчиня морозива

Киянка Аліна Ross з 2013 року працювала копірайтеркою на фрілансі у Upwork та Freelancehunt і писала книги. 

Аліна Ross, копірайтерка, письменницяАліна Ross, копірайтерка, письменницяАвтор: Архів Аліни

З першого дня війни разом з сестрою та мамою евакуювалися спочатку у Київську область. Там перебували 2 тижні, звідти вирішили їхати у Німеччину. 10 березня рушили кількома машинами. 

"Я за кермом лише пів року, і це був мій перший водійський досвід для таких довгих подорожей. Крім того, це відповідальність: везти своїх рідних", – каже Аліна. 

По дорозі до Німеччини жінки вирішили зупинитися на ночівлю в Австрії. Заїхали у Відень. Знайшли волонтерську спільноту і попросили знайти їм житло на одну ніч. Українкам допомогли, але знайшли готель за 100 км від Відня, у містечку Візельбург, туди вони і поїхали. 

Готель та будинок, де жила родина копірайтерки, Архів Аліни

"Нас там прийняли навіть з тваринами без проблем, всі були дуже привітні" – пригадує Аліна. 

Перебуваючи в готелі, жінки почали вивчати умови для переселенців у Німеччині. Перша проблема, з якою зіштовхнулися – пошук житла. У Німеччині з цим було ще складніше, ніж в Австрії, тому вирішили залишитися тут. Знайшли квартиру на Airbnb, яка була єдиним вільним помешканням у Візельбурзі. Зараз живуть там безкоштовно, з орендою допомагає місцева мерія. Аліна з родиною оформили тимчасовий захист і отримати "блакитну карту", яка дозволяє перебувати і працювати у країні рік.

"Перші тижні після того, як відчули себе в безпеці, ми придивлялися, оговтувалися, але потім я вирішила шукати роботу. Дивилась на проєкти на фрілансі, але у мене не виходило, тому пішла на сусідню вулицю у кав'ярню, куди приходило багато мешканців і попросила про роботу", – ділиться Аліна.

При кав'ярні є крамничка з продажу морозива. Жінка розповіла свою історію і запитала, чи можуть її взяти на роботу. Їй відповіли, що так. "Блакитну картку" Аліна отримала у квітні, господар кав'ярні взяв її дані і подав їх у міграційну службу. Процес затвердження на вакансію тривав понад місяць і 2 червня був перший робочий день Аліни.

Я прийшла на свою зміну о першій годині дня, мене ввели у курс справи, показали, як користуватися щипчиками для морозива, мити обладнання, працювати з касою. На навчання пішло заледве 30 хв і далі вже сама обслуговувала покупців. 

ЇЇ перший робочий день тривав 7 годин. Оплата за годину – 9-10 євро. На вартість години роботи впливає, скільки часу людина перебуває в Австрії як резидент. Чим довше, тим більше платять. Цих грошей вистачає на життя в країні, але двічі на тиждень Аліна та її родина також отримують харчі у соціальній крамниці. Це безкоштовні продуктові набори для українців, за які малозабезпечені австрійці платять півціни. Соціальна допомога в Австрії – 260 євро на дорослого та 145 євро на дитину. 

Жінка на робочому місціЖінка на робочому місціАвтор: Архів Аліни

Щодо враження від нової роботи, у своїй соцмережі Аліна описує це так:

"В Україні, ти – успішна копірайтерка та письменниця, в Австрії – продавчиня морозива. І для мене це окей. Вперше я вдягнула фартух (хіба що в дитинстві ще, коли допомагала бабусі на кухні). Вперше стала за стійку та накладала кульки морозива. До речі, потік клієнтів шалений. Під кінець зміни моя права рука розпухла, а врізати ножем твердий сир вдома я просто вже не змогла. І знаєте що? Для мене це гарний досвід. Навіть виклик. Я – письменниця, зрештою. І де мені брати матеріал для книг, якщо не з власного досвіду?".

Жінка каже, що Австрія – країна комфортного і безпечного життя. У маленькому містечку всі знають один одного в обличчя, тут неспішний ритм. У Візельбургу близько 4 тисячі населення, але є великі мережеві магазини: Lidl, Billa,Penny. Є басейн просто неба, куди усім українцям дали безкоштовний абонемент у літній період. Українцям у Візельбургу також дуже допомагає місцева мерія, організовує спеціальні зустрічі,  на яких давали ваучери на безкоштовне морозиво для дітей і каву з тістечком для дорослих. 

Аліна Ross планує повертатися в Україну, каже, що люди, які розвивають країну мають повертатися, особливо "найкращі мізки". 

Класно випити в Італії кави, з'їсти штрудель в Німеччині чи тістечко в Австрії, але жити і працювати за фахом хочу в Україні.

Людям з вищою освітою знайти роботу за фахом у Великобританії важко, працевлаштуватися за спеціальністю – майже неможливо

До 24 лютого Софія Король намагалася поєднувати 3 важливі складові у своєму житті: навчання, роботу, волонтерство. Працювала координаторкою, програмною менеджеркою громадських проєктів: ФРІ, Ліга толерантності, Let's do it тощо. Інформацію про програму підтримки українців у Великобританії побачила у фейсбуці випадково. Програма "Homes4Ukraine" дозволяє отримати візу для українців і півроку проживати разом з спонсором у країні. 

Софія Король, громадська активісткаСофія Король, громадська активісткаАвтор: Архів Софії

"Я написала про себе пост, хто я, чим займаюся, залишила свої дані, мені відписали багато людей. Серед них зробила кастинг, дивилася, у якому місті живуть, які там умови і люди. Серед спонсорів обрала сім'ю, куди і поїхала", – розповідає Софія.

Жінка каже, що Великобританія вже переповнена, тому рекомендувала б їхати у Шотландію. Там діє інша система, спочатку всіх людей заселяють у готель, а потім їм шукають житло, яке оплачує уряд країни.

Разом зі спонсором Софія заповнила анкету для візи. Лише з другої спроби її відкрили, довелося чекати 1,5 місяці. У Великобританію летіла з Італії лоукостом Wizz Air, оскільки прямих рейсів з України немає, а їхати автобусом довго. Спочатку прибула до Лондона, а звідти у своє місто Уельс. Для українців у Великій Британії діє програма, яка дозволяє пересуватися країною 48 годин безкоштовно усіма видами транспорту. Отримати квитки дуже легко, на станції потрібно підійти у касу, там вам видадуть листок з вашими паспортними даними, коли приїхали, куди можна дістатися та ставиться печатка. 

У Софії було декілька причин, чому обрала Уельс, а не Лондон: 

  • по-перше, через вартість проїзду у Лондоні, він – дорогий. У метро взагалі немає чіткої суми, все залежить від зони в якій їдеш, часу, кількості зупинок. Один проїзд може коштувати від 300 грн. А в малому містечку можна пересуватися пішки;
  • по-друге, у маленькому містечку люди знають візуально одне одного, тут є більше відчуття, що ти влився у громада і тебе прийняли. У місті мільйоннику Лондоні не так. В Уельсі є відчуття того, що ти свій серед чужих людей.  

 

Софія не хоче оформляти у Великобританії тимчасовий захист, свій переїзд у країну розцінює як новий досвід та можливість підвищити рівень англійської. 

Місто Уельс, Архів Софії

Уельс – курортне містечко, тому тут багато вакансій в індустрії гостинності. У місті легко знайти роботу в готелях, ресторанах. Постійні вакансії є для кур'єрів, прибиральниць, офіціантів. 

Людям з вищою освітою знайти роботу буде важко,  роботу за спеціальністю – майже неможливо. Тому потрібно шукати вакансії, які не вимагають особливих знань. 

У Великобританії цікава система щодо погодинної оплати праці. Тут розмір зарплати залежить від віку працівника. Підлітки до 17 років отримують до 5 фунтів, 18-21-річні – до 6,80 фунтів, від 21-23 років – до 8 фунтів, а від 23 – 9,5 фунтів за годину роботи. І це не залежить від обов'язків чи терміну роботи. 

Софія почала з роботи прибиральниці в готелі. Після приїзду, на 3 день свого перебування у країні вийшла працювати. У Софії ставка – 7 фунтів за годину. За минулий тиждень отримала 182 фунти. 

Я влаштувалася тут на роботу і ні від кого не залежу. Оформляти соціальну допомогу не хочу. Українцям після прибуття виплачують у Великобританії 200 фунтів як "велкам пеймент" для забезпечення першочергових потреб.

Жінка каже, що українцям також допомагає Червоний Хрест: надає безкоштовні сім карти та 50 фунтів. Крім того, можна безкоштовно жити у британській сім'ї  півроку. 

"Я витрачаю гроші на їжу та розваги: локальні поїздки, зустрічі з друзями. Це орієнтовно 1000 гривень на продукти в тиждень. Купую абсолютно все, ні в чому собі не відмовляю. За минулий тиждень витратила близько 30 фунтів"– розповідає Софія. 

Роботу, яка б відповідала її досвіду в Україні, поки не шукала. 

Софія Король у Великобританії, Архів Софії

 

"У нас тут пляж, живемо на березі Ла-Маншу. Можна купатися, якщо не боятися холодної води, плавати на сапах. Також у неділю їздимо в місто – Ексетер, зустрічаємося з іншими українцями.  Минулого тижня, наприклад, були на мітингу. Крім того, в місті є українське кафе, де можуть зустрітися співвітчизники з України і безкоштовно провести захід", – розповідає Софія Король.

Жінка каже, що не збирається жити у Великобританії, її дім в Україні. 

"Перебування в країні сприймаю як досвід: побути одній за кордоном, заробити грошей, підтягнути мову до рівня носія. Поки живу одним днем і намагаюся не думати про глобальне майбутнє", – резюмує Софія.

У "Джобцентрі" в Німеччині зазвичай пропонують вакансії для низькокваліфікованих працівників

Харків'янці Марії Головні – 21 рік. 10 березня вона евакуювалася у Франкфурт-на-Майні у Німеччині. В Україні працювала фрілансеркою у маркетингу. Могла працювати як 10, так і 2 години на день, графік роботи встановлювала собі сама.

Марі ГоловняМарі ГоловняАвтор: Архів Марії

У Харкові Марія разом з сімєю жила біля залізничного вокзалу, тому на 6 день від початку війни вирішили поїхати. 

"Це були перші дні евакуації, за квитки ми не платили. Поїхали вдвох з подругою. На вокзалі було настільки багато людей, що волонтери намагалися їх стримувати. Це дуже лякало", – пригадує Марія. 

З Харкова до Львова дівчата їхали 20 годин, побули в місті декілька днів і вирішили рухатися за кордон. Спочатку в Угорщину, далі в Чехію, а звідти до Німеччини. 

"Ми зареєструвалися у міграційній службі і нам видали документ про те, що ми можемо тут перебувати. Коли прийшли вдруге, дали документ, що можемо тут працювати. Джобцентр не допомагав мені з роботою, я її  знайшли сама. Запостила у Linkedin пост: мені потрібна робота, можу те і те, далі люди почали це репостити і багато хто мені написав", – ділиться досвідом пошуку роботи Марія. 

Марія з сестрою на Львівському вокзаліМарія з сестрою на Львівському вокзаліАвтор: Архів Марії

Через соціальні мережі жінка знайшла компанію Manpower Group, що займається пошуком роботи для іноземців. У Марії тут оплачуване стажування, працює повний день. Це значно відрізняється від графіку роботи, який мала в Україні. Тут потрібно відпрацювати 8 годин та дотримуватися офісних правил. Марія каже, що у Німеччині мінімальна оплата праці залежить від регіону, в якому працюєш. У західній Німеччині вона складає 12 євро за годину. Цього вистачило б, щоб знімати квартиру у Франкфурті-на-Майні і харчуватися. Людям, які працюють на "мініджоб" чи за програмою "Aupair", грошей буде замало.

У мене оплачуване стажування, компанія платить мені 2160 євро брутто, після вирахування всіх податків на руки отримую – 1650 євро в місяць. Аби прожити в Франкфурті, мені одній достатньо 1500 євро.

 

Серед найбільших проблем для українців в Німеччині – пошук помешкання, особливо у великих містах. Навіть німцям складно знайти житло за прийнятну ціну з нормальними умовами. Марії з цим допомогла знайома, перед її приїздом знайшла "хост-сім'ю" у якій її прийняли. 

"Я багато не витрачаю, живу з хост-сім'єю, ми з ними домовилися, що я буду додавати їм у бюджет 200 євро на місяць", – каже Марія. 

У компанію, в якій працює дівчина, звертається багато українців. Якщо знати німецьку чи англійську мови, можна претендувати на "регламентовані" вакансії. Німецькі спеціалісти часто їдуть у США, тому місцеві компанії б'ються за гарні кадри, вакансій вдосталь. Без знання мов працевлаштуватися можна на: виробництві, заводах, фасувальником, машиністом, тощо. 

"Я відчуваю свою місію тут: знаходити українцям хороші вакансії. Через "Джобцентр" це довго і там зазвичай низькокваліфікована робота. Тому веду свій ТікТок, скидаю оголошення про вакансії у різні телеграм канали, групи. Знайти гарну роботу у Німеччині – можливо".