Усмішки, відповідальні татусі та довгі черги до лікаря: що найбільше здивувало українців за кордоном

Сім українок, які евакуювались за кордон, розповіли редакції Евакуація.City про свої найбільші здивування за межами країни. 

Анна Таран. З Києва до Великобританії

Найбільше у Британії дивує відкритість самих мешканців. Вони багато посміхаються, ввічливо і тепло розмовляють між собою. Звертаються одне до одного "моя мила", "дорога", "кохана" – і такі речі навіть між незнайомцями можна зустріти усюди, від шкіл до кав’ярень. У мене не було тут ні друзів, ні родичів, ні знайомих, ми вперше у Великобританії. Але ніби повернулись у знайомі місця, наскільки нас тут гарно підтримують. 

Анна ТаранАвтор: архів героїні

Елла Пашинська – з Київщини до Бельгії 

Найбільше у Бельгії здивували самі бельгійці. Їх відкритість, їх ставлення до людей: з такою добротою, розумінням, увагою. 

Елла ПашинськаАвтор: архів героїні

Ірина Корнієнко. З Києва до Польщі

У Польщі я не можу не дивуватися участі татусів у вихованні дітей. Вони скрізь – у парках, на майданчиках, навчальних центрах, у школах. У вихідні на дитячому майданчику 70 відсотків дорослих – це чоловіки. 

Ірина КорнієнкоАвтор: архів героїні

Катерина Купрієнко. З Ворзеля до Португалії 

Найбільше, що мене тут здивувало – швидкість медичного обслуговування. Щоб потрапити  до державних чи приватних закладів, треба записуватись заздалегідь і чекати тиждень-два, іноді більше. Тому якби ми не плювались на українську систему, в ній є багато плюсів. 

Катерина КупрієнкоАвтор: архів героїні

Катерина Колесник. З Миколаєва до Грузії 

Понад усе мене вразило ставлення грузинів до дітей, до будь-яких. Навіть не знаючи, що у мене син з України, якась незнайома людина може погладити його по голові чи дати смаколик. Це дуже мило. 

Катерина КолесникАвтор: архів героїні

Юля Найдиш. З Луганщини до Латвії

У Латвії мене здивувало, як там багато росіян і російської мови. Російською за необхідністю говорять навіть місцеві. 

Юля НайдишАвтор: архів героїні

Любов Шлапай. З Кам’янця-Подільського до Індонезії

Українці та індонезійці мають одну спільну рису – дуже люблять палити сміття. Але найбільше мене здивувала любов індонезійців до національного костюма та традицій. Щовихідних тут трапляються весілля. Бачити найменших та найстарших індонезійців в національних костюмах дуже надихає. 

Любов ШлапайАвтор: архів героїні

Бюрократія, байдужість і поганий сервіс. Очікування і реальність українців за кордоном

Ікона з Маріуполя, вервичка з донецького Євромайдану та голова Будди. Евакуаційні реліквії українців