Українська діаспора у Великій Британії
На початку 20 століття емігранти з Галичини добиралися через Велику Британію до США та Канади. Дехто залишався тут, утворюючи українські поселення. Значна хвиля еміграції припала на Другу світову війну та опісля неї. У цей час переважно оселялися українські військові, що служили у лавах канадської та польської арміяй, воїни УПА та Дивізії "Галичина", українці з таборів Німеччини та Австрії. Вони заснували Союз українців у Великій Британії, організацію, яка й до сьогодні є найбільш поважним об’єднанням співвітчизників, що має розгалужену мережу представництв.
Столиця Англії – Лондон
Загалом українська діаспора тут значно менша, аніж, наприклад, у Канаді чи Польщі. За попередніми підрахунками Офісу національної статистики (Office for National Statistics) в Англії та Вельсі станом на березень 2021 року перебувало 37 530 українців, народжених на Батьківщині. Це лише ті, хто взяв участь в опитуванні та проживав у зазначених вище частинах Сполученого Королівства упродовж 12 або більше місяців.
Українці переважно гуртуються за місцем проживання, створюючи відповідні групи в соціальних мережах, зокрема у фейсбуці, наприклад "Українці в Лондоні", "Українці в Бірмінгемі" тощо. Є і загальні групи на зразок "Українці у Великій Британії". У них співвітчизники обговорюють побутові проблеми, діляться інформацією стосовно подачі документів до міських рад, влаштування дітей у садок та школи, просять порад. Однак так було не завжди.
"З 2000-х років українці були спільнотою російськомовного Лондона. З початком війни 2014 року виокремилася україномовна громада, яка почала активну діяльність у соціальних мережах. Це сталося через те, що відчувалася зневага з боку російськомовних, зокрема росіян, латвійців", – розповідає Оксана Калала, що проживає у цій країні 18 років.
Оксана Калала
За її словами, спочатку були засновані групи "Українські мами в UK", "Дошка оголошень" та інші, на основі яких утворилося багато українських громад, однією з них і стала громада в Грінвічі, де проживає пані Оксана. За її участі 2015 року розпочала роботу українська дитяча група "Малятко". Щоп’ятниці з 10 до 12 години українки-волонтерки проводять заняття для дошкільнят поблизу парку Чарлтон у районі Грінвіч.
Допомога українським мамам із дітьми
"Заняття проводяться безкоштовно. Коли розпочалася повномасштабна війна, дитячий клуб, відкрив двері для новоприбулих мам із дітьми. Раніше це були заняття для дошкільнят, зараз же для всіх вікових груп. У той час, як діти граються, батьки спілкуються між собою. Сьогодні (ред. – 5 серпня) прийшло 36 дорослих та 44 дітей", – каже Оксана Калала.
Сама ж Оксана працює акушеркою, приїхала до Англії по робочій візі, зустріла свого майбутнього чоловіка, через якого залишилася в цій країні.
Заняття у дитячій групі "Малятко"
"У мене не було планів залишатися, я приїхала більше збагатитися культурно. Була молода, цікаво було побачити світ", – згадує українка.
Має досвід роботи з емігрантами, що мають проблеми з емоційним станом, схильні до депресій. Працювала з афганцями, які прибули рік тому до Великої Британії за спеціальною програмою.
"Я працювала з вагітними афганськими жінками, робила медичні огляди, приймала пологи. Британський уряд не справився з цією системою, вона була досить непродуманою. Афганські сім’ї проживали в готелях, це дорого обходилося державі. Я переймалася тим, що вони не справилися з програмою для афганців і відкривають програму для українців", – каже співрозмовниця.
Тож, коли дізналася про відкриття програми для українців, організовувала зустрічі з місцевим управлінням. Через купу запитань, на які не мав відповіді місцевий уряд, українці запропонували створили свою організацію, яка б займалася питаннями адаптації співвітчизників у новій країні.
Як українці створили організацію допомоги у Грінвічі
"В уряді чесно сказали, що не знають, як організувати допомогу для новоприбулих, тому запропонували зробити свою організацію, а вони її профінансують", – згадує Оксана. Так українка родом з Житомирської області стала очільницею організації "Ukrainian Support Greenwich" та зібрала команду, яка їй допомагає.
"Спочатку мені було дуже важко, бо працюю 5-6 днів на тиждень. Я змушена була урізати години праці на своїй роботі та взяти цей проєкт. Офіційно працюю на ньому три дні, хоч займає він усі 5 робочих днів", – ділиться враженнями від нової діяльності Оксана.
Організація з’ясовує, яка допомога потрібна кожній новоприбулій сім’ї, зараз там живе 770 переселенців. Загалом допомагають з усіма можливими послугами, як-от: відкрити банківський рахунок, зареєструватися на курси англійської, подати заяву на отримання BRP (ред. – дозволу на проживання), на соціальні виплати, записатися до лікаря, влаштувати дитину в садок чи школу, написати резюме тощо.
До того ж групи на фейсбуці допомагають збирати українок на офлайн зустрічі. Саме завдяки таким групам українці гуртуються, дізнаються інформацію про організовані мітинги, благодійні ярмарки, уроки англійської тощо.
Аби пришвидшити процес адаптації співвітчизників та залучити їх до активного життя української діаспори, у фейсбуці у групах повідомляють про влаштування різних заходів. Так у групі ГО "Support Ukraine (London Euromaidan)" запрошують долучатися до мітингів на підтримку України, донатити на потреби армії.
Є і зустрічі суто для новоприбулих для вивчення англійської чи отримання інформаційної та психологічної допомоги. Так для знайомства та нетворкінгу між новоприбулими організовують пікніки щоп’ятниці о 14 годині у парку Lloyd Park, що у Лондоні. Зазвичай такі заходи створюють окремі українці, які вже тривалий час знаходяться в країні, і хочуть допомогти адаптовуватися іншим.
Центр допомоги переселенцям від українок у Лондоні
Однією з ініціатив українців є допомога з одягом, побутовими речами та інформаційна підтримка, яку забезпечують Тетяна Гордієвич та Світлана Барабаш. Вони заснували центр допомоги українським переселенцям, розташований у Лондоні, за три хвилини ходьби від станції метро Finchley road.
Центр розмістили у величезному торговельному центрі "О2 Centre". Його важко не помітити: одразу впадає в очі великий напис однієї з мереж британських супермаркетів та багато інших магазинів всередині. На вході жодних вказівників чи згадок про центр допомоги українцям. Мої очі інтуїтивно шукали український стяг, однак не було і його.
Сам центр розташований на другому поверсі, і ось вже тут найкращим орієнтиром є два прапори, які прикріплені праворуч від входу. Над дверима – табличка англійською "О2 Центр. Консультаційний осередок". Приміщення центру скляне, тому дуже просторе і добре освітлене. Удалині видніються іграшки в коробках, стіл зі складеним одягом та одежиною, що висить на плічках. З правої сторони уздовж стіни стоять стільці, переважно один на одному, а зліва стіл з анкетами.
О першій годині центр був порожнім, біля речей стояла жінка, яка виймала їх із пакетів та охайно складала у різні купи. Це пані Світлана – одна з ініціаторок. За її словами, центр запрацював із понеділка, 1 серпня, тож багато хто ще не знає про його існування, хоча пости у фейсбуці є, якраз один із таких привів мене сюди. Інформацію також поширюють і у колі знайомих українців. Центр працює щодня з 10 до 16, окрім неділі.
"Зранку, тільки почала відчиняти двері, підійшла жіночка з дитиною. Дитина обрала іграшки, а мама для неї вибрала одяг. Переважно приходять жінки з дітками. За день поки що приходить десь три сім’ї. Буває так, що сидимо зранку без діла, а в другій половині дня наплив людей", – розповідає Світлана.
Одна із співзасновниць осередку допомоги для новоприбулих українців Світлана Барабаш
Увесь принесений одяг дівчата перебирають, більш якісний і без плям лишають у центрі, інший віддають у благодійні організації. За словами очільниці, приносять взуття, одяг, дитячі книжки, іграшки. Переважно це українки, які тривалий час тут проживають, проте долучаються до такої ініціативи й місцеві.
"Заходять іноземці, запитують, що потрібно. Приносять засоби гігієни, памперси, вологі серветки", – пояснює співзасновниця.
"Якщо все буде на місці, то приїдемо додому", - переселенки з Миколаєва
Менше ніж за годину до пункту допомоги заходить жінка з мамою. Вони приїхали з Миколаєва і майже нічого не взяли з собою. Тож потребують теплого одягу та посуду. У приміщенні є переважно дитячий одяг, для дорослих вибір менший, однак мама пані Світлани змогла підібрати зелену кофтину на зав’язках із довгими рукавами, яку їй дбайливо запропонувала волонтерка Світлана. Жінки заповнили анкету, вказавши особисті дані та речі, які їм потрібні. Як тільки необхідне з’явиться в центрі, їм повідомлять.
Світлана Кімченко та її мама підбирають необхідний одяг
"Ми тут вже місяць за спонсорською програмою. Прийшли сюди за кухонним приладдям, постільною білизною, одягом. Трохи взяли одягу з дому, але він на зиму, – розповідає Світлана Кімченко, а її мама, перебиваючи, додає: Це в тебе є, а я вискочила в цьому одязі", – показуючи на штани говорить літня жінка.
"Збиралися дуже швидко", – продовжує Світлана і починає плакати
Друзі допомагають знайти роботу Світлані. За фахом вона дизайнерка. Спонсори познайомили її з українцями з їхнього району, спілкується як з новоприбулими, так і тими, хто тривалий час проживає тут. Про цей благодійний центр дізналися завдяки оголошенню у фейсбуці.
"Усі допомагають. Усі такі хороші", – тремтячим голосом і зі сльозами на очах ділиться відвідувачка.
На моє запитання, чи збираються повертатися, не дослухавши до кінця, відповідають одночасно: "Так, 100%. Хочеться додому, – схлипує жінка, а друга продовжує: Як добре не було б тут, як добре не ставилися, але дім є дім".
Майже одночасно з жінками з Миколаєва до центру заходить сім’я: жінка з братом і з мамою, що приїхали з Києва. Одразу діляться ситуацією і потребують роз’яснення: вони оселилися у друзів у Лондоні, хоча подавалися на візу в Шотландії, за якою спонсором виступає уряд. Жінка хоче, аби приїхав її батько, однак, як владнати питання зі спонсорством, не знає. Свій запит вона виклала на папері, волонтерки центру переадресують його компетентним особам.
Пані Надія заповнює анкету для вирішення її проблеми
"Ми приїжджали у різний час десь у червні – початок липня. Спілкуюся з тими, хто проживає у Великій Британії давно, нікого з новоприбулих не знаю. Про цю ініціативу дізналася від подруги", – коротко відповідає Надія і відмовляється називати прізвище, бо має чоловіка військового.
Наразі жінка не працює, а роботу в Україні поставили на паузу
"Звернулася за порадою до волонтерської організації вперше. Цікавлять юридичні питання: реєстрація, отримання пенсії, пільги. Якщо ми не зможемо за правилами залишитися тут, в Англії, тоді поїдемо до Шотландії. Взагалі плануємо повернутися в Україну, бо там частково залишилася родина", – ділиться пані Надія.
Центр став місцем зустрічі місцевих українців
Відвідувачі торговельного центру зазирають крізь скло, проходячи повз, однак зайти не наважуються. Раптом, аби дізнатися, що тут відбувається, заходить Марія з донькою Міланою.
Пані Марія зайшла, аби дізнатися про потреби центру
"Я працюю тут недалеко в українському салоні. Забігла в супермаркет, тут у торговельному центрі, і кажу Міланці своїй: Дивися, український прапор, щось відбувається, ходімо запитаємо, чи треба допомога. Отак випадкого зайшли до вас", – пояснює свій візит до центру пані Світлані Барабаш.
Жінка розпитує про потреби центру, адже готова принести купу речей своєї доньки.
"Є у мене і українські книжки, і одяг дитячий є навіть з самого малечку", – перелічує те, що може принести Марія, яка проживає в Англії 20 років. Найбільш затребуваним, за словами ініціаторки хабу, є якраз одяг для малят, бо його в центрі не мають, а запит на нього вже був.
Марія пообіцяла передивитися всі речі та принести необхідне сюди, і сказати іншим українцями, з якими працює у салоні, аби поділилися тим, чим можуть.
Увагу Ірини Омельчук теж привернули українські прапори, тож вона зайшла запитати, що тут розташоване. Попри те, що Ірина нещодавно приїхала до брата по сімейній візі, готова допомагати іншим новоприбулим.
Ірина Омельчук завітала, аби розпитати більше про центр
"Я приїхала з Тернопільської області на початку травня. Ходжу на курси з англійської, бо у школі вчила німецьку. Поблизу свого місця проживання знайшла роботу на неповний робочий день помічницею на кухні в китайський ресторан. Спілкуюся з українцями, які прибули нещодавно, з братом та його дівчиною, бо разом живемо. У нас є спеціальна група, де збираємося у церкві. Хочеться бачити своїх людей, рідних, спілкуватися українською", – розповідає про своє життя в Британії Ірина.
Поки що жінка планує бути тут. "Як все буде добре, то поїду додому", – стверджує вона.
"Ми знаємо, що таке емігрантське життя": чому українці допомагають іншим
Створити центр українок підштовхнуло розуміння нагальних потреб українців, а також власний досвід про емігрантське життя.
У майбутньому пані Оксана прагне у цьому приміщенні не тільки допомагати речами, а й проводити зустрічі з цікавими людьми, надавати психологічну допомогу. Наразі збирають інформацію, кому, що буде цікавим.
"Знаю, що людям потрібне місце, де б їх обійняли, вислухали. Аби допомогти співвітчизникам, особливо жінкам із дітьми, ведемо перемовини з двома мережами супермаркетів, питаємо стосовно знижок для наших", – розповідає про новий задум допомоги.
Сама ж Світлана переїхала з трьома дітьми до Великої Британії 2013 року: "Я не сумувала, бо приїхала з дітьми, усі бенефіти, які зараз мають наші люди, ми в той час не мали, багато хто не мав доступу до роботи офіційно, візу отримати було затратно.
Зараз це легше для новоприбулих українців, але в них виклики інші та ситуація, яка змусила їх приїхати сюди, – згадує про початок свого емігрантського життя і додає: Треба вчити людей ловити рибу, зараз ми і рибу даємо, бо такі обставини, але ми хочемо створювати тут такі зустрічі, щоб і досвідом ділитися, і доносити людям, що вони мають кожен в собі знаходити ресурс для житття".
Згуртована українська спільнота заохочує і місцевих долучатися до різних ініціатив: ходити або ж організовувати благодійні ярмарки, приносити речі та засоби гігієни, робити пожертви. Так ГО "Slava Ukraini" неодноразово постила світлини, де британці збирають гуманітарну допомогу та вантажать її в Україну. Місцеві створюють і власні проєкти. У столиці Англії у районі Вондсфорті англіканська церква Св. Михаїла безкоштовно роздає обіди кожну п’ятницю та проводить заняття з англійської о 17:00. І ця церква не єдина.
"Я можу уявити себе без української спільноти. Я не та людина, яка прив’язується до чогось, але все одно ми по ментальності тяжіємо до своїх, які говорять зрозумілою мовою, бо ж перша перешкода – це мова. Коли приїжджаєш сюди без мови – це дуже складно. Моїм дітям простіше, вони інтегровані в цю культуру інтернаціональну. Однак я така людина, яка ні до чого не прив’язується", – щиро ділиться Світлана Барабаш.
3020
